7 квітня. Пам’ятні дати

7 квітня. Пам’ятні дати

1869
Ukrinform
Сьогодні у християн східного обряду свято Благовіщення та Велика Субота, а у світі відзначають Всесвітній день здоров’я.

Свято Благовіщення – одне з дванадесятих (головних) свят у православному календарі і відзначається щороку цього дня. Благовіщення це власне «блага», або «добра» звістка. Свято відзначається з ІV століття і присвячене події, що описана в Євангелії апостолом Лукою. Діва Марія дала обітницю все своє життя зберігати цноту. Коли прийшов час заміжжя, священики, за Божим промислом, обручили Її з Йосипом. Після цього Діва Марія мешкала в його будинку в Назареті. В Євангелії розповідається, що до Неї з’явився архангел Гавриїл і сповістив благу звістку – про майбутнє народження Нею Ісуса Христа – Сина Божого і Спасителя світу. Слова архангела були першою благою вістю не тільки для Діви Марії, але й для всього людства після його гріхопадіння, тобто від часів Адама і Єви. Гавриїл також пояснив, що зачаття відбудеться чудесним чином – силою Святого Духу. Діва Марія зі смиренням прийняла Божу волю, відповівши: «Се, Раба Господня, хай буде Мені по слову Твоєму». В церковному розумінні, коли Марія висловила Свою згоду, відбулось зачаття Ісуса Христа. Саме з цієї миті Слово стало плоттю. Тому свято Благовіщення відзначається рівно за 9 місяців до Різдва Христового. Смисл свята полягає в тому, що прославляється смирення Діви Марії. Завдяки цьому Бог втілився і став людиною. Так само, як колись через Єву у світ увійшла смерть, так само тепер через Діву Марію у світ повернулося життя. Одним із давніх звичаїв, пов’язаних зі святом Благовіщення, є обряд випускання цього дня на волю птахів, що символізує звільнення людської душі від рабства гріха.

Окрім того, цього року свято Благовіщення співпало з останнім днем Страсного тижня – Великою Суботою. Найочікуванішою подією цього дня є сходження Благодатного вогню. Цей Вогонь, або як його ще називають Святе Світло – це назва вогню, який використовується у Великодній церемонії і символізує вихід з Гробу Світла істинного, тобто воскресіння Господа. Церемонія сходження Благодатного Вогню відбувається у Храмі Воскресіння Христового в Єрусалимі, більш відомого як Храм Гроба Господнього. Після сходження, Благодатний Вогонь доставляють до всіх православних країн, де святкується Великдень, зокрема й до України. Пасхальний вогник на свічках українців – це теж часточка Благодатного Вогню з Гробу Господнього. Існує повір’я, що якщо станеться так, що Благодатний Вогонь не зійде, то це свідчитиме про вселенську катастрофу, близький кінець світу.

Разом з тим, сьогодні під егідою ВООЗ у світі відзначають Всесвітній день здоров’я. Цього дня в 1948 році набув чинності Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я, підписаний у липні 1946. З 1950 року Всесвітні дні здоров’я відзначаються щороку 7 квітня, і щоразу вони присвячені певним темам. Кожна тема відображає пріоритетну царину діяльності, що є актуальною для ВООЗ на даний момент. Всесвітній день здоров’я є гарною нагодою для всіх країн світу докласти сконцентрованих зусиль задля вирішення ключових питань охорони здоров’я суспільства. Тема Всесвітнього дня здоров’я у 2018 році - «Здоров'я для всіх», адже вона є керівним принципом ВОЗ і надає імпульс кампанії, що проводиться в даний час на рівні всієї організації. Як зазначають у ВОЗ, нині, щонайменше, половина людей в світі не можуть отримувати основні послуги охорони здоров'я, понад 800 мільйонів чоловік (майже 12% населення світу) витрачають, як мінімум, 10% свого сімейного бюджету на послуги охорони здоров'я для себе, хворої дитини або іншого члена сім'ї. Наразі ВОЗ докладає зусиль, аби всі, хто потребує допомоги, отримували необхідні для них послуги охорони здоров'я, не страждаючи при цьому від фінансово.

