19 червня. Пам’ятні дати

Як відомо, після розпаду СРСР, Москва ніяк не могла змиритися з тим, що колишні союзні республіки йдуть з-під її впливу. І розпочався спочатку політичний, а потім і військовий тиск й шантаж. Молдова стала однією з перших республік, що на власному гіркому досвіді дізналася про всю глибину почуттів «старшого брата» і трагічність громадянської війни.

Варто нагадати, що в останні роки існування Радянського Союзу в багатьох республіках загострились міжнаціональні конфлікти, зокрема у Молдові. Ще в серпні 1989 року в придністровському Тирасполі була створена Об’єднана рада трудових колективів (ОРТК), яка підтримувалась індустріальним Лівобережжям Дністра з російськомовним населенням. Почавши із вимоги запровадження у Молдові двох державних мов, на початку 1990 року ОРТК ініціювала проведення референдуму про створення Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, яка була проголошена 2 вересня 1990 року.

23 червня 1991 року тодішній парламент Молдови переосмислив пакт Молотова-Ріббентропа і ухвалив постанову, згідно з якою створення Молдавської РСР оголошувалось незаконним, а Північна Буковина і Бессарабія - окупованими СРСР румунськими територіями. У відповідь Придністровська Республіка заявила, якщо МРСР була створена незаконно, то і Лівобережжя Дністра, що свого часу було територією України, увійшло до її складу теж незаконно. Ситуація ще більш загострилася, коли 1 вересня 1991 року була оголошена блокада Придністров’я, що у березні 1992 року призвело до відкритого збройного протистояння.

Від перших його днів офіційний Кремль публічно заявляв про виключно внутрішній громадянський конфлікт, наголошуючи, що російська 14-та армія, яка дислокується там із радянських часів, займає нейтральну позицію і не підтримує жодну зі сторін. Насправді все було інакше. Саме «нейтральна» російська армія була джерелом зброю і боєприпасів для «повстанців», а її офіцери фактично керували військовими діями.

19 червня 1992 року конфлікт між Молдовою і невизнаною Придністровською Республікою перейшов у найгострішу фазу, яка тривала понад місяць. 21 липня Президенти Росії та Молдови Борис Єльцин і Мірча Снєгур підписали в Москві Угоду про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту. Разом з тим, було прийнято рішення про введення російських миротворчих сил, котрі й до сьогодні знаходяться в Придністров'ї.

За роки існування Придністровського питання його врегулювання розглядалося у найрізноманітніших форматах. Сьогодні це «5+2» за участю Придністров'я та Молдови, як сторін конфлікту, України, ОБСЄ та Росії, як посередників і гарантів, і ЄС з США як спостерігачів.

Ювілеї дня:

395 років від дня народження Блеза Паскаля (1623-1662), найзнаменитішого мислителя французького класицизму, математика, фізика. Праці Паскаля стосуються проективної геометрії (теорема Паскаля), теорії чисел, комбінаторики, алгебри, теорії ймовірностей, атмосферного тиску, гідростатики тощо. Паскаль у дитинстві був геніально обдарованою дитиною. У шістнадцять років він написав трактат про конічні перерізи, який вразив Декарта зрілістю думки, і поставив юнака в ряд провідних учених світу; у вісімнадцять – сконструював першу обчислювальну машину, а з 23 років почав серйозно займатися фізикою, зробивши ряд важливих наукових відкриттів. Після смерті батька Паскаль залишив заняття наукою і поринув у вир світського життя – він стає членом гуртка «ліберантів», серед яких були серйозні вчені, послідовники філософії Гассенді, і світські люди, марнотратники життя. Втім, до кінця розлучитися з любою його серцю математикою він був не в силах, тому саме в цей період пише свій трактат про трикутник, що надзвичайно збагатив геометрію новими теоремами. З 1654 року починається абсолютно новий період в житті молодого вченого. Саме цього року тридцятирічний Паскаль переживає духовну кризу, раптове містичне «осяяння», релігійне навернення, яке спонукало його залишити мирське життя і піти в янсеністський монастир Пор-Рояль (поштовхом до цього стала дорожня аварія, внаслідок якої Паскаль ледве не загинув). У монастирі він прожив останні дев’ять років свого життя. Тут були написані його «Листи до провінціала», тут була задумана й розпочата головна книга життя «Апологія християнської релігії», яка залишилася у вигляді зв’язаних у пакунки аркушів паперу, на яких Паскаль записував власні думки. Після його смерті ці аркуші були зібрані і опубліковані під назвою: «Думки Паскаля щодо релігії та деяких інших питань». «Думки» Паскаля видані і українською.

