Чебурашка як символ російської величі і

Чебурашка як символ російської величі і "вигодувані владою дебіли"

Укрінформ
Непідцензурна біографія Едуарда Успенського

Коли помирає якийсь російський діяч культури, мистецтва, то реакція більшості українців приблизно така. Спочатку просто скорбота, світлі спогади - що запало в душу з творчості цієї людини. Але незабаром прокидається черв'ячок сумніву: а як ця людина ставилася до України, що говорила про неї після 2014 року? В гугл, гугл-новини забиваються три слова «Ім'я Прізвище Україна». І ознайомившись з результатами пошуку, ми починаємо горювати по-новому, з поправкою. Іноді, втім, скорбота сходить нанівець...

Видатний дитячий письменник Едуард Успенський мав тверді демократичні переконання. У 2014 році у великому інтерв'ю на «Дожде» він жорстко засудив події в Росії, агресію проти України і ураганну антиукраїнську пропаганду в ЗМІ. Але після цього Успенський через низку причин не став таким самим символом російського вільнодумства, як режисер Гаррі Бардін чи актриса Лія Ахеджакова.

А зараз, після його смерті, російські ЗМІ взагалі як під копірку розповідають одне й те саме – деталі його особистого життя, дружини-діти-онуки-сварки-розлучення, цікаві подробиці створення найбільш зоряних робіт. Оперативно повідомлено і про співчуття, висловлені близьким померлого самим Путіним, а також про те, що найближчим часом йому в Москві і пам'ятник можуть поставити. При цьому громадянська позиція Успенського замовчується.

УСПЕНСЬКИЙ-ДЗЮРОВСЬКИЙ З ЄГОРЬЇВСЬКА

Ознайомимося штрих-пунктирно з біографією письменника. Народився він у підмосковному Єгорьївську наприкінці 1937 року. Батько працював у партійному апараті. Дівоче прізвище матері була Дзюрова. Але за сімейними розповідями це було русифіковане скорочення від «Дзюровські». Предки матері були засланими поляками. Успенський іноді використовував мамине прізвище як псевдонім, а «Дзюровським» назвав одного з героїв свого єдиного історичного оповідання (про яке трохи пізніше).

Закінчивши школу, Успенський вступив до Московського авіаційного інституту. Але в студентські роки багато уваги приділяв і літературним дослідам: в країну прийшла Відлига, і спричинений нею творчий сплеск відчувався всюди. У 1961 році молодий чоловік отримав диплом МАІ як «інженер-приладист» і почав працювати за фахом. Але паралельно писав тексти, разом з другом Феліксом Камовим очолив авторську групу знаменитого студентського театру «Телевізор» (сатира з елементом модернізму – сцена являла собою екран телевізора, натягнута на нього прозора марля підсвічувалася блакитним кольором).

У 1965-му році Успенського почали публікувати, спочатку дитячі та іронічні вірші: «Все в порядке», «Смешной слонёнок». Наступного року вийшла гумористична збірка, яка зробила її авторів широко відомими – «Четверо под одной обложкой» (Аркадій Арканов, Григорій Горін, Фелікс Камов і герой нашої розповіді). Тоді ж була опублікована авторська дитяча книжка – «Крокодил Гена и его друзья» (1966), яку за три роки екранізували режисер Роман Качанов і художник Леонід Шварцман.

Природно, що за такого успішного розвитку творчих справ Успенський закинув свою інженерну спеціальність, став літератором, телесценаристом, згодом – телеведучим.

Саме як телеведучий в останні роки життя став відомий навіть більше, ніж дитячий письменник. Придумана сходу, «на коліні» телепрограма «В нашу гавань заходили корабли» мала шалений успіх. Багатьом хотілося згадати дворові пісні свого дитинства і юності, почути різні варіанти їхніх текстів, згодом – смішні переробки на них.

ЗАХИСНИК МАКАРЕВИЧА, ДРУГ ВОЙНОВИЧА

А тепер про громадянську позицію. В ніч на 1 жовтня 2014 року Успенський підірвав інформаційне поле своїм інтерв'ю на телеканалі «Дождь». Це була програма Hard day's Night, в якій п'ять журналістів закидають об'єкт свого інтересу запитаннями.

