Фірцак. Легенда батярської вдачі - 28.07.2018 09:30 — Новини Укрінформ
Фірцак. Легенда батярської вдачі

Фірцак. Легенда батярської вдачі

2268
Ukrinform
Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Легенди наче коньяк – усю справжню міцність виявляють із роками. Тому, коли 10 листопада 1970 р. у с.Білки Іршавського району Закарпатської області помер Іван “Кротон” Фірцак, не всі у таке повірили. Як так? Знаменитий український атлет, борець вільного стилю, силач, артист цирку – і зіграв у ящик?!

Ні, такі не вмирають. Навіть, коли у дворі будинку Івана Федоровича, у присілковому Телятинці, поставили труну, віри народ не йняв: раз його, Кротона, ще 1928 р. визнали найсильнішою людиною планети, то як, скажіть на милість, Іван Сила може переставитися? Отак узяти і забрати із собою у домовину таємниці, бо деякі із силових трюків Івана Фірцака-Кротона й досі жодна людина не в змозі повторити.

Тим часом отой легінь батярської вдачі лежав у труні і, здається, як і належить фіґляреві, над усіма відверто кепкував.

Легенди ніколи не знають, що вони наче коньяк.

Фіцак-Кротон
Фіцак-Кротон

Бо починаються вони із безвиході і тривають, поки боги на Олімпі не потомляться. Таким було життя українського самородка – Івана Федоровича Фірцака, про якого – що там українці, європейці складали легенди. У народі його звали Іваном Силою, а 64 країни світу запам’ятали за цирковим псевдонімом – Кротон.

Здається, усе його життя тривало всупереч, від безвиході, аніж завдяки і заради. Для заспіву – одна з красивих легенд, що й досі блукає Мадридом.

* * *

Коли український велетень збагнув: годі годувати ласих до чужого антрепренерів від цирку, вони разом із дружиною, чеською гімнасткою Руженою Зікловою створили власну мандрівну трупу. Дітей ще у подружжя не було, тож подорожувалося до ризику легко. Якось дісталися вони Іспанії, де виявилося: аби влаштовувати публічні розваги, слід мати відповідну ліцензію. Простими словами, дозвіл на виступ.

Із столиці рушили актори в одне з провінційних міст, де знайомий алькальд (мер) обіцяв видати відповідний документ. Проте на місті з’ясувалося – не йме віри їм лейтенант (заступник мера), а наполягає: нам слід переконатись у ваших вміннях, сеньйоре Кротон.

- Гаразд, – усміхнувся українець. – Де показувати?

- Як де? На Піренейському півострові чоловіки це демонструють на стадіоні. Туди ще й бика випускають.

- А де тут у вас стадіон? – діловито перепитав Іван Сила.

Плащ, піки, шпаги – то не наш, мовляв, метод: здолаю голими руками. І містом побігла поголоска: якийсь зайда битиметься з биком голіруч! Без усяких шоломів, амулетів, рапір тощо. Народу зібралося море. Негайно приїхали дві брички із бригадами лікарів: одна – для шаленця, інша – для непритомних сеньйор.

Як ви розумієте, столиця Підкарпатської Русі, Мукачеве, ніколи столицею кориди не вважалася; більше того, Іван Фірцак, про фах тореадора уяви не мав.

Але закарпатець на двобій погодився, хоча то було однаково, що спробувати паровоз зупиняти. Залишмо лірику.

Без будь-якої спеціальної підготовки, навіть без уяви про звички та рефлекси тренованого розлюченого бугая сміливець вийшов на арену. До прихованої небезпеки його давно привчила арена цирку.

Затамувавши подих, стежив за перебігом подій провінційний стадіон. Український кротон не просто забив скотину, а для початку, працюючи на публіку, влаштував шоу: розлючений бик, опустивши голову, виграє спиною, і собі таке раменами виробляє атлет. Готуючи блискавичну атаку, вимахує хвостом бугай, тими самими рухами куприка роз’ятрює супротивника атлет.

Коли напруження аудиторії сягнуло апогею, Іван Сила впіймав момент: ухилився від передбачуваної атаки, однією рукою вхопив тварину за зашийок, притиснув до грудей, а іншою – просто вирвав ближчий до себе ріг. Електричним струмом хрускіт зламаної кістки пронизав стадіон. Від больового шоку бугай втратив свідомість, а затим і ратиці відкинув.

