Закон не двох, а трьох «К»: “Кремля-Ківалова-Колесніченка” скасовано. Що далі? - 01.03.2018 18:44 — Новини Укрінформ
Закон не двох, а трьох «К»: “Кремля-Ківалова-Колесніченка” скасовано. Що далі?

Закон не двох, а трьох «К»: “Кремля-Ківалова-Колесніченка” скасовано. Що далі?

Аналітика
1996
Ukrinform
Тепер діє “Закон про мови Української РСР” 1989 року? Тим більше – треба швидше приймати новий – співзвучний часові, в якому живе Україна

Схоже, найближчими днями мовне питання знову опиниться в топі суспільного порядку денного. 28 лютого Конституційний суд України визнав «закон КК» - Ківалова-Колесніченка “Про основи державної мовної політики” - неконституційним. Відтак, він більше не діє. Що це означає? Так, є 10 стаття Конституції України, де йдеться про те, що державною мовою України є українська мова і є старий, «радянський» ще Закон про мови Української РСР, прийнятий 1989 року. Але сучасного мовного законодавство, яке б регулювало цю над відповідальну сферу — немає.

Закон “Ківалова-Колесніченка” був шкідливим для України, не інакше. Він зобов’язував органи місцевого самоврядування здійснювати заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови за умови, якщо кількість носіїв цієї мови перевищує 10%. Зважаючи на цю цифру, не важко здогадатись, що загалом це стосувалось російської мови в східних та південних областях України.

Тобто, саме «закон КК» розколював суспільство і “підігрівав” ворожнечу. Втім, на щастя, застосувати його повною мірою за Януковича і регіоналів не встигли, адже від моменту прийняття - до Майдану пройшло трохи більше року, більшість норм залишилась лише на папері. Експерти сходяться на думці, що цей закон був скоріше не законодавчим актом, а інструментом популізму домайданівської влади, яка працювала на свій електорат і хотіла подобатися «за порєбріком». Тому й постає питання — чи щось зміниться з його скасуванням? Коли очікувати прийняття нового, вже без перебільшення, українського закону про мову та яким він може бути?

На ці запитання Укрінформу відповідають експерти:

Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАН:

Павло Гриценко
Павло Гриценко

"Ніхто не відміняв правила: чия мова — того й держава"

Таке рішення Конституційного суду було невідворотним. Цей закон правильно було б називати “Законом Кремля-Ківалова-Колесніченка”, адже це ні що інше, як лекала і сценарій Кремля. Мова — це один з головних напрямків давно здійснюваної гібридної війни проти України. У нас була традиція недооцінки важливості ролі мови у житті суспільства. І тому ми мали викривлену у багатьох виявах мовну політику.

Зараз накопичилося дуже багато проблем, пов’язаних з життям мови. Українська мова досі не утвердилась як державна, досі не створене реальне україномовне середовище. Ніхто не відміняв правила: чия мова — того й держава. І якщо в нас буде панувати не українська мова, це буде вже не українська держава.

Нині не можна допустити сценарію, за яким приймався закон про освіту - коли одразу після прийняття ми побігли вибачатись чи радитись до сусідніх, або віддалених держав. Ми тут господарі і саме ми маємо будувати демократичну, правову, європейськи зорієнтовану, сильну Україну. На це має бути спрямоване і мовне законодавство.

Ніяких небезпек у перехідному періоді немає, якщо ми не будемо їх створювати самі. Адже ніхто не відміняв Конституції, ніхто не відміняв спрямування на утвердження україномовного простору в усіх сферах життя нашого суспільства, чи то в медійній сфері, чи то в сфері адміністрування, чи то в науці, чи то в освіті - українська мова має панувати скрізь. Варто пам’ятати, що ніколи закони, які зачіпають в позитивному плані одну частину соціуму, а інша частина не хотіла б того, не проходять легко і гладко. І зараз цього не буде. Важливо не посилювати протистояння, а вести чітку роз’яснювальну роботу: є держава Україна, є Конституція, яка визначила і характер мовного життя. Треба нарешті почати поважати закони і їх виконувати. Треба виключити спекулятивні підходи, а тоді все буде гаразд. Ми маємо підходити до вирішення мовного питання з двох позицій: суто наукової і суто юридичної. Те, що будуть спроби різних сил якось розхитувати ситуацію і розігрувати карту перед виборами, або спроби якось використати це питання — інша справа, але і це ми маємо бачити і відповідно на це реагувати.

