21 серпня. Пам’ятні дати

21 серпня. Пам’ятні дати

1050
Ukrinform
50 років тому, в ніч на 21 серпня 1968 року військові підрозділи ЗС СРСР та війська Варшавського договору (до 500 тисяч чоловік і 5 тис. танків і БТР)  вторглися в Чехословаччину (ЧССР).

В окупації не брала участі тільки Румунія. Найбільший контингент військ був від СРСР. Таким чином була придушена «Празька весна» – нетривкий період політичної лібералізації та реформ, одне з важливих явищ суспільно-політичного життя Європи 2-ї половини ХХ століття. Курс на реформи, побудову «соціалізму з людським обличчям» був взятий Чехословаччиною у січні 1968 року, коли першим секретарем ЦК КПЧ було обрано Александра Дубчека. Реформаторські настрої всередині чехословацьких комуністів занепокоїли СРСР – як відомо, тоталітарні режими дуже чуткі на такі речі й хворобливо реагують навіть на натяк будь-яких змін – радянська пропаганда одразу ж назвала події в Чехословаччині «загрозою для соціалістичної системи», «контрреволюцією» та «спробою відновити буржуазний лад». Система включила на повну потужність усі наявні засоби для недопущення потрапляння зерен демократії на територію СРСР, зокрема і в Україну. Ідеологічна та психологічна обробка населення відбувалася по всіх фронтах. До первинних партійних організацій надсилалися закриті листи ЦК КПРС, проводилися закриті та відкриті засідання партійних зборів, активів, організовувалися масові мітинги в трудових колективах, ще більше посилилася цензура та активізувалися спецслужби. Але, попри «закручування гайок» та всю глухоту залізної завіси, якою намагалися відгородити  від світу власних громадян партійні бонзи, об’єктивна інформація про події в Чехословаччині 1968 року різними каналами потрапляла в Україну і люди робили власні висновки, до того ж, зовсім не на користь ЦК КПРС. В країні активізувалися суспільно-політичні процеси, зокрема, нової сили набув український правозахисний рух в якому через «Празьку весну» визрівала ідея можливості реальних змін у тоталітарній системі. Саме під впливом чехословацьких подій 1968 року на якісно новий рівень піднявся громадський рух за легалізацію Української греко-католицької церкви (під час «Празької весни» в Чехословаччині було відновлено ЧГКЦ – віруючим повернено храми тощо). В країні розповсюджувалися листівки, прокламації, анонімні листи, написи. У відповідь на це посилились репресії: одних викликали для «профілактичної бесіди» до КДБ, а інших, тих хто насмілювався відкрито висловлювати власну думку, арештовували, відкривали кримінальні справи. У звинувачувальних висновках чільне місце займало, серед іншого, «антирадянське трактування чехословацьких подій». Ідеї «Празької весни» неабияким чином вплинули на зародження, вже на новому витку історії, антиавторитарних ідей, що втілилися на практиці в 1980-х роках, та призвели, зрештою, до зміни суспільного ладу в країнах Східної Європи, а потім і в СРСР.

Події дня:

Цього дня 1991 року, в Москві закінчився триденний Серпневий путч, що стало поштовхом для остаточного розпаду Радянського Союзу. Як відомо, на початок серпня 1991 року СРСР був на межі розвалу, тому тодішній президент Горбачов урочисто оголосив про узгодження тексту і термінів підписання нового Союзного договору колишніми союзними республіками. Ця ідея (так само як і політична постать самого Горбачова) багатьом партноменклатурщикам відверто не подобалася. Саме тому, скориставшись літнім відпочинком Михайла Горбачова у його кримській резиденції у Форосі, вищі керівники СРСР – віце-президент Янаєв, прем’єр-міністр СРСР Павлов, голова КДБ Крючков, міністр внутрішніх справ Пуго та міністр оборони Язов, створивши антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (російська абревіатура – ГКЧП) й оголосивши про усунення Горбачова від влади, 19 серпня 1991 року здійснили спробу встановлення в країні військово-диктаторського режиму. Але ніхто з них не розраховував на масовий опір москвичів, які згуртувалися навколо «Білого дому» - резиденції російського президента – та Бориса Єльцина особисто. Введені в Москву війська теж, зрештою, перейшли на бік народу (щоправда, у зіткненнях з військами загинуло троє людей). За таких умов ініціатори путчу виявили повну нездатність керувати ситуацією, й ініціатива перейшла на бік Єльцина та його прихильників. 21 серпня з заколотом було покінчено, Горбачова привезли літаком до Москви, але реальної влади в нього вже не залишилося. Ці події мали неабиякий резонанс в Україні. Путч був для керівництва республіки повною несподіванкою, тим більше було незрозуміло, чим він закінчиться і до чого призведе. В день проголошення «надзвичайного стану», 19 серпня, в Києві терміново скликали засідання Президії Верховної Ради. Відвертого засудження перевороту не пролунало, але було ухвалено заяву, в якій зазначалося, що на території України становище залишається стабільним, жодних підстав для введення надзвичайного стану немає і що тут продовжують діяти Конституція СРСР і УРСР та законно обрані органи влади й управління. Тиск з боку генералітету не дав бажаних результатів. 21 серпня перемога демократично-проєльцинських сил у Москві стала очевидною, і о 22.00 Леонід Кравчук виступив по радіо і телебаченню з промовою щодо провалу путчу – спроба реваншу старої партійно-державної номенклатури з подальшим консервуванням СРСР виявилася невдалою. У Києві цього дня на площі Жовтневої Революції (нині Майдан Незалежності) відбувся велелюдний мітинг. Внаслідок цих подій керівництво КПУ опинилося в стані повної деморалізації, тоді як провідники національно-демократичних сил слушно вирішили, що кращої нагоди для проголошення незалежності України може і не бути. 24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради було ухвалено Акт проголошення незалежності України.