Так, згоден, жорстоко у поводженні з твариною, але, як по-іспанськи далі вчинив український Кротон! Закинувши на плечі ще теплу тушу, просто з арени матадор-аматор поніс бугая до найближчого ресторану, де попросив приготувати спеціально для лейтенанта. Чи треба говорити, що місцева влада негайно і безплатно видала ліцензію на публічні виступи?

Поки шеф-кухар готує тушкований бичачий хвіст під червоним вином із шафраном, що є знаним делікатесом іспанської національної кухні, уповім по суті.

*  *  *

Фіцак на березі річки
Фірцак на березі річки

Майбутній богатир народився 28 липня 1899 р. у селі Білки, комітат Береґ, Австро-Угорщина і був десятою дитиною в сім’ї. Сталося це у селянській родині, яка належала до середняків. Неймовірна фізична сила малого швидко привернула до нього увагу. Про закарпатського богатиря говорили рано: то ходила поголоска, буцімто хлопчина сам впрягався у плуг, коли теличка нездужала, то хтось переказував, що особисто бачив, як на плечах ніс він додому з поля теля, яке ушкодило ногу.

Подейкували, що змалку батько привчав наймолодшого сина до сільської праці, бо дружина передчасно лягла у сиру землю. Із шести років Йванко випасав корів на толоці. Одного дня потрапив пастушок у зливу: періщило, блискало, гриміло. Сховавшись від дощу, він заснув під розлогим деревом. І наснилося Івану, що стане він великим силачем, найсильнішою людиною світу. Повернувшись із чередою додому, розказав син татові про те марево, а батько усміхнувся у вуса та й каже:

- Не дарма няньо тебе купав у травах та в крижаній воді з криниці, від першого дня народження. Стривай, синку, таке точно може статися, як докладатимеш сил...

Коли Івану виповнилося дев’ять, узяв його з собою батько в поле – орати. А на межі їхній каменюка лежала. Не каменюка, а брила, яку дорослі чоловіки перекотити не подужали. Тим часом дітвак пішов, покрутився навколо і якось, не напружуючись, переставив каменюку подалі, чим здивував селян. Відтоді літні люди дивилися на Йванка, мружили око, ніби порівнюючи з дідом, Іваном Вільховичем і казали:

- Точно, ото росте новий Іван-Сила.

Дідове прізвисько перетворилося на особисте ім’я Івана Фірцака, коли із дванадцятирічним хлопцем сталася чергова пригода.

Хтось із дорослих на власні очі бачив і новину у село приніс:

- Федорів-то хлопець вборонив теличку від вовка. Зненацька той вискочив із хащі та й напав на тваринку. А малий не промах. Як перехрестив сіроманця дрючком, той вигнувся до землі, дзвінко заскавчав, ще трохи шкірив ікла, але дременути в ліс не спромігся. Бо палицею Іван-Сила переламав вовка навпіл.

*  *  *

Вчасно батько Федір збагнув: не слід хлопця тримати біля себе, а дав волю. Отож, у 1919 році з групою односельців-заробітчан юнак подався до Праги. Рекомендаційного листа до рідного брата-чиновника, власника тамтешнього заводу написав Вацлав Прохазка, хто нотаріусом служив у Білках.

Попервах на чужині Івану Фірцаку жилося сутужно, бувало, що легінь батярської вдачі навіть голодував. Хоча роботу в Чехії заробітчанин отримав важку – на празькому заводі він трудився оператором корби, якою піднімали вантажі. Так, він був вдячним працівником і ніколи не забував: його взяли на роботу лише завдяки рекомендаційному листу від Вацлава Прохазки до родича-заводчика.

Одного дня корба зламалася, і мішки з зерном довелося носити всім робітникам. На власні очі власник заводу, пан Прохазка побачив небачене: молодий західняк, один, закидав вагон зерном швидше, аніж вісім бувалих вантажників. Чому?

Бо українець 190 см на зріст носив не по одному, а по чотири-п’ять мішків, а це 200 кг з добрим гаком. І виясніло заводчику: Іван Сила замінить йому шістьох робітників, тому потроїв емігрантові платню. Але моральні чесноти виявилися вищими за гроші, й українець категорично відмовився від вигідної пропозиції, бо у такий спосіб його товаришів просто викидали на вулицю. Тож неслуха власник негайно звільнив.

