10 жовтня. Пам’ятні дати

10 жовтня. Пам’ятні дати

680
Ukrinform
Цього дня, 165 років тому, у Києві відбулися дві надзвичайно значущі події: освячено довгоочікуваний Ланцюговий міст через Дніпро та, одночасно з цим, відкрито пам’ятник Святому Рівноапостольному князю Володимиру.

Ще у 1830-х роках у тодішнього київського міського керівництва виникла ідея створити на схилах Михайлівської гори (нині Володимирська) міський парк. За проектом було заплановано три тераси: верхня – на рівні Михайлівського монастиря, від неї йшов спуск на середню, а через нижню проходила дорога від Хрещатика на Поділ. Згодом було вирішено спорудити на виступі середньої тераси пам’ятник князю Володимиру. У 1842 році Київський губернатор Дмитро Бібиков звернувся в Петербург з проханням провести в Академії мистецтв конкурс проектів майбутнього монументу.

Цікаво, що на той час у Києві був лише один пам’ятник – Магдебурзькому праву, який представляв собою колону тосканського ордеру. Проти спорудження скульптурної композиції виступило київське духівництво. Так в одному з листів до російського царя київський митрополит Філарет писав: «…з найдавніших часів й досі не прийнято зводити такі пам'ятники святим поза межами храмів Божих». Думка Філарета мала велику вагу в суспільстві, врешті міська влада погодилася побудувати ще й храм на честь Святого Володимира.

Однак, церква так і не благословила монумент і уряд, витративши величезні кошти (64 тис. руб.) на скульптуру і укріплення Михайлівської гори, змушений був піти на хитрість, приурочивши відкриття пам'ятника до дня урочистостей з приводу освячення Ланцюгового мосту через Дніпро. Митрополит Хресною ходою спустився від Лаври до підніжжя нового моста, а його благословення начебто поширювалося «заразом» і на пам'ятник князю Володимиру. Як би там не було, а до наших днів зберігся лише пам'ятник Володимиру, й нині він є одним з найвідоміших київських монументів.

Сьогодні в світі відзначають Всесвітній день психічного здоров'я. Всесвітня організація охорони здоров'я визначає психічне здоров'я як стан благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності, може протистояти звичайним життєвим стресам, продуктивно працювати і робити внесок у суспільство. У цьому сенсі психічне здоров'я є основою благополуччя людини і ефективного функціонування спільноти. За даними ВООЗ, близько 450 мільйонів жителів планети страждають психічними захворюваннями, перелік яких зростає з кожним роком. І це не дивно, адже практично щодня ми потрапляємо в стресові ситуації, часто пускаючи проблеми психіки напризволяще. У 2013 році Всесвітня організація охорони здоров'я затвердила Комплексний план дій в галузі психічного здоров'я на період 2013-2020 років. План спрямований на глобальні і національні дії по зміцненню психічного благополуччя, запобіганню психічних розладів, забезпеченню медичної допомоги, прискоренню одужання, зміцненню прав людини і зниженню смертності, захворюваності та інвалідності осіб з психічними розладами. Темою Дня 2018 року стала: «Молоді люди і психічне здоров'я в світі, що змінюється».

Фото: www.amnesty.org
Фото: www.amnesty.org

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари. Оголошений у 2002 році з ініціативи Всесвітньої коаліції за скасування смертної кари. 27 вересня 2007 року Рада Європи офіційно проголосила 10 жовтня Європейським днем проти смертної кари. Відсутність смертної кари є обов’язковою умовою для перебування держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте, через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, й відтоді в Україні вже нікого не страчували. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв’язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.

Ювілеї дня:

129 років від дня народження Михайла Опанасовича Драй-Хмари (справж. прізв. – Драй; 1889–1939), українського поета, літературознавця, перекладача, професора Київського університету. За життя Драй-Хмари вийшла друком лише одна книга поезій – «Проростень» (1926). Був незаконно репресований. Рукопис перекладеної ним «Божественної комедії» Данте конфісковано під час арешту. Помер у таборах на Колимі «від ослаблення серцевої діяльності», як вказано в документах по реабілітації.

Цього дня народилась Атена Пашко (1931-2012), відома поетеса, громадській діяч, учасниця українського правозахисного руху. Атена Пашко народилася на Львівщині. Вже у сьомому класі почала писати повстанські вірші передавала їх УПА (на кілька з них було створено пісні). Під час війни носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього. У 60-х роках переїхала до Львова і стала учасницею українського правозахисного руху. Активно спілкувалась з середовищем шістдесятників, зокрема подружжям Калинців, Стефанією Шабатурою, Іваном Світличним та іншими. Через кілька років доля звела Атену Пашко з В’ячеславом Чорноволом. Згодом коли Чорновіл відбував заслання в Якутії, вони одружилися. Атена розділила зі своїм чоловіком боротьбу за українську незалежність - зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з роботи й ув’язнення. Вона мужньо переносила всі труднощі дружини дисидента-політв’язня, активно допомагаючи Чорноволу видавати підпільний журнал «Український вісник». Згодом, уже після історичних виборів 1990 року, на її плечі доля поклала не менш важку ношу дружини опозиційного політика першої шеренги. У 1991 році Атена Василівна заснувала та десять років очолювала Всеукраїнську жіночу громадську організацію - Союз українок. Після смерті чоловіка очолила Міжнародний благодійний фонд В’ячеслава Чорновола, який видав 10-томник його спадщини. А ще Атена Пашко - авторка поетичних збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї дороги» (Київ, 2007). У березні 2012 року Атени Василівни не стало. Її поховали на Байковому цвинтарі у Києві. Як вона і просила - поруч із її чоловіком.