26 років тому у Києві розпочав свою роботу І Всесвітній Форум Українців. Форум проходив у дні святкування першої річниці проголошення незалежності України з 21 по 24 серпня 1992 року. В ті дні до Києва з'їхалося майже 5 тисяч представників української діаспори. Зібрання мало урочистий та святковий настрій. Адже його делегати були сповнені великих сподівань - Україна отримала незалежність, а в українців, після кількох століть поневолення, з’явилась можливість будувати власну державу. Під час Форуму було створено Українську Всесвітню Координаційну Раду - організацію, яка здійснює державну політику щодо закордонного українства. З моменту створення організації відбулося вже 6 Форумів – у 1992, 1997 і 2001, 2006, 2011 та 2016 рр. На останньому, VI Всесвітньому форумі українців, який відбувся 20-21 серпня 2016 року в Києві зібрались понад 300 делегацій з 35 країн світу. Протягом двох днів вони обговорювали шляхи вирішення проблем, які стоять перед українською діаспорою. Нині, за різними оцінками, за межами України проживає від 15 до 20 млн українців. Протягом багатьох років Українська діаспора допомагала Україні. Й сьогодні світове українство знову змобілізувалося на допомогу воюючій Україні.

Ювілеї дня:

220 років від дня народження Жюля Мішле (1798-1798), французького історика, професора Вищої нормальної школи, з 1838 – Колеж де Франс. Як палкий прихильник республіки, Мішле відмовився присягнути Наполеону ІІІ, за що у 1852 р. його було позбавлено професорської кафедри. Мішле для французів значить те ж саме, що й Карамзін для росіян: він систематизував і героїзував історію Франції (головні його роботи – фундаментальна «Історія Франції» у 17 т. та «Історія Французької революції»). Крім історії він захоплювався філософією, психологією, природничими науками; по суті, саме Жан Мішле «відкрив» Середні віки («Відродження») Європі ХІХ ст. А ще Мішле запам`ятається і як один з найяскравіших ідеологів русофобії у ХІХ ст. (хоча це жодним чином не заважало йому товаришувати з О. Герценим та іншими росіянами). У зв’язку з заворушеннями у Польщі він охарактеризував росіян як «варварів, недостойних спілкуватися з європейськими народами». Після нарікань з боку Герцена, Мішле на деякий час скорегував своє ставлення до Російської імперії, називаючи її «наймолодшим членом сім’ї європейських народів», але вже у 1871 р. він знову змальовує Росію як «азіатську країну, чистота крові котрої була зіпсована татарами та німецькою бюрократією», і де, таким чином, сходяться тиранії Азії і Європи. «В Росії всі, від наймолодшого до найстарішого брешуть: ця країна – фантасмагорія, міраж, імперія ілюзій… Росія – це омана. Апофеоз неправди і омани. Сьогодні вона каже нам: «Я – християнство», завтра скаже: «Я – соціалізм».

85 років від дня народження Ростислава Олександровича Синька (1933-2010), українського кінорежисера, сценариста, скульптора. Працював режисером на студії «Укртелефільм» (1965–1993), з 1994 року – директор-засновник Музею-майстерні Івана Кавалерідзе в Києві. Викладав у Київському університеті театру, музики і телебачення ім. Карпенка-Карого. Поставив картини: «Симфонія», «Майстри», «Троїсті музики», «І голос наш почує світ», «Автопортрет», «Творці», «Кредо», «Сад Гетсиманський» та ін. Автор проекту «Творці незалежності» (2000–2001), за яким створено серію телепортретів видатних громадян України, книг. Як скульптор створив надгробок Івана Кавалерідзе на Байковому кладовищі в Києві, пам’ятник письменнику Капельгородському у с. Недригайлівці Сумської обл., Василю – герою фільму Довженка «Земля» у с. Яреськах на Полтавщині, кошовому Калнишевському у с. Пустовійтівці Сумської обл., Григорію Сковороді в Харкові (у співавт.) за проектом Кавалерідзе, пам’ятник Андрію Первозванному у Севастополі. Брав участь у відтворенні пам’ятника княгині Ользі в Києві.

Цього дня святкує свій день народження Усейн Болт (1986), легендарний ямайський спринтер. Болт народився у невеличкому провінційному містечку Шервуд-Контент на Ямайці. У шкільні роки він марив крикетом, але вчителька фізкультури порадила йому займатися саме легкою атлетикою, яка поступово стала справою його життя. Нині Болт – один із найвидатніших спортсменів у історії. Він єдиний спортсмен, якому вдалося перемогти на дистанціях 100 і 200 метрів на трьох Олімпіадах поспіль: у Пекіні (2008), Лондоні (2012) і Ріо-де-Жанейро (2016). На його рахунку чинні рекорди світу в бігу на 100 м (9,58 секунди) і 200 м (19,19). 6 разів Усейн Болт визнавався найкращим легкоатлетом світу за версією Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (2008, 2009, 2011, 2012, 2013, 2016). Останній чемпіонат світу з легкої атлетики, який проходив у Лондоні з 4 по 13 серпня цього року, став для Болта останнім в його спортивній кар’єрі. На лондонському стадіоні великому спринтеру, який на десятиліття став одним із символів легкої атлетики, організатори чемпіонату подарували шматок бігової доріжки з номером 7. Саме на цій доріжці Болт виграв три золоті медалі на Олімпіаді 2012 року.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>