Незабаром Іван Фірцак влаштувався працювати вантажником на залізничному вокзалі, де платили за кожен перенесений кілограм. Усе змінилося, одного дня, коли випадково він почув вихваляння мандрівного силача Вілета, хто, виступаючи на вуличних аренах, запевняв, що є непереможним.

- Нехай спробую, – майнуло в голові.

І, не особливо напружуючись, здобув перемогу. Відтоді талантом зацікавився тренер Ондржей Нейман (Ondřej Neumann), який на тривалий час став мудрим наставником закарпатського богатиря і дав належну атлетичну підготовку.

Під пильним оком “пана професора”, як юнак називав наставника, молодий богатир системно тренувався. Форму здобувати належало щодня. Отож із 25-кілограмовою гирею батяр носився не лише вдома, пораючись у хатніх справах на дворі, а навіть їздив із спортивним снарядом… трамваєм.

Як початкуючий спортсмен, Іван Фірцак зажив слави на початку 1920-х рр., коли у Празі почав перемагати на бійцівських турнірах й аматорських змаганнях.

*  *  *

Етапним для українця виявився 1922 р. Тоді на чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини Іван Фірцак підняв вагу 150 кг і виграв золоту медаль. Зверніть увагу, першим в історії чехословацького спорту атлетом, котрий виграв національну першість, виявився 23-річний залізничний вантажник із Закарпаття. Невдовзі Іван Фірцак став чемпіоном Чехословацької республіки і з рукопашного бою.

Він неодноразово ставав переможцем празького клубу важкоатлетів “Прага-Бубенеч”. Експерти підрахувати, що Іван Сила, як спортивні оглядачі узялися називати українця, 70 разів виявлявся кращим у змаганнях із гирьового спорту.

Одним із суперників Івана Фірцака був чемпіон країни Колар Ґрдлічка. І то було лише справою часу, аби їхні доріжки перетнулися. Бійка сталась у ресторані “Слован”. Вимушено емігрант заплатив штраф, бо чех служив у… поліції. Після офіційної перемоги в національній першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але українець ввічливо відмовився.

Історія свідчить: у ті часи великими заробітками спорт не осипав, отож Іван Сила вирішив шукати себе у цирку. Насправді місце мала особиста трагедія. Під час поїздки до Карлових Вар, автомобіль, яким керував Ондржей Нейман, потрапив в жахливу аварію. Особистий тренер спортсмена, мудрий наставник і ангел-охоронець загинув на місці, а Іван Фірцак півтора місяці провів на лікарняному ліжку. Тим часом тривало ретельне слідство, і, шукаючи винного, поліція звинуватила українського заробітчанина в убивстві. Класичний приклад.

На щастя, того разу попри шалений тиск з боку офіційної влади, правда перемогла. Кузен загиблого тренера, адвокат Ґайхел Нейман виступив поручителем звинуваченого і сплатив за волю Івана Сили купу грошви в якості застави.

*  *  *

Саме за цієї причини: загибель кваліфікованого тренера, – Іван Фірцак залишив спорт і як артист відомого празького “Ґерцферт-цирку” ступив на манеж. Скажу більше, досвідчений постановник Мачок Маклер, котрий більш як чверть століття працював у індустрії розваг, запропонував українцеві вийти на арену.

Він добре розумів природу розваг і висловив дуже слушну думку:

- Атлет – то артист, який у цирку грає роль людини.

Іванові сподобалося, він і сам давно прагнув знайти людину у власній силі. Так засяяла новітня зірка манежу. Мав чим здивувати публіку кремезний українець:

- чарівним дамам із перших рядів він вигинав серце з металевої арматури і сором’язливо дарував на добру згадку;

- 20-сантиметровими цвяхами, голою долонею, прибивав дубову дошку до столу, а потім зубами цвяхи витягував;

- голіруч розривав залізні ланцюги;

- жонглював гирями, ядрами, штангами, а часом – автами;

- без напруження тримав на витягнутих руках 30-літрові бідони з молоком;

- зубами тягнув вантажівки;

- лежав на товченому склі, тримаючи на собі півтонні тягарі тощо.