Щороку 7 квітня міжнародна громадськість вшановує жертв геноциду в Руанді, коли в результаті жорстоких міжетнічних зіткнень було вбито майже мільйон людей. Міжнародний день пам’яті про геноцид у Руанді відзначається спочатку тільки в країнах – членах Африканського союзу, але з 2013 року День встановлений на рівні ООН. Після загибелі в авіакатастрофі президента країни Жувеналя Габ’ярімани (6 квітня 1994; президентський літак був збитий ракетою при підльоті до Кігалі) в Руанді почались криваві міжетнічні зіткнення, в результаті яких за 100 днів було вбито майже мільйон чоловік народності тутсі (на той час 11% населення країни). Здавна на території Руанди мешкали два племені: тутсі та хуту. Перші були меншиною, але так склалося, що впродовж десятиліть влада в країні належала саме їм. Це викликало невдоволення етнічної більшості – хуту, яка вважала такий стан справ кричущою несправедливістю. З 1990 року в країні точилася громадянська війна і влада, зрештою, перейшла до хуту. В 1993 році за участі міжнародних організацій був встановлений крихкий мир, але радикально налаштовані представники хуту закликали до війни і фізичного знищення тутсі. Прикметно, що провідну роль у розпалюванні конфлікту, а потім і в самій трагедії відіграла офіційна пропаганда, розгорнута в руандійських ЗМІ. Багато хто з тутсі був убитий знайомими, сусідами, колегами і колишніми друзями. Міжнародна спільнота обмежилась евакуацією власних громадян. Бельгійський військовий контингент, який знаходився в Руанді в якості спеціальної місії ООН, покликаної контролювати дотримання миру, отримав наказ не втручатися у внутрішні справи країни. По суті, світ мовчки спостерігав за розгортанням катастрофи в Руанді. Лише 22 червня 1994 року ООН санкціонувала втручання французьких військ в руандійські події. В столиці країни Кігалі діє музей геноциду, де найстрашнішою є «дитяча» зала, в якій розміщені великі дитячі фотографії, під кожною з яких – коротка довідка: ім’я дитини, вік, що вона любила, ким мріяла стати, а також інформація про те, як її вбивали. В 1999 році тодішній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан публічно вибачився за «сумну бездіяльність» і «політичну безвільність» керівництва міжнародної організації перед народом Руанди.

Ювілеї дня:

142 роки від дня народження Іларіона Семеновича Свєнціцького (1876-1956), українського філолога, музеєзнавця, мистецтвознавця, громадсько-культурного діяча. Випускник фізико-математичного факультету Львівського університету, був вільним слухачем історико-філологічного факультету Петербурзького університету, захистив докторську дисертацію у Відні. З 1913 року – доцент Львівського університету, 1944-1950 – завідувач кафедри слов’янської філології. Одночасно (до 1956) керував Львівським відділом Інституту мовознавства АН України, а також очолював створений ним у Львові 1905 року Національний музей (у 1939-1991 – Львівський музей українського мистецтва). Музей Іларіон Свєнціцький очолював до 1952 року, аж поки радянські партійні органи не зняли його з посади за «…засмічення фондів музейної бібліотеки націоналістичною літературою». Вчений саме перебував у відпусці, коли з фондів музею була вилучена величезна кількість експонатів, зокрема декілька тисяч книг, архівних документів, полотен визначних українських художників, зброї. «Антирадянські експонати та націоналістична література» вивозились з музею вантажівками, а невдовзі були спалені. Наукові інтереси цього видатного вченого були багатогранними – він досліджував мовознавство, зокрема історію української мови, історію української літературної мови, діалектологію, палеографію, рукописні пам’ятки і стародруки, музейну справу. Найвідоміші праці – «Бучацьке Євангеліє ХІІІ ст.», «Основи науки про мову українську», «Нариси з історії української мови», «Мова Галицько-Волинського літопису» тощо.

79 років від дня народження Френсіса Форда Копполи (1939), американського кінорежисера, продюсера, сценариста. Поставив фільми: «Бійцівська рибка», «Хрещений батько», «Розмова» (приз МКФ в Канні, 1974), «Клуб «Коттон»», «Апокаліпсис сьогодні» (приз МКФ в Канні, 1979), «Дракула» (премія «Оскар», 1992), «Такер», «Молодість без молодості» та ін. Талановитим Коппола себе не вважає. «Все що у мене є – це уява. Вона у мене багатюща. А ще я продукую весь час ідеї. Печу їх наче пиріжки. Часом вони виявляються непогані», – зауважує режисер. А ще він упевнений, що чим менше бюджет, тим ліпша ідея. Скромність – одна з його рис. Крім того, він не злостивий і не заздрісник, що для людини його кола мало не дивина. Він давно товаришує з іншим американським кінопатріархом Мартіном Скорсезе. Йому подобається те, що роблять брати Коени: «Якби мене колись із ними порівняли, то мав би це за честь», - каже Коппола. Що вплинуло на вибір професії? Чорно-білий фільм Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін». Після перегляду стрічки, юний Френсіс зрозумів, чим займатиметься все своє подальше життя. Якби він нічого не зняв крім геніального «Апокаліпсиса» (вільна екранізація повісті Джозефа Конрада «Серце пітьми»), або «Хрещеного батька», хоча це абсолютно різні фільми, то все одно увійшов би в історію кіномистецтва.

Цього дня 1945 року народився Василь Голобородько, відомий український поет, майстер верлібру. Родом з Луганщини. Автор поетичних збірок «Зелен день», «Ікар на металевих крилах», «Калина об Різдві», «Летюче віконце» та ін. Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1994), премій Василя Симоненка, Миколи Трублаїні. Вірші поета перекладені на півтора десятка європейських мов. Був одним із улюблених поетів Василя Стуса. Михайлина Коцюбинська зауважувала, що віршам Василя Голобородька притаманна «геніальна дитяча наївність». Протягом останніх 20 років Василь Голобородько вивчає казки, видав дві «казкознавчі» книжки «Соловейку, сватку, сватку» і «Ой, вінку, мій вінку». Після окупації Луганщини проросійськими сепаратистами мешкає в Києві.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-