Україна без аналогового телебачення: що це означає і кому хвилюватись?

Аналогове телебачення в Україні доживає останні дні. Його трансляція припиняється з першого серпня в Києві та Кіровоградській області (включно з обласним центром, містом Кропивницький), а з 1 вересня – і по всій території України. Цей крок певною мірою історичний, адже аналоговий сигнал використовувався з першої половини XX століття, від моменту винайдення і впровадження телебачення. Втім, в 90-х роках було винайдене цифрове ТБ, яке поступово витісняло аналогове з телевізійного ринку.

Простіше кажучи, аналоговий сигнал телебачення – це той, який “ловиться” кімнатними або зовнішніми антенами. А цифровий, тобто закодований, потребує спеціального “тюнера” – пристрою, який сигнал розкодовує і “відправляє” на екран. Для того, щоб телевізор зміг приймати “цифровий” сигнал, до нього необхідно придбати тюнер. Він продається в звичайних магазинах електроніки, в інтернет-магазинах або в торговельних центрах і коштує 350-500 грн. Встановити і налаштувати тюнер можна самостійно, адже зазвичай в комплекті до нього є інструкція.

А ось “цифровий” сигнал, як і аналоговий, залишиться безплатним. Транслюватиме його компанія “Зеонбуд”, яка в Україні має фактично монополію на цифрове телебачення. Хто є фактичним власником компанії – невідомо, адже кінцевими бенефіціарами акцій є компанії Кіпру та Великобританії. Ще в 2015 році йшли розмови про націоналізацію “Зеонбуду”, але до конкретики справа не дійшла.

Перехід з аналогового телебачення на супутникове ніяким чином не торкнеться власників кабельного та супутникового телебачення. Проте і людям, які споживали аналогове, а відтак тепер мають потребу в телетюнері, можна не хвилюватись. За них розгорнеться справжня боротьба між дистриб’юторами телевізійного обладнання, адже для таких компаній перехід на “цифру” – багатомільйонні прибутки. Тому, з великою ймовірністю, працівники компаній нададуть тим, кому необхідний тюнер, увесь спектр послуг: зателефонують, запропонують, прийдуть, усе підключать і все пояснять.

Водночас, відмова від аналогового телебачення і перехід на цифрове, скільки про це не попереджали, все одно стали для нас усіх несподіванкою, а тому без відповіді лишаються кілька важливих питань: навіщо взагалі переходити на “цифру”? Чи з 1 вересня жодного каналу не можна буде “зловити” через антену? Чи оплатить держава пенсіонерам телевізійний тюнер? Насамкінець, як тепер можна подивитись українське телебачення на окупованих територіях Криму, Донецької і Луганської областей?

Переходимо на “цифру”, щоб європейським мобільним операторам не заважати

Цифрове телебачення має досить вагомі переваги над аналоговим – від якості сигналу до функцій, корисних телеглядачам:

• Цифрове телебачення стирає різницю між “метровими” та “дециметровими” каналами. “Метрові” – простими словами, стандартні – “Інтер”, “1+1”, “ICTV”, які за аналогового сигналу мали певний привілей – порівняно якісну картинку, та і “ловили” завжди. Натомість тепер і другорядні канали матимуть якісну картинку і не страждатимуть від перебоїв сигналу.
• Якість картинки і звуку, отриманих через розкодування цифрового сигналу, набагато вища за аналогові картинку і звук. Аналоговий сигнал, між іншим, – безперебійний, тобто в разі негоди – сильного вітру або стрибків тиску якість сигналу значно падає.
• Тюнер, що розкодовує цифровий сигнал, має пам’ять – відтак, якщо ви, дивлячись телевізор, пропустили важливий момент (або ж не встигли на початок серії улюбленого серіалу) – можете відмотати і подивитись програму спочатку.
• Цифровий сигнал може передавати не лише картинку і звук, а й субтитри – тож тепер іншомовні фільми можна буде дивитись без україномовного перекладу.

Втім, перехід на цифрове телебачення потрібен не лише через те, що аналогове своє віджило. Відомо, що аналоговий сигнал, так само, як і інші, передається на певній частоті. Експерт з телекомунікацій Роман Химич пояснює, що частоти, які раніше були відведені під аналоговий сигнал телебачення, тепер використовуються операторами мобільного зв’язку. Отже, щоб не створювати проблем як українським телеглядачам, так і європейським операторам, і необхідно переходити на “цифру”.