Не мало значення, куди приїздив празький “Ґерцферт-цирк”: Будапешт, Відень, Париж чи Вашинґтон. Лишень на афішах з’являлося магічне “Іван Силa”, уява про людські можливості в тому місті змінювалася назавжди. Не дивина, що за феноменальну могутність, небачені циркові трюки та унікальні рекорди хтось із журналістів дав гастролеру ім’я античного героя Кротона.

Відзначаючись типовою українською сором’язливістю, на прес-конференціях закарпатський легінь благав репортерів не писати про нього, як про Івана Силу:

- Який я вам Іван Сила? Ото мій дід, Іван Вільхович, ним був. Одного разу зустрів дід у лісі ведмедя… Не розминулися, значить, вони. І дід ото оцупком звіра і вбив. За це його на селі й прозвали Іваном Силою. Батько мені розказували, що Іван Вільхович міг з місця дерев’яну хату посунути.

- А ви, пане Сило?

- Теж можу. Вже навчився.

*  *  *

Цирк є цирк, завжди він таким був і залишається.

Виступаючи у Сполучених Штатах, Іван Фірцак демонстрував рекламний номер, зрозумілий янкі: атлет лягав на манеж, а легкове авто переїжджало йому через горло. Коли фотозвіт про смертельний трюк видрукувала більшість заокеанських газет, аншлаги були гарантовані.

Зважаючи на успіх у американської публіки, яка масово пересідала на автомобілі, до програми “Ґерцферт-цирк” номер увійшов під назвою “Людина під колесами машини”. Ясна річ, великий автопром запам’ятав сміливця, а той продовжував весело фіґлювати. Ви й самі бачили: життя – то цирк – одні грають роль тварин, інші – дресувальників, треті – купляються на це, як глядачі. Але тільки блазні кепкують над усіма.

Трохи згодом, коли 1927 р. їхня трупа перебувала на гастролях у Німеччині, Іван Фірцак побавився в автосалоні “Ford Motor”... То був кумедний випадок, що свідчив про імпульсивність та нестандартне мислення велетня.

Звичайний робочий день стояв у розпалі, клієнтів було катма, і до одного з німецьких магазинів, що продавав авто марки “Ford” ступив вишукано одягнений кремезний добродій та досить правильною німецькою мовою поцікавився:

- А скільки коштує оця “Tin Lizzie”? – Поясню гру слів. “Бляшаною Ліззі” у Сполучених Штатах фордівську Model T назвали аж ніяк не глузливо. З огляду на те, що в США “Ліззі” вважалася найпоширенішім кінським ім’ям, яке носили кілька чемпіонів, “Бляшана Ліззі” лише підкреслювала факт: Ford Model T примчав на зміну гужовому транспорту американського фермера. Ірландська хеві-блюзова група “Thin Lizzy”, створена у Дубліні 1969 р., точно знала про ту алюзію.

Так ось. Поцікавившись ціною на виставлену у вітрині машину, Іван Фірцак почув:

- $350, – і здивовано на це підвів брови:

- Хіба можна правити такі гроші за цяцьку, яку легко винести на плечах?!

- Можна, – оговтавшись від нахабства, відповів продавець. – Перепрошую, добродію, якщо ви пронесете цю цяцьку на плечах хоча б пару десятків метрів, ви отримаєте її безкоштовно. А якщо – ні, то заплатите зверху з половини.

Аби ви уявляли габарити Ford Model T, скажу: “Бляшана Ліззі” була завдовжки 335 см, завширшки 165 см, заввишки 186 см, а важила 880 кг. Самовдоволення автодилера мало серйозне підґрунтя. Тим часом продавець неймовірно здивувався, коли незнайомець скинув модний піджак та за допомогою кількох дошок і ланцюгів підняв машину вагою майже тонну та й випер із салону.

До честі власника магазину, він дотримався умов парі й подарував відомому циркового атлету Кротону-Фірцаку автомобіль. Певен, дилер прорахував усі зиски від випадкового співробітництва із найсильнішою людиною планети. Наступного дня подію розписали німецькі газети, і в автосалоні відбою не було від покупців.

*  *  *

Між іншим, пригоди “Бляшаної Ліззі” в Європі не закінчилися.

