20 березня. Пам’ятні дати
Від самого початку свого становлення керівництво Української Народної Республіки усвідомлювало, що захист державних кордонів є одним з ключових елементів національної безпеки будь-якої країни. З цією метою Рада Народних Міністрів УНР ще на початку березня розглядала питання щодо створення спеціального військового формування, призначеного для охорони державних кордонів. Виходячи з цього, і був створений Окремий корпус кордонної охорони. 23 березня члени уряду обговорили його статут і доручили міністру фінансів винести це на розгляд та затвердження Центральною Радою. Планувалося, що ОККО матиме у своєму складі одну учбову бригаду та 9 кордонних бригад. На час воєнних дій корпус поступав у розпорядження військового міністра.
Справу формування прикордонних військ було продовжено і за гетьманату Павла Скоропадського, однак внутрішньополітичні катаклізми та чергова більшовицька інтервенція перервали організація прикордонної служби.
Внаслідок негативного розвитку подій Української революції на середину 1920 року корпус фактично перестав існувати. Однак, після визволення від більшовиків південно-західних районів Поділля у вересні 1920 питання про відновлення ОККО набуло актуальності. Корпус мав охороняти західний кордон Української Народної Республіки з Польщею по р. Збруч та південний з Румунією по р. Дністер. Подальшу розбудову перервав більшовицький наступ. У польських таборах для інтернованих кадровані підрозділи ОККО проіснували до квітня 1923 року, коли їх було остаточно розпущено.
Після проголошення незалежності, Україна почала створювати власне прикордонне відомство. Так, у листопаді 1991 року Верховною Радою був прийнятий закон «Про Прикордонні війська України», яким власне створювалась служба з охорони державного кордону. У 2003 році Прикордонні війська були перетворені в Державну прикордонну службу України.
Разом з тим, сьогодні День весняного рівнодення. Рівнодення – це момент часу, коли центр сонячного диска переходить через небесний екватор. Точкою весняного рівнодення називають точку небесного екватора, через яку центр диска Сонця 20 (21) березня переходить з південної півкулі неба в північну. Точка осіннього рівнодення (її позначають знаком сузір’я Терезів) називають точку небесного екватора, через яку центр диска Сонця переходить з північної півкулі неба в південну (22 або 23 вересня). Дві тисячі років тому ці точки лежали відповідно в сузір’ях Овна і Терезів, а тепер – в сузір’ях Риби і Діви. Слово «рівнодення» означає, що в ці дати тривалість дня і ночі однакова. Щороку в день настання астрономічної весни – день весняного рівнодення, в багатьох країнах світу відзначається Міжнародний день Землі. Це екологічне свято, покликане привернути увагу світової спільноти до проблем довкілля та вкотре нагадати про надзвичайну крихкість і взаємопов’язаність екосистем нашої планети. Існують дві головних дати проведення Днів Землі – власне в день весняного рівнодення, та 22 квітня, коли відзначається міжнародний день Матері-Землі, встановлений ГА ООН у 2009 році. Також до Дня весняного рівнодення приурочений Міжнародний день планетаріїв та Всесвітній день астрології – неофіційне професійне свято тих, чиє життя пов’язане з цією паранаукою. Щодо Міжнародного дня планетаріїв, метою якого є ознайомлення суспільства з діяльністю планетаріїв та просвітництво в царині астрономічних знань, то він відзначається з початку 90-х років минулого століття. Ініціаторами виступили італійці, їх підтримали французи, а потім приєдналися науковці з інших європейських країн, зокрема й українські. Варто зауважити, що в Україні надзвичайно мало планетаріїв. На сьогодні функціонує всього 7 закладів для популяризації астрономічних знань – у Києві, Дніпры, Вінниці, Харкові, Херсоні, Умані та Черкасах.
Водночас, цього дня відзначають Міжнародний день французької мови. Як відомо, офіційними мовами ООН є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови (при цьому англійська і французька є мовами повсякденного професійного спілкування). З метою підтримки рівноправ’я всіх шести офіційних мов, ООН встановила для кожної з них окрему дату. Так, День китайської мови відзначається 20 квітня, англійської мови – 23 квітня, французької – 20 березня, російської – 6 червня, іспанської – 12 жовтня і арабської – 18 грудня. Дату 20 березня для французької мови обрано через те, що раніше цього дня, починаючи з 1988 року, відзначався Міжнародний день франкофонії. 20 березня 1970 року в м. Ніамей (Нігер) була створена перша міждержавна організація франкомовних країн – Агентство з культурного і міждержавного співробітництва франкомовних країн із штаб-квартирою в Парижі (на сьогодні об’єднує 56 держав). Цей день присвячений понад 220 мільйонам франкомовних людей, для 75 мільйонів з яких французька мова є рідною.
