6 липня. Пам’ятні дати

6 липня. Пам’ятні дати

1675
Ukrinform
Сьогодні литовці святкують День державності.

6 липня 1253 року відбулась коронація Міндаугаса, першого і єдиного в історії Литви короля, котрий об’єднав литовські землі, створивши Литовську державу. Міндовг I – Великий князь Литовський з 30-х років XIII ст., засновник династії Міндовговичів. Для литовців він значить те ж саме, що для українців Володимир Великий. В багатьох історичних джерелах Міндаугаса називають Міндаугас Мудрий: державотворець провадив надзвичайно гнучку політику, завдяки якій зазнали краху плани ворожого литовцям ордену Хрестоносців. А ще він запровадив у Литві християнство. Сталося це в 1251 році. Тоді магістр Лівонського ордену урочисто охрестив Міндаугаса, його дружину, їхніх двох синів та багатьох солдат. Також князь збудував у Вільнюсі перший собор, рештки якого знайдені під сучасним Вільнюським собором. Упродовж 1230-1240 років Міндаугас об’єднав під своєю владою більшу частину литовських земель (Жемайтійську, Нальшанську, Делтувську та ін.). До речі, між 1250 та 1258 роками литовський князь вів війни з Данилом I Галицьким, час від часу то укладаючи мирні угоди й утворюючи військові союзи проти монголо-татар, то знову поновлюючи воєнні дії. День коронації Міндаугаса відзначався в незалежній Литві ще до радянської окупації, але потім комуністи заборонили його. Лише відновивши незалежність, парламент Литовської Республіки проголосив день коронації Міндаугаса державним святом. Урочистості на честь Міндаугаса проходять по всій Литві. Цього дня традиційно проходять турніри лучників, складаються військові присяги, відбуваються концерти. У Вільнюсі святкові заходи і концерти проходять на проспекті Гедемінаса, у дворах і на площах Старого міста. 6 липня 2003 року у Вільнюсі пройшли урочистості з нагоди 750-ліття заснування Литовської держави за участю керівництва Литви, високопосадовців Естонії, Польщі, Швеції та інших держав. Тоді були відкриті пам’ятник королю Міндовгу біля головної будівлі Національного музею Литви і новий міст через Неріс – Міст короля Міндаугаса.

Події дня:

Цього дня у 1415 році у німецькому місті Констанца страчено Яна Гуса, чеського просвітителя і реформатора, що першим виступив проти жорсткого гніту влади і католицької церкви. Щороку цього дня по всій Чехії запалюють багаття в знак пам’яті про свого співвітчизника. Ян Гус був проповідником у Віфлеємській каплиці у Празі, згодом ректором Празького університету. Боровся проти Риму та німецького засилля. Намагався створити незалежну національну церкву. Його примушували зректися свого вчення, але він залишився непохитним у своїх поглядах. Смерть Гуса призвела до тривалих гуситських воєн. У Чехії з часів «оксамитової» революції цей день - День пам’яті Яна Гуса, є державним святом і вихідним. 

Ювілеї дня:

111 років від дня народження Фріди Кало (1907-1954), мексиканської художниці, дружини одного з найвидатніших художників Мексики ХХ ст. Дієго Рівери. Фріда Кало прожила лише 47 років і з них майже 30 були роками боротьби з важкою хворобою і болем. У 18 років дівчина потрапила в жахливу аварію на площі Сан-Хуан у центрі Мехіко (на перехресті зіткнулися обнібус і трамвай). «Чоловік з таверни заніс мене до будинку і поклав на більярдний стіл, - записала згодом у своєму щоденнику Фріда Кало, - як спис проколює звіра, так само шматок сталевої рейки проколов мене, сильно поранивши нирку». Так почалися страждання Фріди Кало. Вона перенесла десяток операцій на хребті, три вагітності, які довелося переривати вимушеними абортами, ампутацію ноги. Витримати нескінченну одісею по лікарням і госпіталям Мексики і Північної Америки їй допомогло шалене кохання до чоловіка і мистецтво. «Я не померла, - сказала вона через декілька тижнів після аварії, - я знайшла привід залишитися в живих: живопис». Її першим ательє стало лікарняне ліжко. Перед Фрідою висіло дзеркало. Цілий рік вона писала портрети, один за одним, зі свого спотвореного болем обличчя. «Мої роботи – просто хроніка болю», - запевняла вона. Фріда малювала інвалідний візок і зародки своїх ненароджених дітей, свій розтрощений хребет і рвані артерії, затиснені щелепами медичних затискачів. Безнадійно білу, наче вапно, поверхню гіпсового, просякнутого запахом йоду корсета вона прикрашала візерунком зі сріблясто-блакитних квітів, метеликів і пістрявих пташиних пір’їн; і навіть сукні, натягнуті поверх гіпсу, були покриті орнаментом у формі операційних шрамів. Як зазначив один із дослідників її творчості, «майже три десятиліття Фріда Кало відбивала своїм пензлем атаки смерті». Смерть здолала її в 1954. Фріді було сорок сім, і вона була найвідомішою художницею Мексики. Її картини виставляли в Парижі і в Нью-Йорку. Дадаїст Марсель Дюшан був у захваті від робіт мексиканки, так само як і американська галеристка Пеггі Гуггенхайм. Пабло Пікассо визнавав, що він «не зміг би написати хоч би який портрет так само добре, як Фріда Кало». Сюрреаліст Андре Бретон присвятив їй есе, яке закінчив словами: «Мистецтво Фріди Кало – це стрічка мережива, якою перев’язана бомба». Але найкраще про феномен Фріди сказав її чоловік, Дієго Рівера: «Фріда – перший і єдиний в історії художник, що вирвав серце з власних грудей. І перша жінка, котра з нещадною відвертістю говорила про речі, що стосуються тільки жінок». Після смерті художницю забули. Згадали лише в 70-х роках завдяки невгамовним феміністкам, які проголосили Фріду Кало найвизначнішою в історії жінкою-художницею. Нова хвиля інтересу до Фріди з’явилася вже на початку ХХІ століття. Голлівуд екранізував її життя (в ролі Фріди Кало знялася Сальма Хаєк), виник фонд її імені, почали випускати білизну, парфуми, навіть пиво «Фріда Кало». Щодо пива, то сама Фріда, мабуть не заперечувала б – попри тендітність, художниця аж ніяк не була ніжною панночкою – вона любила епатаж і володіла, за свідченням американця Бертрана Вольфа, біографа Дієго Рівери, «найбагатшим лексиконом непристойностей, який лише взагалі можна зустріти у жінки».