Після Німеччини гастрольні зобов’язання привели українця до сусідньої Австро-Угорщини, і там сталася доволі банальна пригода. Бо зірки – вони ж на небі, а правила дорожнього руху не для них написані. Одне слово, у Відні Кротона за створення аварійної ситуації заарештували. Як на зле, грошей в українця на штраф не знайшлося: виступ мав відбутися лише наступного дня, а передоплати ще не існувало.

Ото телепні, узяли та й запроторити велетня у свою іграшкову буцегарню. Коли за ґратами байдикувати Іванові Фірцаку набридло, голіруч він легко розсунув сталеве пруття та зніяковіло постав перед начальником поліцймейстерської дільниці. Мені здається, йому навіть не довелося прохати про звільнення, перелякані правоохоронці богатиря радо… відпустили.

Наступного дня в якості почесного гостя начальник поліцейської дільниці переглянув циркову виставу, хоча так і не визначився, що його більше вразило. Чи те, як вийшов на арену Кротон із пірамідою із тих дев’яти гімнастів, які стояли на його плечах, причому конферансьє він виніс... на долоні? Чи те, що учорашній бранець доволі легко крутив у повітрі затиснуту в зубах мотузку, за яку трималися… п’ятеро дорослих акробатів?

Нащо дивуватися, що на цирковій виставі ніяковів поліціянт середньої ланки, коли побачити Кротона приходив сам президент Першої Чехословацької Республіки Томаш Ґарріґ Масарик. Кажуть, що для високоповажного гостя силач підготував спеціальний номер “Карк під штреком”: десятеро здорованів згинали на шиї Івана залізничну рейку, тоді як атлет безтурботно лежав на столі.

Не беруся стверджувати, що більше вражало в українцеві – дивовижні здібності на манежі чи захопливі деталі з буденного побуту, описувані газетярами. Зокрема у Франції всі національні газети вмістили звіт про звичайний ранок 160-кілограмового велетня, який любить поснідати яєчнею із… 40 яєць.

*  *  *

Іван Фірцак (Кротон, Іван Сила) приїжджав до Усть-Чорній на відпочинок; 1958 р.
Іван Фірцак (Кротон, Іван Сила) приїжджав до Усть-Чорній на відпочинок; 1958 р.

Упродовж 18 років нескінченних гастролей у складі “Ґерцферт-цирку” інтерес до виступів велетня із Закарпаття не вщухав. Українцеві аплодували Німеччина, Австрія, Угорщина, Великобританія, Болгарія, Франція, Греція, Іспанія, Бразилія, Румунія, Данія, Нідерланди, Польща, навіть Канада та США – загалом 64 країни світу. І скрізь Кротон запам’ятовувався якимось оригінальним номером: зокрема у Відні він цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві – гальмував руками два авто.

Юрбою сунув народ, аби побачити напівміфічного атланта. І навіть після місяця щоденних циркових вистав у розпещеному Лондоні 1930 р. його покази відбувалися за аншлагів, а місцева преса постійно підігравала інтерес до гастролерів із Праги. Отож, зацікавившись слов’янським феноменом, королева Великої Британії Марія Вікторія, котра зі своїм чоловіком Георгом VI та Двором відпочивала у курортному Блекпулі, запросила гостей на виставу в місцевий цирк – Тауер (The Blackpool Tower Circus).

Аби потішити цікавість Її Величності, саме тут Іван Сила вперше тягнув ланцюгом на манеж вантажну машину, наповнену людьми. Зал мило зойкнув та надовго завмер. Коли ніяковість минула, публіка вибухнула оваціями. Хтось із почту нашептав Королеві про відплив патріотизму та запропонував влаштувати двобій.

Отож, правителька запропонувала імпресаріо “Ґерцферт-цирку” на ринзі влаштувати імпровізаційний поєдинок із боксером-суперважковаговиком, на той час – чемпіоном Англії, Джоном Джексоном. Доволі швидко закінчився матч і доволі сумно. Не розрахувавши власну силу, Кротон проломив грудну клітку суперникові, і того негайно госпіталізували. Як констатував рефері, удар українця виявився таким потужним, що репнула його боксерська рукавичка.

Далі, взагалі, сталася трагедія. Не витримавши морального приниження у присутності Її Величності, скалічений Джон Джексон, котрий збагнув, що на ринг більше йому не вийти, – викинувся з вікна десятиповерхового будинку.

