Що не день, то нагорода, або Як українське кіно підкорює світ

Майже одночасно у перші дні вересня одразу три фільми нашого виробництва здобули перемоги та премії на престижних міжнародних фестивалях. Те, що наше кіновиробництво впевнено розправляє крила, уже ні для кого не новина – цей процес триває кілька останніх років. Більшість із нас ходили в кінотеатри на “Кіборги”, “Червоний” чи “Сторожову заставу” і після перегляду відчували неймовірні емоції та гордість за те, що нарешті ми дивимося власне кіно з таким же задоволенням, як і голлівудське. Тож оскільки все частіше наші фільми підкорюють міжнародне журі – Укрінформ дізнавався, а як на них реагує іноземний глядач, чи переймається, чи зрозуміє? І як не розгубити ці успіхи, як це було зо двадцять років тому.

Зі сльозами на очах український “Міф” дивилася португальська публіка

Отож, про все по черзі.

1-го вересня фільм “Міф” про трагічну, але славну долю легендарного оперного співака з України Василя Сліпака було визнано найкращим на фестивалі документального кіно Figueira Film Art в Португалії. Історія життя співака з унікальним голосом, який відмовився від богемного життя в Парижі і пішов добровольцем на фронт (отримав позивний “Міф”), де загинув, захищаючи рідну землю, зачепила і журі, і публіку.

Режисер фільму Іван Ясній у коментарі Укрінформу зізнається, що хоча щоразу під час показу свого фільму виходив з кінотеатру через важкі емоції, але на фестивалі в Португалії все ж затримався в глядацькому залі – аби побачити, як на фільм реагуватимуть португальці та іноземні гості фестивалю.

“По завершенні фільму майже у всіх були сльози на очах, і це надзвичайно розчулило! Такі глядацькі емоції – найдорожче, бо означає, що фільм для іноземних глядачів звучить так само, як і для нас, українців – земляків Василя Сліпака. Було дуже приємно отримати приз. І вважаю, це успіх не тільки нашої команди, а й нашої країни в цілому. Це як невеличка інформаційна перемога у війні, яка щоденно забирає найкращих наших людей, таких, як Василь Сліпак”, – говорить режисер.

Він також додає, що вся знімальна команда їхала на фестиваль, відчуваючи велику підтримку: “Безпосередньо в глядацькому залі нас підтримували багато українців з величезним прапором на півзалу! Це було неймовірно! Взагалі, потрібно робити більше таких фільмів, щоб презентувати Україну світу. З допомогою таких фестивалів, фільмів, культурних проектів можна об'єднувати людей навколо спільних цінностей. Наприклад, з учасниками фестивалю ми мали багато різних дискусій, відповідали на їхні численні запитання – чому в нас розпочалася війна, чому ми не можемо захиститися, чому таке ставлення Європи до України, і таке інше. Тож ми виконували навіть дещо просвітницьку місію – вдовольнивши цікавість та підкріпивши її емоційно люди значно краще сприймали нашу позицію”.

Трагікомедію “Ізі” краще оцінили в Італії, ніж в Україні

2-го вересня стало відомо про ще один здобуток – фільм українсько-італійського виробництва “Ізі” отримав під час Венеційського міжнародного кінофестивалю премію Kineo Diamond Award, засновану міністерством культури Італії. А раніше, у червні, стрічка отримала приз глядацьких симпатій на кінофестивалі в Нью-Джерсі (США).

У центрі подій трагікомедії “Ізі” – невдаха-італієць, а в минулому – гонщик, який за дорученням брата супроводжує тіло українця, що за трагічних обставин загинув на чужині, на батьківщину. З головним героєм починаються всілякі пригоди, коли він потрапляє в Західну Україну. Відомий український актор Остап Ступка зіграв у фільмі незвичну для себе роль – священика, який залишає службу, щоб стати рок-музикантом. У актора Укрінформ також запитав про реакцію публіки на фільм з його участю:

“Минулого року ми возили цей фільм на міжнародний кінофестиваль у Локарно (Швейцарія), публіка його дуже добре сприйняла і постійно сміялася, чого не можу сказати про українських глядачів. Думаю, це через різну ментальність, бо фільм насправді орієнтований на західного глядача. Взагалі я вважаю, що зараз хороший час, аби робити такі творчі кооперації та виходити на західний ринок зі спільним продуктом – нас там більше пізнають”.

