“Тут живе Вася”: громадяни більше не проситимуть державу про “прописку”, а ставитимуть її перед фактом

Українці активно обговорюють проект закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Документ розроблено Офісом реформи адміністративних послуг в рамках Стратегії державної міграційної політики України до 2025 року. Ініціатива покликана кардинально спростити взаємодію громадян з органами державної влади у питаннях реєстрації місця проживання – перейти від дозвільної процедури реєстрації до декларативної. За таким принципом живуть в передових країнах світу, і це вимога часу для України, яка намагається жити за європейськими стандартами. Досить вже ускладнювати життя громадян “приписною” кабалою.

Прописку просили батько й мати, і я прошу...

В Україні наразі діє “дозвільна” система реєстрації місця проживання радянського зразка. Щоб зареєструвати місце проживання, необхідно зібрати купу документів, подати відповідне клопотання в реєстраційні органи, і чекати того самого дозволу. За підрахунками Офісу реформи адміністративних послуг, більше 10 млн. українців не можуть скористатися послугою реєстрації за реальним місцем проживання через обтяжливі бюрократичні процедури, або через фактор “нє положено”. При цьому внутрішню трудову міграцію ніхто не відміняв, і через це багато громадян по факту проживають не там, де зареєстровані. Відповідно, люди не можуть отримати державні та соціальні послуги, проголосувати на виборах і таке інше. До того ж ситуація породжує ринок послуг, коли за немалу винагороду посередники “пачками” реєструють замовників у потрібній місцевості.

“Ми переконані в тому, що ситуація з реєстрацією місця проживання в Україні потребує нагального вирішення. Наразі держава утримує систему “прописки”, яка більш ніж на 30% є неправдивою. За нинішніх обставин потрібен більш сучасний і ефективний механізм реєстрації проживання громадян. Наша ціль перетворити процес реєстрації з дозвільного на декларативний. І для початку ми хочемо вислухати суспільство, зрозуміти, як воно сприйме цю ініціативу. Можливо, ми не всі проблеми та шляхи їх вирішення передбачили, і тому готові до конструктивних дискусій”, – каже одна із ініціаторів нової реєстраційної системи, керівник сектору політики та реінжинірингу Офісу реформи адмінпослуг Людмила Рабчинська.

Паспорт без “прописки”? Важко повірити, але доведеться

Отже, що пропонується змінити:

• для реєстрації місця проживання (отримання так званої “прописки”) достатньо подати он-лайн або особисто лише один документ – декларацію (зараз необхідні 4-5 документів та особиста присутність в органі реєстрації),
• скасовується потреба у довідках, які підтверджують місце проживання та склад сім’ї – усі органи, що мають право знати про місце проживання, отримають інформацію з Єдиної інформаційної системи (зараз такі довідки вимагаються під час надання 19 адміністративних послуг),
• скасовується внесення відомостей до паспортів як обов'язкову умову реєстрації, поставити відмітку можливо буде за бажанням особи,
• власники (інші розпорядники) житла, батьки, органи опіки інформуються про реєстрацію, і у випадку незгоди, реєстрація блокується.
• жодних штрафів за проживання не за місцем реєстрації не передбачається. Проте передбачається штраф за подання неправдивих відомостей у декларації, а також за проживання без реєстрації понад 90 календарних днів.

Тобто, ніяких штампів у паспорті, лише електронне повідомлення органам реєстрації про обране місце проживання для фіксації у реєстрі кожної тергромад, що об’єднуються в Єдину інформаційну систему. Ніяких прив’язок “комунальних” норм та утисків майнових прав реальних власників житла чи неповнолітніх. Ніяких штрафів за проживання “не тут, а десь там”.

На жаль, деякі ЗМІ поспішили “налякати” українців тотальними перевірками усіх, хто живе не за місцем реєстрації. За словами Людмили Рабчинської, в запропонованому варіанті таких норм і близько немає. Як і того, що перевіряльники матимуть доступ до житла без згоди громадянина. “Перевірятимуть лише у випадках, коли будуть зафіксовані фальсифікації декларацій. І то лише при умові згоди на перевірку зі сторони громадянина. Люди помилково вважають, що в системі “прописки” все лишається по-старому, лише потрібно буде подавати один-єдиний документ – декларацію. Ні, система буде змінена кардинально! Пропонується повністю “відв’язати” реєстрацію місця проживання від майнових прав! Реєстрація – це просто інформування людиною держави, тому власникам немає чого боятися”, – наголосила пані Рабчинська.