Формулювання Успенського були безпрецедентно жорсткими. Ну, насамперед, найзнаменитіші слова, сказані на 3-й хвилині програми: «Страна (Росія, – ред.) разделилась на 10% умных и на 90% идиотов. Я считаю, что я отношусь к десяти умным, потому что вся эта история с Крымом – она безобразная».

Слідом він пояснив, чому це відбувається: «Такое количество помоев, которое вылилось на Обаму и на Киев, вообще немыслимое. Каждый день по 45 программ, где долбят. Телевидение манипулирует. Если в каком-нибудь шоу выступал приличный человек, как правило, его вырезают, дают слово одним оголтелым товарищам... Телевидение больше года убеждало россиян во всем этом (що в Україні діють фашисти, що Крим і так російський, тому його забрали, а на Донбасі – репресовані російськомовні, - ред.). Телевидение демонстрировало кадры, зрителей в этом убеждали: если не могли убедить мужа, убеждали жену. А русским людям трудно быть в одиночестве в коллективе, где все думают по-другому».

Успенський також рішуче висловився на підтримку Андрія Макаревича, якого якраз тоді цькували за концерти в Східній Україні і небажання їхати в Крим. А ось ці слова письменника сьогодні виглядають символічно: «Да, очень сложно найти сейчас людей, которые так же размышляют, как и я. Я очень дружу с Войновичем, мы с ним разговариваем на одном языке. И когда я встречаю какого-нибудь человека, и он думает так же, как и я, он говорит "Слава тебе, Господи", потому что никто не понимает правильно, что происходит».

Як співпало – Войнович помер три тижні тому. Тепер – Успенський. Йде покоління, яке добре знало, що таке радянська влада. І тут згадується інший вислів Успенського з того інтерв'ю – він боїться, що скоро не буде кому пояснити новому поколінню росіян, що таке «демократия». Обґрунтовані побоювання, тому що такі слова як «демократия», «либерализм» в сьогоднішній Росії – лайка...

Цікавою була реакція російських ЗМІ на інтерв'ю. Чергову порцію обурень проукраїнською позицією Успенського, звичайно, висловили. Але і все – далі замовкли. Справжньої ураганної ненависті, яку в нинішній РФ розпалювати вміють (згадаймо хоча б свіжу історію з аполітичною Лаймою Вайкуле), не роздули. Чому?

Річ у тому, що до цього часу Успенський вже мав десятирічний стаж прилучення до державних символів. У 2004 році на Олімпіаді в Афінах один з його героїв - Чебурашка - став постійним талісманом російської збірної на Олімпійських іграх. Тому розкручувати тему опозиційності тата Чебурашки російській пропаганді було вкрай не вигідно.

З іншого боку, цікаво зазначити, що й у самого Успенського пізніше настільки гучних і різких заяв не було. Та зрозуміло, що у нього незабаром виявили рецидив онкологічного захворювання. Плюс колишні проблеми з авторськими правами, сімейними суперечками. Стало не до того. Але все ж трохи дивно.

Не здивуюся, якщо ми згодом дізнаємося, що після того інтерв'ю з ним поговорили, «кто надо» і уклали джентльменське «соглашение о ненападении».

РОСІЯ. ВИГОДУВАНІ ВЛАДОЮ ДЕБІЛИ

І ось одне відео та кілька міркувань на підтвердження висловленого здогаду.

Подивіться ролик провідного ютуб-каналу «Навальный Live» Руслана Шаведдінова з попереднім повідомленням «Эдуард Николаевич очень болел, но не отказал и высказался. Очень сильный был человек. Вечная память». Це записувалося у другій половині 2017 року, коли влада РФ не змогла перешкодити розгортанню в російських регіонах «Предвыборных штабов Навального», але в якийсь момент влада раптом почала їх жорстко пресувати.

Ось що говорить тут Успенський: «Что-то делать надо, потому что неправильность, которая творится в нашей стране, просто захлестывает. Я как литератор чувствую, что возрастает не просто цензура, когда тебе указывают, что нельзя. А уже самоцензура, когда многие люди понимают: «Так писать нельзя». Потому что если ты будешь писать так, то на тебя сразу же набросятся люди, у которых точка зрения другая. А они злобные, они активные. И они начнут тебя... (пауза) топить, мучать, издеваться. То есть прогрессивное начало встречает сопротивление не только власти, но уже и вскормленных этой властью дебилов. Которых много, и им все время хочется работать. Ну, так вот - это абсолютно неправильный путь... Как менять это я не знаю, но менять надо. Давайте, уважаемые дети, давить на родителей. Уважаемые родители, давайте немножко давить на соседей. Давайте хорошие вещи поддерживать дружно, выходя на демонстрации, выходя на митинги».