Ювілеї дня:
Цього дня 1639 року народився Іван Степанович Мазепа (1639–1709), український політичний, військовий діяч, дипломат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). Прожив 70 років, 20 із них був гетьманом. У молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. По обранню гетьманом, намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів. Після поразки під Полтавою вимушений був поселитись у Молдовському князівстві. Помер у місті Бендери. Цікаво, що впродовж багатьох років, можна навіть сказати століть, в устах ворогів (тобто усіх прибічників російського царату) ім’я Мазепи стало лайкою й обвинуваченням, точнісінько так само, як у ХХ-ХХІ століттях стало ім’я Степана Бандери. Усіх прибічників Мазепи росіяни називали «мазепинцями», «Мазепа», «чумою Бендерською» (Мазепа помер у Бендерах). «Чувать подекуди і в наших сторонах…, а більш Москалі так дражнять наших, за гетьмана Мазепу. В Лубенщині й тепер можна чувати (розказує народ), що за часів Петра І розсердицця було Москаль на чоловіка та й ножакою, чи чим там: «Мазепа!», каже, або: «Мазепин дух!»…», - записав відомий український етнограф і фольклорист наприкінці ХІХ століття від одного зі своїх сучасників. Але в пам’яті українців ім’я Мазепи залишилося прапором і програмою української Державності. «Я кличу всемогучого Бога на свідка й клянуся, що не для почестей, не для багатства, або яких інших цілей, а для вас усіх, що остаєте під моєю владою, для жінок і дітей ваших, для добра Матері нашої, безталанної України, для добра всього українського народу, для помноження його прав і повернення вольностей, хочу я, при Божій допомозі так чинити, щоби ви, з жінками вашими і рідний край наш, не загинули ні під москалями, ні під шведами…», - клявся у 1707 році Іван Мазепа перед Пилипом Орликом.
190 років від дня народження Генріка Ібсена (1828-1906), норвезького драматурга, керівника першого національного театру в країні (м. Берген). Автор знаменитої драматичної поеми «Пер Гюнт», драм «Гедда Габлер», «Будівничий Сольнес», «Йун Габрієль Боркман». П’єси Ібсена справили значний вплив на розвиток світової драматургії. На українській сцені його драми йдуть з початку ХХ ст.: у 1907 році в Руському народному театрі (Львів) в трупі Трохима Колісниченка були поставлені «Примари» та «Нора».
156 років від дня народження Андрія Марцинюка (1862–1938), українського письменника. Мав початкову освіту, працював ковалем у рідному селі Добромірка (Тернопільської обл.). При сприянні Івана Франка та Леся Мартовича публікувався в журналах «Народ», «Літературно-науковий вістник», газетах. Автор гумористичних оповідань («Хитрі пута», «Чому б бідним не дуріти», «Хлопські приятелі»), публіцистичних статей у яких виступав на захист селян, обстоював народну освіту, застерігав від еміграції. Факти з публікацій Марцинюка використав Іван Франко у статтях «Еміграція галицьких селян» та «Голос селянина про еміграцію».
Роковини смерті:
День пам’яті Атени-Святомири Пашко (1931-2012), української поетеси, громадської діячки, дружини В’ячеслава Чорновола. Атена Пашко народилася на Львівщині. Вже у сьомому класі почала писати вірші, передавала їх УПА (на кілька з них було створено пісні). Під час війни носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього. У 60-х роках переїхала до Львова і стала учасницею українського правозахисного руху. Активно спілкувалась з середовищем шістдесятників, зокрема подружжям Калинців, Стефанією Шабатурою, Іваном Світличним та іншими. Через кілька років доля звела Атену Пашко з В’ячеславом Чорноволом. Згодом коли Чорновіл відбував заслання в Якутії, вони одружилися. Відтоді їхнє життя, їхнє кохання і боротьба за незалежність України стали спільними. Атена зазнавала утисків і мала заборону на друк творів, пережила обшуки, звільнення з роботи й ув’язнення. Вона мужньо переносила всі труднощі дружини дисидента-політв’язня, активно допомагаючи Чорноволу видавати підпільний журнал «Український вісник». Згодом, уже після історичних виборів 1990 року, на її плечі доля поклала не менш важку ношу дружини опозиційного політика першої шеренги. У 1991 році Атена Василівна заснувала й упродовж десяти років очолювала Всеукраїнську жіночу громадську організацію Союз українок. Після смерті чоловіка очолила Міжнародний благодійний фонд В’ячеслава Чорновола, який видав 10-томне видання його творів. А ще Атена Пашко – авторка поетичних збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї дороги» (Київ, 2007). Померла Атена Пашко на 81 році життя. Її поховали на Байковому цвинтарі у Києві. Як вона і просила – поруч із чоловіком.
