Роздуми навколо історії створення одного ОСББ

Роздуми навколо історії створення одного ОСББ

Аналітика
1865
Ukrinform
Досі лаєте депутатів, Президента та Кабмін? Спробували б об’єднати співвласників багатоквартирного будинку – не нарікали б на дзеркало!

В нашому домі цього року створили ОСББ – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Мешканці прийшли до цього рішення вже за кілька років після вселення в новобудову. Оскільки житлово-експлуатаційна контора, афілійована з будівельною компанією, узявши будинок на обслуговування, нехтувала своїми обов’язками, як могла. І тому очікувано отримала від споживачів послуг “чорну мітку”. Житлово-комунальної монополії сьогодні немає, і закон дозволяє розірвати стосунки у будь-який момент.

Тож ініціативна група активних мешканців розпочала відповідний юридичний та організаційний процес, в якому автору цих слів довелося брати участь на правах спостерігача.

Щоб ви розуміли, будинок порівняно невеликий – на 250 квартир. Та недорогий – із категорії демократичного цінового сегменту нерухомості. Але розташований зовсім поруч зі станцією метро. Відтак серед сусідів опинилися як ті, хто нарешті зміг зібрати достатньо коштів на власне житло в столиці, так і ті, хто робить на столичній нерухомості бізнес, інвестуючи в квадратні метри та здаючи їх в оренду. Тому соціальний портрет мешканців будинку досить специфічний – приблизно на 35% він складається з власників, які безпосередньо у ньому проживають, 65% – орендарі. Останні мало цікавляться облаштуванням та управлінням будинку, аби це тільки не впливало на їхню орендну плату...

Далі – про те, як співвласники будинку реалізували рішення стати його прямими управителями.

Правила створення та функціонування ОСББ прості – скликаються загальні збори власників, визначається порядок денний, рішення приймаються більшістю голосів 50%+1. Виконанням рішень займається правління. Воно ж щороку звітує про роботу та перевіряється ревізійною комісією. По суті, ОСББ – це така собі держава в мініатюрі: зі своїм законодавчим органом, виконавчою владою та фінконтролем. Тобто, кожне ОСББ складається із маленької Верховної Ради, Кабміну та Рахункової палати, а також “народу”, яким є власники квартир.

Здавалося б – зрозуміло, як двічі по два. Аж ні. На перших же установчих зборах виявилося: знання основ демократії в окремих людей – нижче плінтуса. З півгодини “галасували” за основне питання – взагалі створювати юридичну особу “ОСББ...” чи ні. Захрипли. Але начебто більшість погодилася – створюємо!

На що потім одна дама з групою підтримки в кулуарах голосно обурювалася: “Це що ж виходить! Якщо я голосую “проти”, то повинна підкоритися усім, хто проголосує “за”?!”. Пані очевидно забула, що вона живе в демократичній країні. А демократія – це такий суспільний лад, де головним є рішення більшості.

Після зборів я підійшла до неї і запитала:

– Дозвольте поцікавитися, на останніх президентських виборах ви за кого голосували?

– Ну, не за вашого Порошенка! – зло відрізала дама.

– І як ви тепер з цим живете?..

У відповідь – отримала лише презирливе хмикання...

Одним словом, маємо парк мініатюр.

На наступних зборах було ще веселіше. ОСББ юридично створили – потрібно було проголосувати за те, чи забираємо ми свій будинок у ЖЕКу на власне обслуговування, чи залишаємо ці обов’язки тому ж таки ЖЕКу. А якщо забираємо, то яким має бути комунальний тариф.