Відлуння трагедії мало сумні наслідки. Невдовзі Іван Фірцак зазнав підступного нападу прихильників англійського чемпіона. Розлючені фани каменюкою проломили Кротону голову! Цілу ніч непритомним він пролежав у калюжі крові, а коли потерпілого привезли в клініку, лікар діагностував відкритий (!!!) перелом черепа. Аби врятувати велетню життя, за методою того часу, в пошкоджене місце черепа британські лікарі імплантували золоту пластину.

Отож, два місяці атлет ходив із забинтованою головою, а виступав – у перуці. Аби залагодити пригоду та вшанувати мужність Івана Фірцака, королева Марія подарувала українцеві чемпіонський пояс, лицарські манжети й шолом, густо обсипаний діамантами й рельєфним зображенням левів.

*  *  *

Майже за два десятиліття постійних рекордів цей атлет багато чого встиг здобути. Не дарма ж 1928 р. американська преса назвала Івана Фірцака “найсильнішою людиною планети”. Подібні компліменти не видаються авансом – публіка вимагала регулярного повторення свого захвату. Тож під кожний національний ринок належало вмикати уяву й створювати нові й нові номери.

Того року під час тріумфального турне Сполученими Штатами велетень із Закарпаття вразив американців новітнім трюком – він ліг на манежі, а легковий автомобіль переїхав колесом горло атлета. США шоу настільки приголомшило, що керівництво заводу “Ford Motor” вирішило подарувати українцеві іменний автомобіль. Демонструючи у різних країнах переваги не виду спорту (вільна боротьба), а сили духу, в Бразилії український Кротон здолав місцевого капоейріста, а іншим разом – переміг японського сумоїста Токедзо, важчого за Івана Силу на 20 кг.

Із року в рік за ним виснажливо тягнувся шлейф слави, а Кротону з місяця в місяць доводилося підтверджувати феноменальну силу, продукуючи трюки та унікальні рекорди, переконуючи глядача, що тебе не даремне назвали ім’ям давньогрецького героя. Уявіть, Івану Фірцаку, з одного боку, довелося 70 разів перемагати у змаганнях із гирьового спорту, а з іншого – брати участь і ставати переможцем у небаченому раніше конкурсі краси тіла в Парижі, що дав перші паростки світового культуризму.

Хто такий атлет-жонглер, як не людина, котра підкидає вгору гирі, аби не загубити шматок хліба.

Одначе, все має свій початок і власний кінець. Давно натішившись принадами кочового життя, Іван Сила пошлюбив чеську гімнастку Ружену Зіклову із Градовець-Кралового, юну дочку знаного повітряного гімнаста, котрий трагічно загинув на манежі. І в інтернаціональній сім’ї спортсменів, здебільшого – у Чехії, народилося восьмеро дітей: Іван, Ольга, Мілан, Софія, Зірка, Віра, Петро й Богдан.

Як ви розумієте, одного дня багаторічне виснаження сягнуло критичної точки, й Іван Федорович Фірцак розірвав укладений на десять років новий контракт, сплатив антрепренеру величезну неустойку (100 тис. крон) і 1938 р. повернувся до багатодітної родини в рідне село Білки. Бо здавна тут, у присілку, що називається Телятинець, жили його предки.

***

Фірцак із дітьми
Фірцак із дітьми

На малій батьківщині за 19 років багато що змінилося.

Люди стали якимись іншими – підозрілими, наляканими підступністю одне одного. Чого ніяк не міг второпати 39-річний атлет, нащо оце у його рідному селі хтось язикатий узявся плести про нього нісенітниці.

А ще дивувало: чому місцеве жіноцтво лякалося, зустрічаючись із ним і пліткуючи потім, що Івану Силі сам дідько допомагає. Тим часом Іван Фірцак відкрив на Закарпатті циркову школу, а за нею школу силових мистецтв та в копіткій щоденній праці виховував учнів, які з часом здобули чемпіонські титули у важкій атлетиці.

Взагалі, до дітей закарпатський велетень завжди приязно ставився, часто заходив до шкіл, хоча, аби його почастувати після відкритого уроку, слід було на обід спекти цілу гуску та купити ящик пива.

Буремні то були роки – 12-17 березня 1939 р. угорці окупували Підкарпатську Русь. Коли нова влада Закарпаття вирішила… конфіскувати в Івана Cили подарований йому “Форд”, велетень розтрощив авто кувалдою.

