Чому досі мільйони кубометрів українського сміття гниють на сміттєзвалищах? - 24.07.2018 18:48 — Новини Укрінформ
Чому досі мільйони кубометрів українського сміття гниють на сміттєзвалищах?

Чому досі мільйони кубометрів українського сміття гниють на сміттєзвалищах?

1840
Ukrinform
Першому  і досі єдиному в Україні сміттєспалювальному заводу вже 30 «з хвостиком». Ми підібрали добірку прикладів того, де і що розумні люди зі сміття роблять…

22 липня, Київенерго повідомило, що єдиний (!) діючий в Україні сміттєспалювальний завод “Енергія”  призупиняє прийом сміття. Це пов’язано із завершенням контракту між Київрадою та Київенерго, компанією, яка і опікується заводом. Проте, судячи з усього, це не назавжди — коли стосунки між київською владою та Київенерго нормалізуються, “Енергія” знову перероблятиме столичні відходи.

А тепер трохи з історії: завод “Енергія”, працює з 1987 року, і він є єдиним в Україні підприємством такого профілю. Електроенергія, яку виробляє завод, забезпечує потреби трьохсот житлових будинків масиву Позняки в опаленні та теплій воді.

За тридцять з лишком років в Україні, хоча весь цей час йдуть розмови про те що це єдиний шлях вирішення проблеми, що треба будівати, інвестувати, створювати для цього умови, не побудовано жодного (!) такого підприємства. Чому усе лишається на словах? Адже і технологія переробки сміття на енергії нова, і давно відомо, що сміттєзвалища не гумові. І шкода від них екології колосальна, і народ, який біля цих «полігонів ТПВ» мешкає – протестує. І приклад є з кого брати: розвинені країни вже давно перетворили обробку сміття на дуже прибутковий бізнес. То чому, що заважає?

Про це багато можна говорити. Але головна зав’язка, схоже, як завжди, в грошах. Щорічно міські і селищні бюджети передбачають сотні мільйонів, мільярди гривень на збір сміття і перевезення його на полігони ТПВ. Наприклад, Львів після пам’ятної “сміттєвої кризи” передав повноваження управління твердими побутовими відходами разом з підприємством “Львівспецкомунтранс” (яке забезпечує перевіз сміття) Львівській ОДА, і заплатить за це 300 000 000 грн за 2019 рік. Тобто, десь в стільки обходиться місту збір відходів та їх перевезення на сміттєзвалище. Київ, де-факто, не менш ніж рази в 4 більший за Львів, тож і гроші на кону стоять відповідні. Їх заробляють не надто складним способом структури, які комусь належать, про які хтось просить… Ну, ви розумієте.

...А в Європі боротьба йде не за гроші, а за сміття. Сміттєпереробні заводи його використовують не лише для видобутку енергії, але й для виробництва —будівельних матеріалів, одяг та взуття, упаковки… Та навіть ідеальні тамтешні дороги містять в собі частку того, що раніше уже використала людина. І зрозуміло, що поняття “сміттєзвалище” давно як відсутнє в лексиконі людей, які живуть в цих нормальних країнах.

Укрінформ, відштовхуючись від вищенаведеного інформприводу, зібрав добірку відомостей про те, на що перетворюється сміття там, де думають не лише про себе і свою кишеню.

Японія: сміття стає будинком, а іноді навіть і... островом

Японці використовують сміття як сировину для теплоелектростанцій, так і для подальшого виготовлення з того ж таки скла різних будівельних матеріалів, посуду тощо. Це не було б можливим без сортування відходів, за чим пильно стежать. Машини, що збирають сміття біля будинків, їздять лише у визначені дні, наприклад, у вівторок збирають пластик, у четвер – скло, у суботу – стару побутову техніку. Якщо ж винести сміття на вулицю не в той день і бригада наглядачів за сміттєвозом помітить “підставу” - увесь житловий кооператив заплатить величенький штраф.