Українські “короткі метри” – хоч і молоді, але вже визнані

Причому, успіх на міжнародних конкурсах чекав Україну не лише на знаних метрів кіно. 3-го вересня короткометражний фільм “Слово”, який розповідає про українське “Розстріляне відродження”, знятий молодим українським режисером Ігорем Висневським, переміг на міжнародному Монреальському кінофестивалі в студентській програмі як кращий ігровий фільм. (Детальніше про цей фільм Укрінформ писав раніше). Автор сам не був присутній на фестивалі в Монреалі, але поділився з Укрінформом своїми враженнями від сприйняття фільму “Слово” американською публікою у березні цього року, коли він брав участь у міжнародному кінофестивалі в Нью-Йорку і там переміг як кращий режисер короткого метру.

“Фільм усім сподобався, його сприйняли досить зацікавлено. Хоча деякі речі у фільмі американці звичайно не розуміють, оскільки стрічка описує події далекої від них історії. Я прямо розпитував глядачів, що вони зрозуміли про наше Розстріляне відродження. Виявилося, що в цілому картину публіка зрозуміла, але багато деталей чи ситуацій у тамтешніх глядачів викликали чимало запитань. Ще я помітив певну закономірність – молоді люди років 25-ти менше орієнтувалися в подіях, ніж люди зрілого віку. Але як я побачив зі сторони, на Заході “короткий метр” – це швидше творчий пошук себе і свого стилю, а відтак більшість робіт виглядають не зовсім завершеними. У мене ж була цілісна історія, і думаю саме тому я й здобув перемогу”, – розповів Ігор Висневський. Він також додав, що для молодих режисерів підтримка від Держкіно дуже важлива, бо наразі це чи не єдина можливість отримати фінансування для кінодебюту.

Успіхи на фестивалях – природній процес: вже є з чого обирати

Успіхи наших кінематографістів на початку цього вересня – лише мала доля того світового визнання, що вітчизняний кінематограф отримав в останні роки. Укрінформ поцікавився у кінокритиків, чи дійсно українське кіно зробило настільки відчутний творчий ривок, чи ж можливо тут відіграє роль підвищена увага до України у зв'язку з нинішніми подіями.

На думку Лариси Брюховецької, головної редакторки журналу «Кіно-Театр», визнання фільму “Міф” стало даниною Україні за її відчайдушну боротьбу у війні з підступним агресором.

“Фільм “Міф” – робота серйозна, оскільки у ньому йдеться про подвиг людини мистецтва, яка принесла себе в жертву. Ми зі свого боку вже писали, що, можливо, у цьому фільмі не все досконало – починаючи від назви, закінчуючи використанням мистецьких паралелей, але сам факт звернення до історії цього героя переважив усі недоліки. Дійсно треба бути особливою людиною - щоб маючи такий талант, наважитися віддати своє життя на війні.

З одного боку, я вважаю, що до фестивалів треба підходити диференційовано, їх зараз надзвичайно багато і вони дуже різні. З іншого боку, можна тільки уявити, наскільки складно вразити перебірливу публіку у величезному потоці фестивальних фільмів. Для цього треба мати великий потенціал та силу впливу”, – каже Лариса Брюховецька.

На її думку, все ж останньою з найвизначніших подій українського кінематографа є фільм “Кіборги”, піднятися до рівня якого ще не вдається нікому. “Хоча “Кіборгам” безперечно передували такі фільми як “Той, що пройшов крізь вогонь” Михайла Іллєнка та “Поводир” Олеся Саніна – не тільки з глядацьким успіхом, але й з глибокою мистецькою складовою”, – підсумувала пані Брюховецька.

Кінокритик Олександр Шпилюк навпаки вважає, що міжнародне визнання наших фільмів – данина лише їхній якості.

“Прийшов момент, коли вітчизняне виробництво фільмів досягло такого обсягу, серед якого є що вибирати. Якщо кіноіндустрія активно працює, то більше шансів, що серед фільмів з’являтимуться гарні, які перемагатимуть на кінофестивалях. От зараз саме той час. Увага до України на міжнародній арені дійсно існує, але не думаю що це є причиною того, що наші фільми отримують професійні призи. Передусім вони цікаві та якісні. Для закріплення результатів, безумовно, потрібна подальша підтримка Держкіно. Але йдеться не лише про фінансову складову, а й про більш активну промоцію українських фільмів. Тому що фільми створюються не для участі у фестивалях, а для глядачів. А наш український кіноглядач ще не звик, як європейський, надавати перевагу передусім вітчизняній кінопродукції”, – говорить кінокритик.

Юлія Горбань, Київ