За це неслуха покарали: відлупцювали та заґратили. Оті йолопи, мабуть, і чутки не чули про його арешт у Відні і… дивовижне звільнення з поліції. Недовго волелюбний атлет скнів у в’язниці. Коли терпець у бранця урвався, він тихо проломив стіну, чим скористалися в’язні, аби втекти.

Після того, як угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законнику) 22 листопада 1945 р. ратифікував чехословацький Парламент, Закарпатська Україна не одразу відчула, що таке московський чобіт.

*  *  *

Попервах сов’єти шанобливо поставилися до всесвітньо відомого атлета, навіть призначили начальником міліції в рідному селі. Усе, начебто, ґараздилося за радянської влади в Підкарпатській Русі – менші діти ходили до школи, а старший, теж Іван, – виграв чемпіонат УРСР із боксу в середній вазі.

Уславленому атлетові було не соромно виступати з дужим спадкоємцем у парі.

Біда прийшла, звідки її не чекали. У 1948 р. за те, що 18-річний Іван Фірцак-молодший необачно співав закарпатських народних пісень, хлопця звинуватили в націоналізмі, сфабрикували справу про належність до ОУН та засудили на… розстріл. На щастя, в останню мить вирок замінили на 25 років позбавлення волі у таборах, заславши в ГУЛАГ. І хоча після смерті Сталіна змучений бранець повернувся додому, для самого Кротона настали важкі часи.

По-перше, під час кількох суворих трусів у хаті “ворога народу” співробітники НКВС вилучили в Івана Фірцака-старшого всі спортивні нагороди, відзнаки, навіть світлини.

По-друге, українському Кротону категорично заборонили публічно виступати, і ті тортури забуттям тривали не один рік. Лише наприкінці 1950-х рр. напівголодному чемпіону дозволили виступати на сільських сценах Закарпаття.

По-третє, незважаючи на спеку, дощ чи сніг, з тижня в тиждень Іван Сила ходив селами, сурмив у ріг і скликав у місцевий клуб усіх бажаючих. Платну за вхід на світового чемпіона брали – 20 копійок. Символічної платні за атлетичні демонстрації в напівпорожніх клубах бракувало, аби утримувати багатодітну родину; часом доводилося виступати, взагалі, за харчі.

І, по-четверте, найжахливіше: навіть таких заробітків меншало. Аби не сконати з голоду, 55-річний Іван Сила впрягався у плуг і за мідяки допомагав односельцям обробляти городи.

Отже, на довгі роки навколо всесвітньо відомої постаті українського Кротона запанувала… тиша. Як велетень реагував на це?

Хоча Іван Федорович Фірцак поволі перетворився на літню сивочолу людину, як і замолоду – він легко гнув з арматури фірмові серця, тягав автомобілі з пасажирами, піднімав одночасно півдюжини людей. Окрім родини були у нього ще дві втіхи: так-сяк діяла закарпатська циркова школа та якось виживала місцева школа силових мистецтв. Із новими учнями проблем не виникало, як і з новими чемпіонами, котрі здобували найвищі титули у важкій атлетиці. Повернувшись із ГУЛАГу, до роботи став й Іван Фірцак-молодший, котрий все життя працював учителем фізкультури.

*  *  *

Тренуватися український Кротон не припиняв до останнього.
Більше того, він робив усе, аби створити династію атлетів.

Найбільші сподівання Іван Федорович покладав на старшого сина Івана та середульшу дочку Зірку. Вони найчастіше виступали з батьком. Зокрема Зірка вирізнялася бойовим духом і часто асистувала татові у найважчих номерах. Наприклад, коли товкли пляшки на землі, саме вона лягала на бите скло, а Кротон ставав на неї і брав на руки ще двох гімнастів. Інші дочки могли виступати, але не любили, бо “там слід було… роздягатися”.

У великій родині авторитет батька завжди був незаперечний, і навіть дорослі діти Кротона, котрий вирізнявся суворістю, побоювалися. Страшнішою за незламного велетня була тільки радянщина.

Коли Івана Фірцака-молодшого заслали в Сибір, батько зробив усе, аби врятувати родину. Як би було гидко, але, розуміючи що пахне смаженим, Іван Федорович одним із перших записав до колгоспу дочок, де все життя вони пропрацювали молочницями. Сам Іван Федорович у комуну не пішов, бо після тривалого життя в Європі голоту він не вважав собі за рівню.