Андрій Іллєнко, народний депутат України, один з тих, хто подавав позов до КСУ:

Андрій Іллєнко
Андрій Іллєнко

"Закон про мови часів Української РСР кращий, ніж “Ківалова-Колесніченка"

Закон Ківалова-Колесніченка був абсолютно антиукраїнською провокацією, організованою в часи Януковича з метою русифікації України і підготовки до російського вторгнення, яке і почалось через півтора роки після його «ухвалення». Відповідно, з самого початку проти нього розгорнулась боротьба — починаючи з “мовного майдану”, коли цей закон ухвалювали, і завершуючи подіями 2014 року — поданням позову до Конституційного суду. Три з половиною роки суд розглядав це подання, але нарешті ухвалив єдино можливе рішення — визнав цей закон неконституційним. Тому перспективи після відміни закону КК — очевидні: ВР має якомога швидше ухвалювати новий Закон про мови.

Найпарадоксальніше — Закон про мови Української РСР набагато кращий, ніж Закон “Ківалова-Колесніченка”. Але насправді це не означає, що Україна має жити за цим законом. Тому перед парламентом постане необхідність заповнити “законодавчий вакуум”, який утворився.

Сергій Оснач, член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України:

Сергій Оснач,
Сергій Оснач,

"Це має бути законом саме про українську мову як державну, а не про мови взагалі"

Скасування антиукраїнського закону Ківалова-Колесніченка – подія, на яку наше суспільство чекало, фактично, з дня його «ухвалення». Тепер — потрібно якнайшвидше подолати правову невизначеність у мовній царині. Адже невизначеність зумовлює очевидні ризики. Збільшується імовірність конфліктів на мовному ґрунті. У сферах, де застосування мови не було досить чітко врегульоване законом, такі конфлікти регулярно траплялися й раніше (наприклад, у сфері обслуговування). А тепер конфліктність може поширитися й на інші сфери. Можливі також зловживання місцевої влади, керівництва підприємств, установ, організацій, посадових осіб тощо. Десь можуть спробувати свавільно запровадити свої правила на користь російської мови, а десь – навпаки, на користь української. Усе це, очевидно, сприятиме радикалізації та посиленню напруги в суспільстві на мовному ґрунті.

Повернення до Закону про мови в УРСР, який діяв в Україні в 1989-2012 роках на якийсь тривалий термін, навряд чи є можливим. Закон Ківалова-Колесніченка вніс зміни до багатьох інших законів. У деяких випадках на ті зміни потім накладалися інші. Виникає чимало суперечностей. Наприклад, норми закону 1989 року щодо мови освіти суперечать мовній статті нещодавно ухваленого освітнього закону. Крім того, Закон про мови в УРСР безнадійно застарів і не відповідає викликам нинішнього часу. Він не врегульовує застосування української мови у багатьох сферах, а також містить чимало необґрунтованих преференцій для російської мови, що й не дивно, зважаючи на час його написання. Наприклад, і закон 1989 року, і закон Ківалова-Колесніченка проголошують російську обов’язковою мовою у сфері інформатики – нарівні з українською.

Отже, постає нагальна потреба ухвалення нового мовного закону. Очевидно, він має бути законом саме про українську мову як державну, а не про мови взагалі. Окремий закон про державну мову – це нормальна європейська практика (застосування інших мов там регулюється іншими законами), натомість змішування в одному законі регулювання вжитку різних мов з різним статусом применшує державний статус української мови та створює непотрібну конфліктність між державною та іншими мовами. Зрозуміло, навіщо таке змішування на законодавчому рівні нам закидали в радянські часи або в часи правління Януковича. Зараз настав час це виправити. Новий закон про мову має забезпечити домінування української мови в усіх сферах і забезпечити українським громадянам можливість повною мірою отримувати інформацію та послуги українською мовою. Очевидно також, що новий мовний закон має передбачати ефективні механізми контролю за його виконанням.

Тарас Шамайда, експерт в питанні мови, співавтор законопроекту №5670 “Про державну мову”:

Тарас Шамайда
Тарас Шамайда

Мовне питання не має стати “розмінною монетою” майбутньої передвиборчої кампанії”

У нас немає підстав говорити про повернення законодавчого поля до того стану, яким воно було до 2012 року. Утім, закон “Ківалова-Колесніченка” вніс зміни до понад 30 різних законів — про телебачення, про рекламу, про освіту… Зараз утворився “правовий вакуум” в питанні застосування державної мови і мовної політики загалом. А завданням парламенту на сьогодні є реалізація вимоги 10 статті Конституції про те, що держава забезпечує всебічний розвиток та функціонування державної мови по всій території України, в усіх сферах суспільного життя. Мовний законопроект є в порядку денному сесії. Можливо, депутати тепер звернуть увагу на той вакуум, який утворився з рішенням Конституційного суду і розглянуть його найближчим часом. Але вікно можливостей прийняти нормальний закон про державну мову, який одночасно відповідає і національним інтересам, і Конституції України - не дуже велике. Закон треба прийняти в цьому році, навіть, бажано в найближчі півроку. Адже незабаром почнеться передвиборча боротьба і не хотілось би, щоб мовне питання ставало розмінною монетою виборчої кампанії, або використовувалось якимось іншим чином.

Микола Романюк, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>