Між іншим, європейські країни за останній десяток років майже повністю відмовились від аналогового телебачення. Тренд переходу на “цифру” був започаткований Люксембургом та Нідерландами в 2006 році, і до 2013-го це зробили більшість країн Європи. В 2015 році від аналогового ТБ відмовилась Білорусь, в 2016-му – Китай, Бразилія та Мексика. З 2019 року припинити трансляцію аналогового сигналу планує і Росія.

Водночас, вже точно відомо, що процес переходу з аналогового телебачення на цифрове не завершиться 1 вересня. Укрінформ звернувся по коментар до члена Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Валентина Коваля, який пояснив, які канали не можна буде “зловити” антеною, а яких перехід на “цифру” не торкнеться.

“Скоріш за все, в аналоговому форматі принаймні до кінця календарного року залишаться навіть не один чи два канали, а значно більше. По-перше, не плануємо відключати суспільне телебачення (мова про UA: Перший і його регіональні варіанти. – Авт.). По-друге, продовжуватимуть мовлення локальні канали, які мають аналогову ліцензію, але не мають цифрової (зокрема, канал 2+2. – Авт.). По-третє, перехід з аналогового телебачення не торкнеться каналів, які мовлять вздовж кордону з Росією і на кордоні тимчасово окупованими територіями Донбасу і Криму. Тобто, перелік каналів, які не відключаться з 1 вересня досить довгий” – пояснив Валентин Коваль.

Чи “постраждає” хтось від реформи телебачення?

В ЗМІ останніми днями наводились різні дані про людей, для яких аналогове телебачення – єдине джерело інформації: 5 млн українців, 15-17% усіх телеглядачів тощо. Цифру в 2-2,5 млн домогосподарств, що отримують телевізійний сигнал з аналогового ефіру, називають в експертному середовищі, зокрема, агенція Big Data. Її керівник Сергій Бойко припускає, що ці 2-2,5 мільйонів – це переважно мешканці невеликих міст, селищ та сіл.

Водночас Валентин Коваль пояснює, що ці 5 млн людей не можна виокремити в соціальну групу: “це можуть бути люди, які цілком спроможні придбати тюнер, але вони ніколи раніше не потребували розвинутих телевізійних послуг. Людина може жити в Києві на Печерську, але дивитись маленький “жужик”, який стоїть в кухні на холодильнику – і такі люди також належать до тих, дивиться аналогове телебачення. Звісно, велика частина від цих 5 млн – люди, які живуть в дуже віддалених населених пунктах. Але є й такі люди, які просто не потребують серйозного телевізійного сервісу і задоволені обмеженим колом каналів”.

А щодо пільг на цифрові тюнери малозабезпеченим категоріям населення, схоже, Нацраді з питань телебачення та радіомовлення домовитись з владою не вийшло. Валентин Коваль пояснив, що в бюджеті на 2018 рік такі пільги не передбачені. “Але ми звертались як до місцевих органів самоврядування, так і до центральної влади, щоб вони, якщо буде можливість в цьому році, а якщо ні, то хоча б на наступний рік, закладали певні соціальні програми для забезпечення тюнерами тих-таки пенсіонерів”, – пояснив член Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Але не все так погано: враховуючи те, що незабаром вибори, а “ящик” – ледь не основний канал агітації, можна спрогнозувати, що гроші з’являться.

Що ж стосується окупованих та прифронтових територій, то відмовлятись від аналогового телебачення не те, що нелогічно, а й небезпечно. Добре, що це розуміють і в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення. “Ефірне телебачення здебільшого розповсюджувалось з донецької і луганської телевізійних веж, але оскільки ту територію Україна не контролює, ми там ніяких змін і не зможемо провести. Але Донецька і Луганська області – великі, тому вежі, що ведуть телевізійне мовлення, є не лише в Донецьку і Луганську. Вежі, що розташовані на підконтрольній Україні території, напевно, продовжать транслювати аналоговий сигнал – адже ми розуміємо, що як на прифронтових територіях, так і на окупованих, куди “доходить” сигнал, українську точку зору потрібно транслювати усіма можливими способами”, – запевняє Валентин Коваль.

Отже, заміна аналогового телебачення цифровим, судячи з усього, не несе для глядача великих проблем. Якщо вчасно встановити усе необхідне обладнання, тобто замінити антену на тюнер, то новоспечені споживачі цифрового телебачення і не відчують, як аналогове стало історією. Тюнер за 350 гривень? Це ж не дорога ціна для якіснішої картинки, звуку, та функцій, на кшталт “повернутись до початку серії” і збільшення кількості каналів. Тим паче, якщо телебачення буде як і раніше безплатним.

Микола Романюк, Київ