Сьогодні святкує свій день народження Ніна Матвієнко (1967) – українська співачка, володарка унікального і неповторного голосу. Її співочий офіційний стаж – більш як 50 років. Понад 20 років вона була солісткою Хору імені Григорія Верьовки і солісткою «Київської камерати», співала і продовжує співати в тріо «Золоті ключі» разом із Марічкою Миколайчук і Валентиною Ковальською. З гастролями об’їздила півсвіту, хоча 17 років була невиїзною. Боси від музики звинувачували її в націоналізмі, натякали, що в репертуарі немає жодної російської пісні. На що гостра на язик Ніна Митрофанівна відповіла: «Хочете російської пісні – Зикіну слухайте…» Її голос – ціла епоха українського мистецтва: музичного, театрального, кінематографічного. Серед шанувальників її таланту були українські шістдесятники, Євген Сверстюк і Блаженніший Любомир Гузар. Репертуар співачки вражаючий, у ньому понад 250 народних пісень і творів українських композиторів – колядки і щедрівки, веснянки, псалми, плачі, весільні, колискові, жартівливі й танцювальні пісні. Виконувала вона й академічну музику. Артистка грала в театрі, знімалася в кіно, зокрема у відомих фільмах «Солом’яні дзвони» і «Пропала грамота». Серед найвідоміших телевистав: «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди». Ніна Матвієнко є авторкою двох біографічних книг: «Ой виорю нивку широкую» і «Уже так не буде, як є». Багато хто, особливо з молодих співаків, знають Ніну Митрофанівну як дуже чуйну і добру людину, готову завжди прийти на допомогу. Хоча й різкою, як будь-хто, вона теж може бути. І це теж декому не подобається. Для неї не є проблемою заспівати з ТНМК і бути шанувальницею ДахиБрахи. До речі, останнім вона чимало допомагала на початку їхньої музичної кар’єри. Ніна Матвієнко не любить, коли її називають «золотим голосом», «берегинею української пісні» чи ще якимись пишними епітетами. «Ну що ви, найголовніше – бути в голосі…», - каже співачка.

Роковини смерті:

22 роки з дня смерті Григорія Івановича Синиці (1908-1996), українського живописця, одного з засновників «української колористичної школи». Народився в Одесі, рано осиротів, у 6 років важко захворів, ледь не вмер, став інвалідом на все життя. Виховувався у дитячому притулку Єлисаветграда. Попри хворобу, голодне дитинство, злидні, відсутність розуміння й підтримки оточуючих у прагненні стати художником – Григорій не зламався і не зневірився, а доклав усіх зусиль, аби здійснити власну мрію. Після притулку він поступає до Кіровоградського художньо-промислового училища, наступною сходинкою була Одеська середня художня школа і, зрештою, Київський художній інститут, де він навчався у славетного Михайла Бойчука. Але невдовзі на бойчукістів почались гоніння, тож диплом про вищу художню освіту він так і не отримав... Після Другої Світової війни, коли країні більше були потрібні будівельники, а не художники, трудова біографія Синиці продовжується на заводі «Керамік» міста Києва на посаді майстра-технолога, де виконував завдання з відновлення Києва: облицювання теракотою Головпоштамту, багатьох будинків на Хрещатику, Червоноармійській. За результатами виконаних робіт кандидатуру Синиці тоді було висунуто на здобуття Сталінської премії, та потім, без будь-яких пояснень, у ній було відмовлено. У середині та наприкінці 60-х років Григорій Іванович передає свої знання і досвід молодим художникам, своїм учням, разом із ними створює ряд монументальних ансамблів. Під керівництвом Синиці працювали Якименко, Горська, Зубченко, Зарецький, Марченко, Тоцький. Найближчі учні й соратники – Галина Зубченко та Григорій Пришедько – у 70-х роках створили в Києві славнозвісні мозаїчні композиції – «Перемога» (Інститут рентгенорадіології та онкології), «Ковалі сучасності» (Інститут ядерних досліджень), «Тріумф кібернетиків» (Інститут кібернетики), «Рух» (палац спорту Академії наук). Брав участь художник і в реставрації Маріїнського палацу. До Синиці багато хто намагався виконати складне ліплення масштабних, понад три метри заввишки, ваз у стилі бароко, але нічого не виходило. Саме метод ручної формовки, розроблений Григорієм Івановичем на заводі «Керамік» і вперше застосований на реставрації Маріїнського палацу, приніс успіх майстру. У 1992 році Григорію Синиці було присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка – «за відродження Української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років».

Перше фото: Пам’ятник Св. Володимиру в Києві. Малюнок Романа Сущенка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>