13 вересня. Пам’ятні дати

Пилявці стали черговою перемогою українського війська після битви під Жовтими Водами і Корсунською битвою (обидві відбулися в травні 1648 року). Після них Річ Посполита була якщо й не розгромлена, то суттєво знесилена – військова еліта майже знищена, дехто був взятий у полон (зокрема, обидва гетьмани). Національно-визвольний рух мов полум’я охопив всю Україну. Поляки запропонували Хмельницькому переговори, але вони ні до чого не призвели, кожен залишався при своєму. Тоді вирішили битися. Так як гетьмани були в неволі, то польське військо очолили старий князь Заславський, молодий Конецпольський та учений Остророг. Хмельницький одразу ж коротко, але влучно їх схарактеризував: «один перина, другий дитина, третій латина». Спочатку поляки досить сильно вдарили по передовим козацьким позиціям під Констянтиновом (нині Старокостянтинів), але невдовзі змушені були відступити, натомість повстанці здобули укріплені замки Межибіж і Бар. Головна ж битва відбулася під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району, Хмельницької області), на берегах річки Ікви. Польський обоз був надзвичайно великий і пишний – шляхта йшла на війну як на свято, з усяким непотрібним скарбом. До того ж у таборі не було ладу – гонорові шляхтичі не надто слухали трьох своїх воєначальників. Битва розпочалась 11 вересня і спочатку поляки начебто почали перемагати, але досить скоро 30-тисячне українське козацько-селянське військо за допомогою 4-тисячного загону кримських татар розгромило поляків. Особливо відзначилися загони під керівництвом Максима Кривоноса та Івана Чорноти. У польських лавах почалася паніка. Першими кинулися тікати польські полководці. За ними пішла кіннота і ціле військо. Серед ночі, по страшному бездоріжжю (місця там болотисті) усі тікали, куди лише могли від козацької люті. Величезний польський табір з усім добром, а головне артилерією (майже 100 гармат), дісталися переможцям. Після цієї перемоги українці зібрали раду. Одні, більш помірковані (переважно полковники), хотіли зупинитися на досягнутому, інші, передусім голота, селянство, яке відчуло у воєнних походах смак перемоги і наживи, вимагало бити поляків і далі. Прагнули йти далі й союзники українців – татари. Хмельницький мав ухвалювати якесь прийнятне рішення. Рушили на Львів. Кривоніс захопив Високий Замок, але нищити величне місто Хмельницький не захотів. Як пише тогочасний історик – «пожалував найпершого міста на Руси». Налякані міщани відкупилися, заплативши більше півмільйона злотих, а козаки рушили далі. У Варшаві тим часом обрали короля. Ним став Ян Казимир, якого визнав і Хмельницький. Встановилося коротке перемир’я, яке закінчилося вже влітку наступного, 1649 року. Попереду були Зборов, Берестечко, переможна битва під Батогом… У жорстоких боях Україна під проводом Богдана Хмельницького виборювала власну державність.

Ювілеї дня:

215 років від дня народження Ізидора Жерара Гранвіля (1803-1847), французького графіка-карикатуриста. Прославився завдяки злободенним і гострим політичним карикатурам на бюрократію і буржуазію Франції, які друкувалися головним чином у сатиричному журналі «Карикатюр», а також ілюстраціями до «Мандрів Гуллівера» Джонатана Свіфта (1838), «Життя і пригодам Робінзона Крузо» Даніеля Дефо (1840). Помер у 44 роки у божевільні (не зміг перенести смерть дружини і дітей). Гранвіля вважають одним із попередників сюрреалізму (гравюра «Злочин і кара»). Художника вирізняла надзвичайно багата фантазія, тонка спостережливість, гумор.

145 років від дня народження Семена Горука (1873-1920), українського військового діяча, журналіста, отамана Легіону Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії. Закінчив Львівський університет. У довоєнний період був активним членом «Молодої України» та Християнсько-суспільної партії, редагував часопис «Руслан». Став одним з організаторів товариства «Сокіл» в Галичині. В роки першої світової війни – командир сотні, з листопада 1914 роек – куреня Легіону Українських Січових Стрільців. Стрілецькі військові підрозділи під командуванням Горука відзначилися в боях на горі Маківці. В листопаді 1918 входив до складу Українського Генерального Військового комісаріату, який очолив підготовку і проведення Листопадового повстання 1918 року у Львові. Семен Горук брав участь в українсько-польській війні 1918–1919 рр. і українсько-більшовицькій війні 1917–1921 рр. У квітні 1920 року був заарештований більшовиками. Загинув на Соловках.

Цього дня 1944 року народилася Жаклін Біссет (1944), англо-американська кіноактриса. Зажила слави у 60-80-х роках ХХ ст., передусім, завдяки зйомкам у фільмах «Тупик» (1966) Романа Поланського і «Американська ніч» Франсуа Трюффо. Нашому пересічному глядачеві більш відома за кінострічками «Дика орхідея» (хоча зіграла там не головну роль) та «Наполеон і Жозефіна». Крім того, знімалась у фільмах «Булліт», «Аеропорт», «Клас», «Убивство у Східному експресі», «Церемонія», «Бездна» та ін. Останнім часом актриса була задіяна в телевізійних проектах, найпомітнішим з яких став серіал «Частини тіла» (американська 100-серійна телевізійна драма з елементами чорного гумору, де йдеться про будні двох молодих американських пластичних хірургів, власників приватної клініки). Жаклін Біссет вважали однією з найвродливіших і найсексуальніших кіноактрис другої половини ХХ ст. Ця репутація закріпилася за нею після того, як на екрани світу вийшов пригодницький фільм «Бездна», в якому 33-річна актриса брала участь у підводних зйомках, плаваючи в одній лише футболці. Фільм мав неабиякий фінансовий успіх, що дало підстави головному продюсеру картини сказати: «…ця бісова футболка зробила мене справжнім багатієм». Сама акторка цінує в партнерах по знімальному майданчику, передусім, розум, шарм і сексуальність. «Я ціную інтелект… Так, але коли він без сексапильності, то я починаю нудьгувати. Адже це так важливо – хімія між людьми…», – ділиться роздумами Біссет в одному з інтерв’ю. Кінозірка відома також своїми бурхливими любовними романами. Серед її коханців були російський балетний танцівник Олександр Годунов і французький красунчик Венсан Перес, молодший від Жаклін майже на двадцять років.

Роковини смерті:

426 років із дня смерті Мішеля Ейкема де Монтеня (1533–1592), французького філософа, письменника, громадського діяча, «батька» сучасної есеїстики. Одержав класичну домашню освіту, закінчив колеж у Бордо, вивчав юриспруденцію в Тулузькому університеті. В 1581-1584 рр. – мер міста Бордо. Був знайомий з Генріхом Наваррським. Помер у 59 років. Головний твір Монтеня – «Проби» (в ориг. – «Есе»), містить думки, спостереження, враження від прочитаного (особливо від античних авторів) та пережитого; тут порушено теми виховання і навчання, слави й гідності, смерті й багатства тощо.

146 років із дня смерті Людвіга Андреаса Фоєрбаха (1804–1872), німецького філософа. У своїй творчості пройшов шлях одного з послідовників Гегеля до найпалкіших його критиків, що пізніше вилилося в самобутню філософську концепцію матеріалістичного спрямування, яка отримала назву «антропологічний матеріалізм». Упродовж деякого часу обіймав посаду професора Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці «Думки про смерть та безсмертя» (1830). Основні праці: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основні положення філософії майбутнього» (1843), «Сутність релігії» (1845), «Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози» (1833) та ін.