Сьогодні святкує свій 72 день народження Сільвестр Сталлоне (1946), американський кіноактор, режисер, сценарист, продюсер, один з найбагатших представників світового шоу-бізнесу. За свою акторську кар’єру знявся у понад 50 фільмах, зокрема, в серіях «Роккі», «Рембо» і «Невтримні», до створення яких долучився в якості сценариста, режисера і продюсера. Сталлоне лауреат премії «Золотой глобус», є триразовим номінантом на «Оскар» за роль Роккі Бальбоа у першому і сьомому фільмах, а також за написання сценарію до першого фільму. Лауреат премій «Сатурн», «Сезар» і «Critics’ Choice Movie Awards». Загальні збори від фільмів Сталлоне давно перевалили за позначку 3 мільярдів доларів (з поправкою на інфляцію). У 2011 році за заслуги в популяризації боксу був введений у Міжнародний зал боксерської слави. Як виявилося, прабабця Слая по матері емігрувала до США з Одеси. Сталлоне народився в Нью-Йорку, був важким підлітком. За 11 років навчання його виганяли з 14 шкіл. Можливо, він би погано закінчив, якби не бодібілдінг, бокс і театр. Як не дивно, Сталлоне мріяв не про спортивну кар’єру, а про акторську, хоча й всі відраджували його від цього, вважаючи, що в хлопця немає й дещиці таланту. Він навіть два роки навчався на драматичному факультеті Університету Маямі, але його звідти теж вигнали. У кіно дебютував як порноактор. Сталося це в 1970 році. Зйомки фільму тривали два дні й він отримав 200 баксів – шалені для себе гроші. Але Сталлоне мріяв про справжнє кіно, а не про імітацію сексу на екрані. І ось, як виявилося, доля підкинула йому шанс. У березні 1975 року відбувся боксерський поєдинок між нікому не відомим боксером Чаком Вепнером та славетним Мухамедом Алі. Сталлоне, який дивився бій по телебаченню, так надихнувся, що сів і за декілька днів написав сценарій фільму «Роккі». Потім він почав пропонувати його різним кіностудіям. Нарешті студія «United Artists» погодилася викупити цей сценарій за 315 тисяч доларів. Сталлоне наполіг на тому, аби виконувати і головну роль. Кінокартина заробила у прокаті 100 мільйонів доларів, а особисто Сталлоне – 10 мільйонів, він і відразу потрапив до вищої голлівудської ліги. До того ж фільм було нагороджено трьома «Оскарами». Найбільшої слави Сталлоне зажив після виконання ролі Рембо – ветерана В’єтнамської війни, самотнього месника з сумним поглядом. У серпні 2010 року актор відвідав Україну. Сталлоне досить успішний бізнесмен, разом з Брюсом Віллісом та Арнольдом Шварценеггером володіє частиною ресторанів «Планета Голлівуд». Щодо «залізного Шварца», який лише на рік за нього молодший, то Слай з ним приятелює, адже впродовж багатьох років актори були двома найкращими і найвідомішими чоловічими тілами Голлівуду. 

Роковини смерті:

125 років від дня смерті Ґі де Мопассана (1850-1893), французького письменника. Автор понад 300 новел, романів. Ховали Мопассана на третій день після смерті, 9 липня 1893 року. Еміль Золя у своїй промові над могилою покійного висловив упевненість, що, попри трагічний кінець Мопассана-людини, забуття не загрожує Мопассану-письменнику. Завдяки своїм книжкам він житиме вічно. Час підтвердив ці слова. Звичайно, не все що вийшло з-під його пера рівновелике і рівнозначне, але зо два десятка новел та декілька романів («Життя», «Милий друг») назавжди увійшли до золотого фонду не тільки французької, а й світової літератури. Перша українська збірка новел Мопассана «Дика пані» вийшла у 1899 році у Львові за редакцією і з передмовою Івана Франка. Твори французького письменника перекладали Марко Вовчок, Осип Маковей, Максим Рильський, Валер’ян Підмогильний. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-