5 жовтня. Пам’ятні дати

5 жовтня. Пам’ятні дати

650
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 135 років від дня народження Петра Болбочана, українського військового, полковника Армії УНР, однієї з найяскравіших постатей української революції 1917–1921 років.

Петро Федорович Болбочан (1883–1919) народився в селі Геджев Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в родині священика. Пішовши по стопах батька, закінчив Кишинівську духовну семінарію, але згодом змінив рішення і подальше життя присвятив військовій справі. У 1909 році закінчив Чугуївське юнкерське піхотне училище. Проте, стати військовим юристом завадила Перша світова війна. З початком Української революції, у 1917 році, Балбачан в Армії УНР. Його перший військовий досвід в українській армії це Республіканський курінь (бл. 500 осіб, переважно інтелігенція та свідомі офіцери), на чолі якого він брав участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці 1918 року. Згодом, у лютому 1918 року, Республіканський курінь приєднано до Окремого Запорізького корпусу, що став найбоєздатнішою військовою одиницею. Очолювані Болбочаном «запорожці» відіграли ключову роль у визволенні від більшовиків Лівобережної та Південно-Східної України навесні 1918 року. Тріумфом українського війська стала Кримська операція, в ході якої сили Запорізької дивізії під командуванням Болбочана форсували Сиваш і здобули Крим. Під час другого наступу більшовиків на Україну командував Лівобережним фронтом, прийнявши на себе удар усіх радянських дивізій. У нерівній боротьбі українська армія не вистояла і відступила до Кременчука. Болбачан був звинувачений у поразці й заарештований. Його розстріляли біля станції Балин на Поділлі (нині Хмельниччина). Розстріляли не вороги, а свої. Полковник став жертвою політичних інтриг українських діячів-соціалістів, що тоді переважали в уряді Директорії. Його звинуватили в тому, що буцімто планував здійснити переворот. Як би там не було, але відомо, що Болбочан був досить відвертим в оцінці тодішнього керівництва України, що іноді намагалося бути лівішим за більшовиків. Свою критику він висловлював не лише усно, але й письмово. «Ви не можете розбиратись в самих простих життьових питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники Великої Держави, лізете в законодавці, замість того, аби Вам бути самими звичайними урядовцями та письцями, - писав 26 січня 1919 року у відкритому листі головному отаманові Симону Петлюрі та членам Директорії. – Україна повинна червоніти перед всім світом за свій уряд, котрий очевидячки веде свою сторону до погибелі. На одній нараді представників Полтавщини і Харьківщини в Полтаві один із найавторитетніших представників Українського громадянства (сказав), звертаючись у бік есерів: «Подивіться, що з себе уявляють наші міністри: як не кретин, то подлець»». Лист залишився без відповіді. Арештовували Болбочана двічі, й, зрештою, розстріляли. Згодом один з очільників більшовицького війська, що рухалось на Україну, Володимир Антонов-Овсієнко визнавав, що «допоки був живий Болбочан, він Україну не віддав би».

Окрім того, сьогодні у світі, за ініціативою ООН, відзначається Всесвітній день вчителя. День відзначається з 1994 року. Саме цього дня, в 1966 році, скликана ЮНЕСКО і Міжнародною організацією праці конференція, ухвалила Рекомендацію «Про положення вчителів» – перший міжнародний документ, що окреслював умови праці вчителів. Цей День має на меті привернути увагу до становища вчителів у суспільстві, їхньої ролі в розвитку освіти. З нагоди Всесвітнього дня вчителя 2018 року ООН нагадує світовій спільноті, що «Право на освіту передбачає право на кваліфікованого вчителя». Ця тема була обрана в ознаменування 70-ї річниці ухвалення Загальної декларації прав людини (1948), що визнає освіту в якості основного права, яке не може бути реалізоване без права на підготовленого і кваліфікованого вчителя. На сьогодні Всесвітній день учителя відзначають понад 100 держав світу, хоча деякі країни мають також і національний День учителя, зокрема й Україна.

Фото: worldsmileday
Фото: worldsmileday

Разом з тим, щороку, у першу п’ятницю жовтня, у світі відзначається Міжнародний день усмішки. Свято запропоновано американським художником Гарві Беллом, винахідником «смайлика» і відзначається з 1999 року. Головна риса цього дня – гарний позитивний настрій, а девіз – «Зроби добру справу. Допоможи хоча б одній людині усміхнутися». Впродовж тривалого часу про Гарві Белла ніхто в світі не чув. Цілком можливо, що так би воно й тривало далі, якби у 1963 році представники однієї з американських страхових фірм не звернулися до Гарві з проханням вигадати якийсь простий, зрозумілий, але водночас і промовистий логотип компанії. Художник одразу ж запропонував власну розробку, за яку власне і отримав від замовника гонорар 50 доларів. Запропонований Гарві Беллом логотип компанії «State Mutual Life Assurance Company of America» був не чим іншим, як тим, що сьогодні будь-який користувач інтернету назве смайликом. Компанія швиденько виготовила бейджі з логотипом і роздала їх своїм співробітникам. Успіх був грандіозним. Місяць потому смішні пички красувалися не тільки на візитках і бейджах компанії, а повсюдно. Згодом у Сполучених Штатах навіть випустили поштову марку зі смайликом. В одному з інтерв’ю художник зазначив, що надзвичайно щасливий, адже у світі «…не було нічого, зробленого так просто, швидко, але що стало приємним усім».