Декларація – це добре, але конституційні права – то святе!

Звісно, зламати стереотипи та існуючу систему взаємовідносин не легко. Критики (інколи на жаль, не завжди обгрунтованої) теж вистачає. На думку експертів, юристів, дописувачів фейсбук-сторінки Офісу реформи адміністративних послуг, ідея загалом перспективна, але потребує доопрацювання.

“Діюче законодавство щодо реєстрації місця проживання дійсно не відповідає цілій низці вимог сьогодення. Одна з ключових проблем – це проблема вимушених переселенців, котрі через відсутність реєстрації фактично не мають доступу до цілої низки адміністративних послуг, урізані у виборчих правах та соціальних гарантіях. Також проблемним є питання реєстрації місця проживання у орендованому житлі. Особливо у тих випадках, коли в помешканні відсутні лічильники на теплопостачання та водопостачання і тарифи розраховуються в прив’язці до кількості проживаючих. Не варто очікувати, що орендодавці такого житла погодяться реєструвати у себе будь-яких орендарів”, – стверджує Сергій Биков, голова Інституту публічної політики та консалтингу ІНПОЛІТ. За його даними, кожен четвертий житель Києва (як кияни, так і мігранти) не мешкають за місцем реєстрації, а 9 із 10 договорів про аренду житла у Києві не оформлені відповідно до законодавства.

Експерт Центру політико-правових реформ Євген Школьний, зокрема, вважає, що реєстрація місця проживання не повинна залежати від інфраструктурних можливостей держави. “Створення інтегрованої бази даних про зареєстроване місце проживання особи вимагатиме суттєвих часових та фінансових ресурсів, що в свою чергу, створить масу незручностей як для органів реєстрації, так і для громадян. Наразі ж проблеми з функціонуванням реєстрів і доступом до Інтернету виникають у багатьох громадян України. І тому первинним інструментом реєстрації місця проживання, я вважаю, має залишатися саме реєстр територіальної громади”, – каже пан Школьний. Експерт також вважає запропоновані повноваження з перевірки місця проживання надмірними та застерігає від можливих порушень конституційних прав громадян про доступ до житла.

“Вочевидь, саме положення про перевірки потребують допрацювання на предмет максимальної прозорості і вмотивованості. А найголовніше – на предмет суворої відповідності Конституції та законам України. Щоб закон, який автори декларують як намір спростити спілкування громадянина з державою, не перетворився на "закон про зубні щітки", як його вже охрестили в соцмережах, натякаючи на можливість перевірки з відеофіксацією. Впевнений, до цього не дійде”, – коментує Віталій Голубєв, секретар Національної спілки журналістів України, керівник Школи універсального журналіста, головний редактор Видавничого дому "ОГО".

“З огляду на децентралізацію функцій місцевого самоврядування, наявність актуальних відомостей є вкрай необхідними для адекватного планування бюджету, розроблення соціальних проектів, ведення статистичного обліку принцип декларативності насправді є хорошою ідеєю. Позитивним є відмежування реєстрації місця проживання від майнових прав та підстав для нарахування комунальних послуг тощо”, – вважає Тетяна Ященко, юрист компанії EXPATPRO.. Утім, правовий статус власника житла, на її думку, загалом може дещо погіршитися. Оскільки власник майна фактично має опікуватись тим, аби контролювати, чи дійсно на його “території” проживають зареєстровані певні особи. “Звісно, в проекті передбачено механізми інформування власника житла про проведення реєстраційних дій, і можливості блокування реєстрації за вказаною адресою. Але таким чином власника житла обтяжують необхідністю спростовувати можливі неправдиві відомості, знімаючи цей тягар із держави” – пояснює Тетяна Ященко.

Отже, ніхто не заперечує прогресивності та життєвої необхідності запровадження в Україні загальновизнаної практики – декларативного принципу реєстрації місця проживання. Рано чи пізно, як вільна демократична країна, ми до цього прийдемо. Але, враховуючи тяжку бюрократичну та регуляторну спадщину, передбачаємо – процес буде нелегким. Чого вартий лише переворот свідомості у армії чиновників, які звикли, щоб їх завжди про щось просили...

Оксана Поліщук, Київ

Фото: Український Бізнес Ресурс