Як відрізняється від ефіру трирічної давності! Якась просто адвокатська виваженість, акуратність у формулюваннях, фігури умовчання: «что-то делать надо», «неправильность, которая творится в нашей стране», «это абсолютно неправильный путь».

І як головний приклад «неправильности» Успенський «як літератор» наводить приклад «цензуры, самоцензуры». А вже тут, мабуть, згадавши щось, різко говорить про «сопротивление не только власти, но уже и вскормленных этой властью дебилов (вершки, сепаровані з давешніх «90-відсоткових ідіотів», - ред.)».

Судячи з того болю, з яким письменник говорить про цензуру і самоцензуру, дуже схоже, що з ним дійсно поговорили «кто надо», погрожуючи у разі надмірної активності пресингом з боку контрольованих Кремлем молодіжних рухів...

Втім, у ліберальному колі ставлення до Успенського було неоднозначним. Багато хто його не любив. По-перше, у цієї людини, на екрані і в інтерв'ю яскраво-привабливої, у побуті, у спілкуванні був непростий, різкий характер. По-друге, давалася взнаки звичайна заздрість (в якийсь період письменник дуже добре заробляв і будував з молодою дружиною будинок у Підмосков'ї - у кілька поверхів, з басейном). Третє виростає від другого - багатьох відштовхувала жовтушність новин, які продукуються навколо Успенського, всіх цих сімейних суперечок, авторських позовів. Ну, і по-четверте, якраз авторські суперечки призводили до деякого погіршення репутації письменника ще з однієї причини.

У певний період в Успенського були запеклі суперечки за образ Чебурашки - як з «Союзмультфільмом», так і з художником Леонідом Шварцманом, який у 1968 році намалював того Чебурашку, якого ми знаємо і любимо. Успенський же, який у той період ні на кого і ні на що не зважав, применшував роль художника, говорив, що Чебурашка усього лише змальований з його опису в тексті. А це легко спростовувалося ілюстраціями з першого видання «Крокодила Гены», на яких Чебурашка ну зовсім не був схожий на того, який за кілька років з'явиться у мультфільмі. І тоді Успенського з цього приводу жорстко критикував знаменитий мультиплікатор і ніби як моральний авторитет Юрій Норштейн...

Яка іронія доля і як змінилися обставини. Успенський і Шварцман, Успенський і «Союзмультфільм», врешті-решт, помирилися. А ось колишній ліберал Норштейн - нині імперський «крымнаш», і так точно підходить під описані Успенським «90% ідіотів» Росії.

ВІД КАНДИДАТА В ПРЕЗИДЕНТИ ЖАБ ЖАБИЧА ДО (ЛЖЕ)ДМИТРІЯ

Якщо згадувати творчу спадщину Успенського, то в ній можна побачити кілька піків. Цикли про Крокодила Гєну та Чебурашку, простоквашинський цикл про Дядю Федора і його друзів, а також «Следствие ведут Колобки» (у постановці киянина Олександра Татарського; до того, до речі, Татарський зробив за віршами Успенського знамениту «Пластилиновую ворону»).

Були, однак, інші роботи, і начебто непогані - мультиплікаційний цикл про Дядечка Ау (1979), про Віру та Анфісу (1986-1988). Але вони не стали популярними. Чому? Ймовірно, у них не вистачало якоїсь фірмової хуліганістості.

А от мультцикл «Подводные береты» (1988-1991) був цілком хуліганським, але особливої популярності теж не набув. Цікава була робота - характерна для часів перебудови, гласності, ринку, який тільки-но зароджувався. Екшн-серіал про пригоди дельфінів-спецназівців з американської та радянської військових баз (причому вони не протистоять один одному, а в дусі «нового мислення» співпрацюють) помітною подією не став.

