Життя в квартирній черзі: стань до неї - і забудь. Років на сорок

Внутрішньо переміщені особи “влилися” до числа тих, хто має право стати до соціальної квартирної черги (не плутати з квартирною чергою на поліпшення житлових умов, це дещо інше). Президент України Петро Порошенко підписав відповідні зміни до Закону України “Про житловий фонд соціального призначення”. Тепер люди, які залишилися без житла через захоплення Криму та війну на Донбасі, та не змогли до цього часу самостійно вирішити квартирне питання в місцях свого нинішнього проживання, можуть розраховувати на тимчасовий прихисток в соціальному житловому фонді, що належить державі чи громаді.

Ідея начебто правильна. Але вся біда в тому, що того соціального фонду у місцевих громад — кіт наплакав! Через постійний брак коштів, а швидше, через небажання, муніципалітети практично не будують власного житла, нових гуртожитків, притулків для малозабезпечених, будинків інвалідів та пристарілих тощо. Вряди-годи громаді перепаде у спадок нічийна нерухомість, в яку можна заселити нужденних. А тим часом у квартирних чергах стоять тисячі громадян. І як свідчить практика — чекати обіцяних квадратних метрів їм доводиться десятками років. Втім, хіба ж за «радянської влади» було не те саме?

Питання одне — квартирне, але черги різні

Відповідно до закону, соціальне житло надається громадянам України, котрі потребують соціального захисту (мають доходи на рівні прожиткового мінімуму) безкоштовно та на певний термін. По суті, в найм — за символічну квартирну плату у вигляді комунальних. При цьому щороку майновий стан винаймачів працездатного віку перевіряється. І особа може втратити соціальне житло, якщо виявиться, що її особистих доходів чи сукупних доходів її сім’ї достатньо для найму житла на ринку. У таку квартирну чергу потрапляють найбідніші і найбільш знедолені. У Києві офіційно список бідняків, які стоять у черзі на соціальне житло, складає приблизно 200 осіб. Знедолених людей насправді значно більше, але не всі спроможні самостійно вчинити свідомі дії, щоб подати хоча б якісь документи та зареєструватися у органах самоврядування.

Існує й інша — черга на поліпшення житлових умов та забезпечення житлом пільгових категорій населення (коли квартира надається державою у безстрокове користування з правом подальшої її приватизації). Це та “оспівана” фольклором позачергово-першочергово квартирна черга, хвіст якої тягнеться ще з часів Української РСР. В столиці, наприклад, є люди, які подали до неї заяви у далекому 1975 році! Тодішні молоді спеціалісти, інваліди, працівники силової та соціальної сфери, матері-одиночки, багатодітні сім’ї, заслужені, почесні та просто сумлінні працівники різних підприємств.

Загалом, сьогодні в Києві за даними заступника голови КМДА Олександра Спасибка, у цій черзі стоїть близько 70 тисяч громадян. Але черга практично не просувається. “Це пов'язано з тим, що механізм виділення квартир регламентується Житловим Кодексом 1983 року”, - пояснив Спасибко.

Цікаво, що за часів Незалежності в цей Кодекс вже було внесено десятки правок, а от його преамбула так і залишилася не декомунізованою: “В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції... Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства...”.

Здається, минуле тримає нас мертвою хваткою. Лише уявіть собі - 40 років у пільговій черзі за квартирою, усе свідоме життя! І це в столиці, яка всі ці роки інтенсивно розбудовувалася. Що вже казати про інші міста та містечка України.

Сучасні технології та квартирні черги — світи несумісні

В 2011 році була спроба перевести квартирну чергу на нові технологічні рейки. В Україні мали запровадити Єдиний державний реєстр громадян, які потребують поліпшення житлових умов - автоматизовану інформаційну систему збирання, накопичення, збереження, захисту та обліку інформації про відповідних громадян. За різними підрахунками поліпшення житлових умов (норма житлової площі не менше 7-9 кв.м на одну особу) потребували на той час 1,2 млн громадян України.

Але щось пішло не так. За прем’єрства Арсенія Яценюка, у 2015 році Мінрегіонбуду було наказано передати обласним та Київській міській державним адміністраціям майно, яке використовувалось для ведення Реєстру, а місцевим адміністраціям - передбачати кошти для його ведення. На сьогодні як такого загального Реєстру не існує. Натомість кожна адміністрація веде і оприлюднює свій варіант квартирної черги. Столиця, наприклад, встановила в районах міста автоматизовану систему “Квартоблік”. Подати заяву до системи можна як безпосередньо через чиновників райадміністрації, так і дистанційно через Центри надання адміністративних послуг. Списки ведуться відкрито на сайтах райадміністрацій — кожен учасник черги може контролювати своє в ній “просування”.

Однак, в червні цього року на сайті президента була зареєстрована петиція про забезпечення функціонування Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Її зареєстрували члени громадської організації «Кременчуцький антикорупційний центр», які наполягали на відновленні прозорості ведення квартирного обліку. Однак, петиція набрала лише 50 голосів з необхідних 25 тисяч...

Продовжуємо повзти черепашачими темпами у світле житлове майбутнє

Причина, чому квартирні черги — як соціальна, так і загальна, в Україні останнім часом практично не рухаються, відома: хронічна нестача коштів муніципалітетів на придбання житла.

Якщо раніше в Україні діяла норма про передачу забудовником місцевим радам частки жилої площі в новозбудованих будинках (2-7%) для поповнення комунального та соціального житлових фондів, то у 2011 році, з прийняттям закону «Про регулювання містобудівної діяльності», забудовники були звільнені від цього зобов’язання. Натомість вони розраховувались з громадами живими грошима (4% балансової вартості нерухомості).

І тут виникає питання. Наприклад, на тлі активної столичної забудови 4% відрахувань – це досить багато. Але, судячи з усього, не всі ці кошти йдуть на купівлю житла для квартирних “черговиків”. Так, відомо, що у 2014-2015 роках та 9 місяців 2016 року, київська влада закупила всього 181 квартиру. До кінця 2016 року ще було додатково виділено 280 млн грн та придбано 246 квартир (на 70 тисяч стражденних!). У 2017-му — куплено майнові права на 110 квартир.

У держбюджеті на 2017 рік суми на соціальне житло спочатку взагалі не передбачалися. Проте влітку 2017 року Верховна Рада прийняла зміни до держбюджету¸ передбачивши виділення на соціальне житло, будівництво, ремонт, реконструкцію та придбання житла для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування майже 278 млн грн. Кожна область отримала від 10 до 36 млн грн. Звісно, житлові черги ці “подачки” не врятують.

Наприклад, лише на забезпечення житлом 500 тисяч сімей вимушених переселенців, за підрахунками заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгія Туки, знадобиться 5 млрд дол.

Що стосується програм безкоштовної роздачі житла, то їх ефективність на цьому історичному етапі все більше піддається сумніву. Чи виконують вони свою функцію соціального захисту і підтримки? Здається, ні — якщо фінансувати ці програми за залишковим принципом. Тут або треба віднайти необхідні кошти, щоб черга рухалася зі швидкістю 3-5 років максимум, або взагалі нічого людям не обіцяти, щоб вони не плекали марні надії та не витрачали дорогоцінний час на очікування. Краще надавати соціальні пільги в інший, більш дієвий спосіб — забезпечивши широкі можливості для самореалізації, достойного заробітку та доступного фінансування життєвих планів кожного працездатного громадянина України. Це було б справедливіше.

Марина Нечипоренко. Київ