Отже, частина сміття – сировина для теплоелектростанцій. Використаний пластик та поліетилен японці направляють на виробництво одягу (зокрема, спортивної форми), взуття, килимів тощо.

Втім, і після спалення "життєвий шлях" сміття не закінчується – шлак, що лишається, добряче пресують в блоки, які згодом використовують замість цегли для будівництва житлових будинків, а деколи навіть і островів. Наприклад, в Токійській затоці плаває купа сміття – острів Одайба, на якому, між іншим, розташований елітний житловий комплекс. “Японська Конча-Заспа”, умовно кажучи.

Індія та Ізраїль: з відходів – високоякісні дороги

Ще з десяток років тому Індія мала великі проблеми з використаним пластиком. Але в 2014 році індійські хіміки винайшли формулу, за якою пластик можна додавати в суміш бітуму (асфальту), тобто будувати з нього дороги. Наразі частка пластику в індійських дорогах – 15%. І це призвело до того, що пластик став товаром, який уряд викуповує у громадян для будівництва доріг.

Натомість в Ізраїлі в асфальтну суміш додають крихти, отримані від переробки автомобільної гуми. За допомогою спеціальних станків із шин “виривають” металевий дріт, який іде на переплавку, а очищену  гуму перемелюють, отримуючи гранули не більш як два міліметра, яку додають до асфальто-бетонної суміші.

фото: The Times of Israel
фото: The Times of Israel

Наразі в Ізраїлі майже дві третини використаних шин йдуть на будівництво доріг. В середньому, для будівництва 1 км покриття треба 2000 шин. Автомобілісти стверджують, що покриття стало значно м’якішим і міцнішим за те, що без домішок. Крім того, ця подрібнена гума є таким собі дренажем – дороги, зроблені за такою технологією, майже не бувають вологими.

Швеція та Британія: відходи “живлять” не один район енергією

В той час як більшість країн добувають енергію зі сміття через спалювання, Британія розвинула технологію так званого “анаеробного розщеплення” харчових продуктів. Суть її полягає в тому, що бактерії розщеплюють харчові залишки в ємності без кисню, утворюючи при цьому біопаливо. Така технологія дозволяє виробляти 200 кВт-год енергії з однієї тонни сміття. А загалом в Британії цю технологію використовують понад 200 заводів, які постачають енергію понад 500 тис будинків.

Загальновизнаним лідером в “розумному” використанні сміття є Швеція, де 99% сміття стає сировиною для електростанцій, а, наприклад, 60% потреб міста Мальме покриває енергія як раз з переробленого сміття. За рік в країні йде на енергетику близько 2,5 млн тон сміття. Втім, шведи стільки не виробляють, тому сміття завозиться з інших скандинавських країн та Німеччини. І не просто так, а за відповідну компенсацію, які платять... не шведи, а ті ж таки німці. Отже, Швеція крім того, що покриває власні енергетичні потреби, отримує прибуток від інших країн за переробку їхнього сміття.

SYSAV waste-to-energy plant
SYSAV waste-to-energy plant

...А на українських сміттєзвалищах, під порожні розмови уже кількох поколінь чиновництва та владців, досі гниють мільйони кубометрів відходів, які, як бачимо, можна було б використати з користю. А вартість будівництва заводу з огляду на його віддачу не така вже й велика – сміттєспалювальний обійдеться в 150 млн євро, а завод механіко-біологічної переробки – ще дешевше, в 50-60 млн євро. Тобто, один найдешевший завод можна збудувати за півтора мільярди гривень, тобто за таку суму грошей, яку Київ витрачає на вивіз і захоронення відходів за півтора роки. Ймовірно, була б така можливість – не неї відгукнулися б сотні приватних компаній. Адже краще від того буде усім – і бізнесу, і нам з вами, тим, хто продукує сміття, і місцевій владі менше роботи. Ось тільки ті, хто харчується зі сміттєвої “корупційної годівнички”, обуряться.

Микола Романюк, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>