Ювілеї дня:

145 років від дня народження Михайла Юрійовича Яцківа (1873-1961), українського письменника. Його ім’я ставили поряд з Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Марком Черемшиною. Автор 14 збірок створив у нашій літературі прекрасні зразки психологічної, гостросюжетної новели. Проза Михайла Яцківа сповнена любові до простої людини, тривоги за її гірке життя, протесту проти несправедливості, гноблення. Такі всі його оповідання, новели, нариси. Був у новеліста ще й дар актора. Ті, хто бачив його на сцені, вважали, що Яцків «розминувся зі своїм справжнім покликанням», що життя мав присвятити театрові. Уперше спробував себе як актор у мандрівному театрі Степана Курбаса (Яновича), потім виступав у театрах Львова. І мав неабиякий успіх. Іван Франко зворушено дякував йому за роль Миколи Задорожного в «Украденому щасті». У повоєнні роки Яцків працював у Львівській науковій бібліотеці (тепер Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України), переробляючи деякі свої старі твори та пишучи спогади про Франка і Стефаника. Втім, свою кращу прозу письменник створив на початку століття, так само як і Ольга Кобилянська та Василь Стефаник. Більшовики не розстріляли, не відправили на Соловки, але чомусь не писалося…

127 років від дня народження Миколи Любинського (1891–1938), українського політичного діяча, дипломата, мовознавця. Належав до Української партії соціалістів-революціонерів. У квітні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. Брав участь у Берестейських мирних переговорах (у Брест-Литовську). Від імені української делегації підписав «Відозву до німецького народу», в якій йшлося про необхідність надання Німеччиною військової допомоги Україні. Навесні 1918 року був міністром закордонних справ УНР в уряді Всеволода Голубовича. За радянської влади працював в Інституті Української мови ВУАН у Києві. На початку 30-х років, як і багато інших представників української інтелігенції, був репресований і розстріляний на початку січня 1938 року в карельському урочищі Сандармох .

Цього дня народився Богдан-Ігор Антонич (1909-1937), український поет, прозаїк, перекладач. Богдан-Ігор Антонич народився в селі Новиці, Горлицького повіту, на Лемківщині, в родині священика. Закінчив Сяноцьку гімназію - єдину на всю Лемківщину польську гімназію, де викладали і українською мовою. Восени 1928 року вступив на філософський факультет Львівського університету. Перша збірка поезій Антонича - «Привітання життя», вийшла в 1931, коли авторові було 22 роки. Вихід у світ другої збірки «Три перстені» (1934; саме ця збірка й зробила Антонича популярним, показала творчі можливості поета) співпав у часі з закінченням Львівського університету. Власне, другою була «Велика гармонія» – збірка віршів на релігійні теми, написана у 1932–1933 роках. Уперше повне видання збірки українською мовою – однотомник вибраних праць – здійснили у 1967 році у Нью-Йорку колега, сучасник і друг Антонича Святослав Гординський та поет-емігрант і літературний критик Богдан Рубчак. В Україні найповніше видання поезій митця вийшло лише у 1989. Разом з тим, поет знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику, робив переклади, на сторінках преси дискутував на політичні та громадські теми; публікував сатиричні фейлетони та пародії. Крім того, Антонич пробував свої сили у прозі та драматургії. Здобувши за життя славу та визнання на західноукраїнських землях, після смерті поет, що прожив усього неповних 28 років, був на довгий час несправедливо забутий, а його творчий доробок – заборонений. Та навіть у неповному, усіченому вигляді творчість Антонича прийшла до читача в публікаціях на початку 1960-х років, а потім у книзі «Пісня про незнищенність матерії», і не тільки привернула до себе загальну увагу, а й стала активним фактором літературного процесу. Вона несла з собою поетику ХХ ст., яку тодішні молоді митці відкривали для себе у творчості Лорки, Поля Елюара, Юліана Тувіма.

Сьогодні святкує свій день народження Вадим Леонтійович Скуратівський (1941), відомий український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, академік Академії мистецтв України, один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Вадим Скуратівський із тих, кого на Заході прийнято називати інтелектуалами. Коло його інтересів і знань – вражає. До того ж, ці знання надзвичайно глибокі, ґрунтовні. Він є автором понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру. В одному з інтерв’ю, розмірковуючи над запитанням журналістів щодо інтелектуального стану сучасного суспільства, Вадим Леонтійович зауважив: «Багато чого залежить від влади. Але чому, власне, уряд тієї чи тієї країни має опікуватись інтелектуальним кругозором свого громадянина? Влада ж не може встигнути за проблемою вибору. Цей громадянин має все робити сам, із середини. Християнська культура навчає нас будь-яким духовним жестам саме зсередини…».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>