Отут почався справжній феєрверк демократії. Питання про гроші – декому просто засліплювало очі та розум. Правління ОСББ та власники квартир, які проживають в будинку, наполягали на збереженні в перші роки “жеківського” тарифу. Він, хоч і зависокий (7,40 за кв. метр), але для бюджетного столичного будинку, у якого немає ресурсів для отримання додаткового доходу, окрім внесків власників – виправданий. Натомість місцеві рантьє, що володіють до десятка квартир у нашому будинку, в один голос волали: “А навіщо створювалось ОСББ, якщо тариф не пропонується вдвічі менший?! Ганьба!”. Питання саме по собі не крамольне, має право на існування. Дивує те, що його ставлять люди, які мають доходи значно вищі за середні, не обтяжені в засобах до існування, на бізнес яких цей тариф аж ніяк не впливає (комунальні послуги оплачують же орендарі).

“А-а-а...! То це правління хоче собі кишені нагріти за наш рахунок?!” – обурювалися противники тарифу. Те, що звинувачення звучали безпідставно – ще півбіди. А біда в тому, що ніякі бізнес-аргументи теж не працювали. Пояснення про необхідність капіталовкладень для ремонту занедбаних ЖЕКом інженерних систем та прибудинкової території, а також для створення фінансової “подушки” (по суті, резервного фонду) категорично не сприймалися. “Дайош дешевий тариф!” – і все. Думка про те, що орендний бізнес періодично потребує додаткових інвестицій у власні “виробничі потужності” (квартира в зразковому будинку орендується та продається дорожче, ніж в занехаяному) – навіть не спадала на думку.

Здається, причини нинішнього соціально-економічного стану нашого суспільства зрозумілі – це наш загальний низький рівень культури міжособової взаємодії. Можна було б пояснити подібні неконструктивні дискусії особистісними характеристиками окремих співвласників – ну, “пощастило” жити в сусідстві з подібними екземплярами. Однак природа явища, як на мене, глибша – це правова, юридична та фінансова безграмотність більшості населення. А звідси і низька якість соціального капіталу, який є засобом досягнення групової солідарності в суспільстві та здатності людей до самоврядності.

“А я не піду на загальні збори, бо там потрібно пред’являти оригінал свідоцтва про право власності – а раптом вони (ініціативна група) комусь його “зіллють”, або скопіюють, підмінять!”, “А навіщо нам пункт про можливість кредитування ОСББ, це що, правління візьме кредити під наші квартири і шукай вітра в полі?”, “А чого це він виконує свої функції на громадських засадах, а не за зарплату, нехай виходить із “тіні”!”, “А навіщо ви розсилали листи-запрошення, це зайві трати на поштові послуги. Що? Закон вимагає? До біса закон – це марнотратство!...”, “Навіщо пожежна сигналізація? Та це ж викачування грошей із будинкового бюджету! Ми 20 років живемо в багатоповерхівках – ніколи нічого!..” (Тьху-тьху!). “От ми зараз проголосуємо, а вони нас обдурять, а ми потім не зможемо їх позбутися!” і т.д.

І це говорять люди, які спромоглися якось заробити мільйони гривень, вкласти їх в нерухомість та отримувати чималенькі доходи. Але які абсолютно не розуміють, що їх голос на загальних зборах – це і є Закон, і що саме вони є суб’єктом законодавчої ініціативи.

Звісно, людська скупість та недовірливість – не вади і не перешкоди для сусідства. А от правова безграмотність – це вже куди страшніше для нас усіх. Єдина радість – більшість українців, як показало наше ОСББ, все ж свідома своєї персональної відповідальності. Фінал історії оптимістичний: не без криків і взаємних образ, але ми створили власну домову “державу” – зареєстрували її, обрали правління (“кабмін і міністрів”) та “ревізорів”, визначити тариф, і тепер правління бере управління колективною власністю на себе. Рухаємося до повного самоврядування в межах одного багатоквартирного будинку. Віримо, що зможемо покращити якість свого побуту.

За великим рахунком, суспільство таким чином творить себе. З масовою появою таких осередків самоврядування, як наш, з допомогою тисяч маленьких “країн” співвласників – Україна поступово підвищить свій соціальний капітал і буде скріплена потужною людською взаємодією. Тоді нам ніякий ворог не страшний.

Як цій взаємодії сприяти — це вже інша розмова...

Оксана Поліщук. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>