Щодо літературного героя, якого особливо любив сам автор, то це Жаб Жабич Сковородкін. Гігантський «лягуш», який в результаті генетичних експериментів отримав розум. І з часом став жити серед людей. Втім, частенько називаючи цього героя своїм найулюбленішим, Едуард Миколайович, здається, трошки хитрував. Найімовірніше, він у такий спосіб намагався привернути увагу до Жаб Жабича в надії, що хтось захоче екранізувати його. На жаль, не вийшло.

Загалом у циклі було три повісті: «Жаб Жабыч Сковородкин» (1999), «Сын Жаб Жабыча» (1999) и «Жаб Жабыч метит в президенты» (2007). Третя книга, як видно вже з назви - сатира на російські вибори-2008, на той раз особливо смішні, тому що всі гадали, що Путін буде робити зі своїм третім терміном, піде - не піде, кого вибере у наступники. І, схоже, Жаб Жабич був би не найгіршим варіантом.

А от найбільш несподіваною роботою Успенського був, мабуть, його єдиний історичний роман. У Едуарда Миколайовича все життя був неординарний історичний кумир: «Лжедмитрия все время ругали в исторических учебниках, он считался очень противной фигурой, а у меня было какое-то странное отношение к нему: те осколки, что доходили до меня, говорили, что это был очень интересный человек. Нестандартный. И не такой уж темный монах, а аристократически воспитанный человек. И я много лет собирал книжки о Лжедмитрии».

Потім, взявши аванс у видавця. Успенський засів за книги. Сподівався написати за три місяці, але у підсумку писав чотири роки. Роботою своєю, однак, залишився задоволений: «Вышло уже второе издание, читателю книга нравится. Мне кажется, я немножко вернул уважение этому человеку».

Симпатії до Лжедмитрія (у версії Успенського - Дмитрія) - це не якась екстравагантність. Для письменника це була альтернативна історія, позитивний образ царя, правителя, який ставив собі за мету європеїзацію країни «Руссии» з ханським від початку типом правління, порядками: «Университет хотел построить в Москве, разрешил выезд купцам за рубеж...». Ну, і, звичайно ж, є у книзі людина з прізвищем Дзюровський. Це священик, який живе в Польщі, але православного віросповідання.

Словом, історичне оповідання Успенського «Лжедмитрий Второй, настоящий» досить цікаве, можна почитати. Але з урахуванням того, що для українців цей текст дуже... Ні-ні, не занадто російська (для більшості росіян це читання взагалі на «розрив мозку»), а занадто польська. Що поробиш, походження позначається. І Вишневецькі у автора виключно «польські князі», і козаки такі свавільники, що тільки з допомогою благородних польських вояків їх приструнити можна... Але, повторюся, почитати можна.

РОС-ТВ: БРУДНА БІЛИЗНА ЗАМІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ

Ну от, пішла друга доба з дня смерті письменника. І в російських ЗМІ, як і раніше, виключно «благостные аханья» з приводу «замечательного детского писателя, подарившего нам Чебурашку и дядю Федора». І, як і раніше, повне замовчування громадянської позиції Успенського. У цьому сенсі корисно порівняти українську та російську статті у Вікіпедії. Ніби дві різні людини! (Це ще один аргумент на користь того, що російська Вікі редагується ФСБ, безпосередньо або через підконтрольних тролів).

Ну і, звичайно ж, російські ЗМІ вже потихеньку розминаються в обговоренні спадщини Успенського: авторських прав на різні твори, нерухомість. Якщо з приводу цього почнуться хоч якісь суперечки, то одразу ж підуть обговорення у відсотках: і не про 10% розумних, 90% ідіотів, на яких розділилася Росія, а про те, на скільки часток і кому розділили майно померлого. Паралельно, само собою, телеканали зараз починають пошук позашлюбних дітей (вони ж потенційні спадкоємці - див. тему №1) і таємних коханок. Епіграфом до такого типу програм стануть слова Успенського: «Красота привлекает. Глаза, фигура, тонкие руки, походка - дальше перечислять? Я бодрею, если вижу красивую женщину»...

Що завгодно, тільки б забути чудові слова про 90%. І, до речі, у таких програм будуть, як зазвичай, захмарні рейтинги. Як зайве підтвердження саме цих слів письменника.

Олег Кудрін, Рига.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-