2 вересня. Пам’ятні дати

З 2 вересня по 3 жовтня 1621 року під Хотином тривала битва між об’єднаними силами Речі Посполитої і українського козацтва під проводом Петра Сагайдачного з одного боку та військом Османської імперії з іншого. Битва під Хотином (тепер місто в Чернівецькій обл.) стала завершальним етапом Хотинської війни 1620-1621 років – воєнного протистояння між султанської Туреччиною і Річчю Посполитою. Війну власне розпочала Туреччина, зазіхаючи на польсько-українські землі. В Цецорській битві 1620 року вона завдала суттєвої поразки польській армії та загонові українських реєстрових козаків. Навесні 1621 року турецька армія (понад 150 тис. чол.) вирушила у похід. До неї приєдналася кримська орда (понад 60 тис. чол.) та загони молдаван. До речі, з 1375 року Хотин входив до складу Молдавського князівства, а з часом, коли Молдавія стала васалом Османської імперії, автоматично перейшов до турецьких володінь. Польське військо (майже 31 тисяча вояків) зупинилося під Хотином. На допомогу йому прибуло козацьке військо – понад 14 тисяч чоловік, у складі якого був і загін під проводом Петра Сагайдачного. Жорстокі бої під Хотином тривали майже місяць, але завдяки козакам поляки вистояли. Зазнавши поразки, османський султан Осман II був змушений припинити війну. Для Сагайдачного Хотинська битва стала останньою перемогою. Поранений в руку, він поїхав з побоїща до Києва, хворів, та й помер там навесні 1622 року. Поховали славетного гетьмана, переможця москалів і османців у  церкві на Подолі. За допомогу полякам козаки нічого не отримали. «Казав пан кожух дам, та слово його тепле» - польський король і шляхта нічого з обіцяного не виконали. Натомість козацтво було зведено до кількості 2-4 тисяч чоловік, а щодо переслідування православної церкви, на що нарікали українці, то король зауважив, що як дотепер «не було українській церкві кривди, так і далі не буде…»

Події дня:

У 1794 році було засновано Одесу. Саме цього дня було закладено перші портові будівлі в поселенні Хаджибей на узбережжі Чорного моря. Дата вважається першим днем життя міста, названого згодом Одесою. Відповідний указ Катерини ІІ був виданий ще 27 травня 1794 року: «Уважая выгодное положение Хаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали мы нужным устроить тамо военную гавань купно с купеческой пристанью». Це було останнє з великих міст, заснованих наприкінці ХVІІІ ст. на півдні України. В 1795 році Хаджибей був перейменований на Одесу. Присвоєння Хаджибею саме цієї назви пояснювалося тим, що тоді помилково вважали, що на місці Хаджибею знаходилася давньогрецька колонія Одесос. Насправді Одесос знаходився, як згодом вияснили вчені, на місці нинішнього болгарського міста Варна.

73 роки тому (1945) в Токійській бухті на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано Акт про беззастережну капітуляцію Японії, що ознаменувало завершення Другої світової війни – найкривавішої та наймасштабнішої війни в історії людства. Церемонія підписання акта тривала 20 хвилин. Від імені Радянського Союзу підпис поставив українець генерал Кузьма Миколайович Дерев’янко.

Цього дня у 1996 році в Україні в обіг введено національну валюту – гривню. Уперше про необхідність запровадження власної грошової одиниці йшлося і в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, і в законі «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 року. Але шлях до введення національної валюти був непростим. Після схвалення Верховною Радою Української РСР 10 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності України Президія Верховної Ради України прийняла Постанову «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України», а 2 березня 1992 року – Постанову «Про розмінну монету України». Цими документами було визначено, що грошовою одиницею України є гривня, а її сотою частиною – копійка. Втім знадобилося ще 4 роки, аби мрію про українські гроші втілити в життя. Вже 25 серпня 1996 року Президентом України було видано Указ «Про грошову реформу в Україні», проте «днем народження» національної валюти стало 2 вересня, коли Національний банк увів її до обігу на всій території України. Грошова реформа в нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року. Обмін валюти здійснювався за курсом 100 тис. крб до 1 грн. Впродовж цих 15 днів у готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і купоно-карбованці з поступовим вилученням останніх. Їх за цей період було вилучено з обігу майже 320 трлн. За понад 20 років існування валюти її дизайн тричі змінювався. Останнє оновлення дизайну української гривні сталося у 2015 році. Тоді змінили вигляд купюри у 100 гривень. Двічі до обігу вводили банкноти нового зразка. 22 серпня 2001 року, напередодні 10-ої річниці незалежності вперше вийшла банкнота номіналом 200 гривень з портретом Лесі Українки, а в 2006 році Нацбанк випустив банкноти номіналом 500 гривень із зображенням філософа Григорія Сковороди. Автором дизайну першої серії українських гривень став художник Василь Лопата. Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої було створено один з невід’ємних атрибутів державності – національна валюта.