Чи мав підстави? Той легінь не був лише купою м’язів.

Уявіть, за два десятки років постійних гастролей Іван Сила опанував 14 мов. А ще він був… прихованим поетом, особливо, коли під час зустрічі в школі спалахували дитячі оченята. Тоді він здалеку починав яскраву оповідь:

- Народився я в Білках, під солом’яною стріхою, у бідній родині. Самі знаєте, як раніше було: кому батьки дали вроду, кому багату спадщину, а мені – силу. Та була одна біда: де сила – там і здоров’я, а де здоров’я – там і добрий шлунок, великий апетит. Не радувало мого нянька те, що я харчів не перебирав і багато їв. У бідній хижі легше прогодувати одного дітвака, а коли їх аж десятеро... І от одного разу й каже мені батько:

- Іди, Іванку, у світ широкий. Може на твої сильні руки й робота якась знайдеться.

*  *  *

Розумієте, чому білківські ґазди сердилися на зарозумілого самостійника, а сільські пліткарки за його спиною нишком шепотіли, мовляв, дідько за ним гирі носить?

Разом із тим, похнюпленим чи зневіреним його ніхто не бачив.

Односельці й досі згадують про нього:
- Ото був фіґляр, так фіґляр! Людина веселої вдачі!

Одного разу Іван Сила купував у селі Малий Раковець фіру дров.
Коли домовилися про ціну товару, господар раптом каже:
- Так треба ще заплатити за довіз.
- Нащо мені твій довіз? Я сам дотягну! – усміхнувся Іван Федорович.
Здивувався ґазда, віри не йме:
- Якщо сам дотягнеш, – каже, – то можеш дрова задарма брати.
Усміхнувся Іван Сила, присів під фіру, звично виклав на рамена та й потяг.
Як побачив продавець, так i зойкнув:
- Ти, легене, хоч за фіру заплати.
Зупинився український Кротон та й розреготався, бо, виявилося, фіглював він просто із чолов’ягою, а за дрова копійка в копійку заплатив.

Мені подобається, як влучно колись зауважив Франсуа Моріак:
- Цирк – останній притулок чистого мистецтва.

*  *  *

Отож, як прийшла щербата, Іван Федорович і незчувся. Причиною стало раптове запалення, що почалося під золотою пластиною, імплантованою в череп, яку, за приписом британських хірургів, належало давно змінити.

Так то воно так, але – як?

За радянщини епохи застою виїхати із еСеРеСеРу на лікування за кордон можливості для найсильнішої людини у світі так і не знайшлося.

Із самого райцентру, із Іршави їздив до Кротона лікар, котрий регулярно, за 12 км, з’являвся у Білках, аби оглядати легендарного атлета. Він теж нічим не зміг зарадити.

Як помер Іван Федорович Фірцак 10 листопада 1970 р. в рідному селі, так його і поховали на куточку, зокрема у Телятинці; бо тепер у десятитисячних Білках Закарпатської області – із десяток кладовищ. Ховати легеня батярської вдачі приїхало багато спортивних знаменитостей, утім, до життя повернути Кротона було уже неcила.

Мешканці закарпатського села Білки, як можуть шанують пам’ять славетного земляка. Тут влаштовуються свята з показовими виступами важкоатлетів, борців і кікбоксерів. Одна з вулиць села носить ім’я Кротона, його барельєф “під бронзу” пригвинчено на сільському будинку культури. Друком з’явився тритомник “Кротон”, що зібрав різноманітні матеріали про видатного атлета.

Поволі ім’я чудового спортсмена повернулося до українців.

*  *  *

Із життя він пішов невиправним фіґлярем – легковажним і незламним. І не треба робити із легенди трагедію.

Це суща правда: цирк – це таке чистилище, де атлети на манежі уособлюють силу і відвагу, а змучені хижаки слухняно співають гімн людській жорстокості та жазі наживи.

І то доля виключно справжніх велетнів: залишаючись багатирем, не перетворитися на приниженого хижака.

Бо велетні легко чвалають життям, а, перетворившись на легенду, безтурботно брьохають по коліна у славі.

Олександр Рудяченко. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>