81 рік від дня народження Андре Глюксмана (1937–2015), відомого французького філософа, політолога, письменника. Андре Глюксман народився в Парижі. Мати була активісткою лівого руху, батько – родом із Чернівців, підлітком перебрався до Відня. Як солдат австро-угорської армії воював у Першій світовій, проїхав Європу та Близький Схід. Батьки були серед засновників Комуністичної партії Палестини. 1937-го року від гестапо втекли в Париж. Батько загинув 1940-го. «Я не знав батька. Усе, що успадкував від нього, - це мандоліна та збірка казок Вольтера», - зауважив Андре Глюксман в одному з інтерв’ю. Мати разом з трьома дітьми залишилася в окупованій нацистами столиці Франції, сім’я ледве уникла депортації. Жінці запропонували перебратися до СРСР, але вона відмовилася й вони залишилася у Франції. Після визволення країни Андре жив у дитбудинку для єврейських дітей з усієї Європи. Закінчив філософське відділення Еколь-Нормаль (Париж). 1956-го з групою юнаків відмовився розповсюджувати комуністичну пресу, що схвалювала вторгнення радянських військ в Угорщину. За це виключили з Комуністичної партії. Був учасником студентської революції у Франції 1968 року. Працював у Сорбонні асистентом філософа-ліберала Раймона Арона. Досліджував тему загрози ядерної війни. Найвідоміша праця – «Куховарка і людожер, роздуми про державу, марксизм і концтабори» (1975), де він проводить паралель між нацизмом і комунізмом. Андре Глюксман підтримував дисидентські рухи в СРСР та країнах Східної Європи. Разом зі вдовою Андрія Сахарова Оленою Боннер написав книжку «На захисті свободи». У 2000 році відвідав Чечню. Відвідував і Україну (1970, 1990-1991), в тому числі виступав в інституті філософії НАН України. У книжці «Мовчіть: убивають», яку написав у співавторстві з Тьєррі Вольтоном, пояснює, чому Голодомор слід вважати геноцидом. Важко хворий філософ не зміг приїхати в Україну аби особисто підтримати українців під час Революції Гідності, тому написане ним звернення до українців 9 лютого 2014 року зачитала на Майдані письменниця Галина Аккерман. Невісткою Андре Глюксмана була Ека Згуладзе, колишня перша заступниця міністра внутрішніх справ України. У видавництві «Дух і Літера» виходили твори філософа. 10 листопада 2015 року Андре Глюксман помер від раку.

71 рік від дня народження Салмана Рушді (1947), відомого британського письменника індійського походження. Автор скандально відомої книги «Сатанинські вірші» (1988), яку в Ірані та в багатьох інших країнах Близького Сходу сприйняли як відверту образу пророка Мухаммеда. Саме завдяки цій книжці та скандалу, пов’язаному з нею, Салман Рушді став всесвітньо відомим. Іранський аятола Хомейні публічно прокляв письменника й закликав мусульман до його фізичного знищення. У відповідь Великобританія розірвала дипломатичні відносини з Іраном, а Рушді змушений був переховуватися. Найкращий твір Рушді – роман «Опівнічні діти», за який він отримав престижну «Букерівську премію» 1981 року. Крім того, він є автором романів «Сором», «Клоун Шалімар», казки «Гарун і Море Історій», автобіографічної книги. Критики класифікують творчість Рушді як «магічний реалізм», найяскравішими представниками якого є Маркес і Павич. До речі, саме «Сто років самотності» – улюблений роман Рушді. Письменник народився в Бомбеї в мусульманській родині. З 14 років мешкає у Великій Британії. Саме в цій країні він здобув вищу освіту (вивчав історію в Кембриджі) й зажив слави. Письменник чотири рази був у шлюбі.

Роковини смерті:

Сьогодні виповнюються 6 роковини з дня смерті Леоніда Миколайовича Талалая (1941-2012), українського поета, лауреата багатьох літературних премій, зокрема і Шевченківської. «Тихий лірик» української поезії народився в селянській родині на Харківщині. У 1956 році родина переїхала до Горлівки. Навчаючись, працював теслею, муляром. Тоді ж почав друкувати і перші вірші. 1958-го закінчив школу робітничої молоді. По тому служив в армії в Білорусі та Казахстані в ракетних військах, де зазнав опромінення, після чого довго й тяжко хворів. 1971 року закінчив Літературний інститут імені Горького у Москві. 1993-го став лауреатом Шевченківської премії, був лауреатом премії імені Володимира Сосюри та Літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука. Останні роки жив у Києві.