Ювілеї дня:

110 років від дня народження Валентина Петровича Глушка (1908-1989), українського вченого з фізико–технічних проблем енергетики, академіка АН УРСР та АН СРСР, другого після Корольова загальновизнаного формального і неформального лідера радянської космонавтики. Творець першого у світі електротермічного ракетного двигуна і багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія» – «Буран». Його двигуни підіймали в повітря літаки (Як-3, Су-6, Су-7), космічні кораблі «Восток», «Восход» і «Союз», станції «Салют» і «Мир», автоматичні зонди до Місяця й планет (їх досі успішно використовують у деяких спільних ракетних проектах), ракетоносії «Протон». Загалом під керівництвом В.П. Глушка до 1988 р. були створені понад 50 рідинних ракетних двигунів та їхніх модифікацій, які застосовували й застосовують нині на 17-ти моделях бойових і космічних ракет. Ось декілька цікавих фактів із життя Валентина Петровича Глушка. У 15 років він розпочав листування з Костянтином Ціолковським. Одеського підлітка і видатного теоретика і дослідника повітроплавання поєднували спільні мрії про освоєння космосу за допомогою ракет. Вже через рік – у шістнадцять, Валентин Глушко завершив рукопис своєї першої книги «Проблеми експлуатації планет». Школярем креслить перший проект ракети з рідинним двигуном і намагається побудувати її, публікує науково-популярні статті про космічні польоти: «Завоювання Землею Місяця», «Станції поза Землею». Втім не лише космосом цікавився юний Глушко: у 1920-1922 рр. він навчався в Одеській консерваторії по класу скрипки у професора Столярова. Естетичній складовій у формуванні людської особистості Валентин Петрович надавав не останню роль; мабуть саме тому згодом він справляв неабияке враження на жіноцтво і мав на космодромі репутацію найпершого стиляги й донжуана. Не оминули його і сталінські репресії: 23 березня 1938 р. молодого вченого (тоді вже колеги Сергія Корольова) арештували. Після декількох днів на Луб’янці він зізнався, що брав участь в антирадянській організації та шпигунстві на користь Німеччини. Втім, коли його перевели до Бутирської в’язниці, де він мав чекати суду, молодий вчений (на ту пору йому виповнилося 30 років) відмовляється від усіх свідчень і починає писати листи до Вишинського, Сталіна, Берії. Останній наказав переглянути справу, внаслідок чого й було пом’якшено вирок – система вирішила за доцільніше використати вченого в одній із «шарашок». Таким чином Глушко став головним конструктором казанської «шарашки», де створювали ракетні прискорювачі для літаків. Невдовзі там з’явився Сергій Корольов та інші вцілілі ракетники. Глушко використовував щонайменший шанс аби визволити з таборів  і тюрем своїх колег. Він домігся, щоб зеки-конструктори мали найкраще обладнання, щоб їх ліпше годували. А ще, за спогадами колег, з верхньої кишені його робочої куртки завжди виднілася білосніжна випрасувана хусточка. У липні цього року з нагоди 110-ї річниці з дня народження видатного одесита Національний банк України випустив в обіг ювілейну монету номіналом 2 гривні.

105 років від дня народження Ізраїля Мойсейовича Гельфанда (1913-2009), видатного вченого-математика, біолога, педагога і організатора математичної освіти українсько-єврейського походження. Після 1989 р. жив і працював у США (був запрошеним професором Гарвардського університету і Массачусетського технологічного інституту; з 1991 р. викладав математику і біологію в Ратгерському університеті). Один із творців теорії кілець нормування (банахових алгебр). Автор понад 800 статей і 30 монографій. Створив школу по застосуванню математичних методів у біології. Написав підручники з лінійної алгебри, варіаційного числення. Родом з України – народився й виріс у містечку Окни (тепер територія Одещини), юність минула на Вінниччині. В 17 років, маючи неповну середню освіту, переїхав до Москви, де самостійно вивчав математику. Вже за два роки – у дев’ятнадцять – був зарахований до  аспірантури Московського державного університету (унікальний випадок – аспірант не мав вищої освіти); з 1945 р. – професор. Працював у МДУ і в Інституті прикладної математики АН СРСР; разом з іншими радянськими вченими брав участь у розробці радянської водневої бомби. З кінця 50-х років до сфери наукових інтересів ученого увійшли біокібернетика і медична кібернетика. Цікавий факт: Ізраїль Мойсейович був переконаним вегатаріанцем, а з кінця 90-х років – веганцем. Однією з його улюблених цитат, яку він час від часу повторював і яка безумовно висловлювала його життєве кредо, були слова єврейського письменника, нобелівського лауреата Іцхока Башевіса-Зінгера: «Ніколи у цьому світі не буде справедливості, допоки людина стоятиме з ножем у руці й знищуватиме тих, хто слабший від неї».

Роковини смерті:

40 років з дня смерті Джона Роналда Толкіна (1892-1973), відомого англійського вченого-філолога, письменника; професора Оксфордського університету. Автор наукових праць з історії англійської та скандинавської мов; казок, повістей й романів фентезі, де перелицьовано середньовічні легенди й міфи («Гоббіт, або Туди й назад», «Сільмарілліон»). Найпопулярнішою є казково-рицарська епічна трилогія «Володар перснів», екранізована англійським режисером Пітером Джексоном.