23 лютого. Пам’ятні дати - 23.02.2018 08:00 — Новини Укрінформ
23 лютого. Пам’ятні дати

23 лютого. Пам’ятні дати

8547
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Номана Челебіджіхана - видатного кримськотатарського політичного діяча.

Номан Челебіджіхан (1885-1918) був розстріляний в міській в’язниці Севастополя матросами-більшовиками. Він був відомий як один із організаторів першого Курултаю кримськотатарського народу, перший голова уряду, проголошеної в 1917 році, Кримської народної Республіки, а також перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі.

Разом з тим, Номан Челебіджіхан є автором вірша Ant Etkenmen - «Я Присягнувся», який став національним гімном кримських татар (затверджений 30 червня 1991 Курултаєм).

Номан Челебіджіхан був справжнім патріотом своєї батьківщини та великим гуманістом. Йому належать слова: «Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч». Укладена під його керівництвом програма діяльності містила таку тезу: «Кримськотатарський національний уряд покликаний забезпечити щастя і нормальну життєдіяльність не лише корінного народу, але й захищати всіх земляків, мешканців півострова від узурпації, анархії і заколоту, захищати їх життя і гідність, і вважає це своїм священним обов’язком».

Тіло Номана Челебіджіхана кати викинули в Чорне море. За часів більшовицького режиму кримськотатарський народ зазнав виселення зі своєї історичної батьківщини, багато років поспіль поневірявся на чужині, чимало кримських татар сиділо в тюрмах за всіх радянських правителів, починаючи зі Сталіна, й закінчуючи Горбачовим. Після анексії Росією Криму, геноцид Кремля щодо кримських татар не припиняється, а методи в окупантів майже такі самі, як у їхніх попередників-чекістів.

Події дня:

23 лютого 1944 року в СРСР почалась насильницька депортація чеченців та інгушів з батьківщини до Киргизстану, Північного Казахстану та Західного Сибіру. Тотальному насильницькому переселенню в СРСР за часів Сталіна піддавалися багато інших народів: німці Поволжя, фіни, калмики, карачаївці, балкарці, кримські татари, понтійські греки, болгари і вірмени, що мешкали в Криму, корейці і турки-месхетинці. Масові депортації не оминули країн Балтії та Західну Україну. Загалом у 1944 році було виселено на схід Радянського Союзу близько 873 тисяч, а до жовтня 1948 року – 2 млн. 247 тис. чоловік. Але операція під кодовою назвою «Чечевица» з виселення вайнахів була найбільшою. Вона розпочалась о другій годині ночі й завершилася 9 березня. У ній брали участь близько 19 тисяч оперативних працівників НКВС, НКДБ і військової контррозвідки «СМЕРШ», а також 100 тисяч військовослужбовців військ НКВС – по одному на кожного з чотирьох виселенців, включно з дітьми, жінками і людьми похилого віку. Усі каральні загони були заздалегідь розміщені на Північному Кавказі під виглядом фронтових частин, начебто відведених на переформування. О шостій ранку кожен чеченець почув стукіт у двері – на збори давалося рівно дві години, потім людей вантажівками доправляли до найближчих залізничних станцій, садовили в холодні «теплушки» (45 людей у вагоні з майном), і відправляли світ за очі. Вже протягом першої доби депортації з населених пунктів було вивезено понад 300 тисяч людей. Опівдні Берія телеграфував Сталіну про успішність спецоперації, а ввечері бенкетував у Грозному. В липні 1944 року Сталіну була надана остаточна інформація, згідно з якою, у лютому-березні 1944 році до Казахстану і Киргизстану було виселено 602193 жителя Північного Кавказу, з них чеченців та інгушів – 496460 осіб, карачаївців – 68327, балкарців – 37406 осіб. Випадків опору було не багато. За офіційними даними, під час операції було вбито 780 осіб, арештовано 2016. Вже після перебудови розголосу набула страшна трагедія високогірного аулу Хайбах, коли через сніг було зірвано графік депортації, і комісар держбезпеки 3-го рангу Михайло Гвішіані наказав загнати людей до стайні й спалити, використавши таку ж самісіньку методику, яку застосовували нацисти. Лише 6 тисяч чеченців змогли сховатися в горах. Виселили абсолютно всіх. Єдине послаблення дали чеченській партійній верхівці – могли брати з собою трохи більше речей і їхати у звичайних пасажирських вагонах. Вигнання тривало фактично 13 років. Чечено-Інгушська АССР була ліквідована, а її територія поділена між сусідніми регіонами – Ставропольським краєм, Дагестаном і Північною Осетією. Указом від 8 березня 1944 року 714 учасників депортації були нагороджені «за образцовое выполнение специальных заданий», зокрема і бойовими орденами. Впродовж багатьох років тема депортації була заборонена навіть для згадки. Накладено на неї негласне табу і в нинішній кадировсько-путінській Чечні.

Ювілеї дня:

260 років від дня народження Василя Васильовича Капніста (1758-1823), українського письменника, автора віршів, од, сатир. Проте, в історію літератури він увійшов, головним чином, як автор комедії «Ябеда» (1794), що висміювала катерининське правосуддя і мала надзвичайний успіх у глядачів. Після четвертої вистави її заборонили, книжки вилучили, а самого автора мали відправити до Сибіру. Згодом імператор Павло І переглянув вирок, і Вавсиль Капніст повернувся в рідну Україну. Він переклав «Слово о полку Ігоревім», супроводивши його власним коментарем, в якому вперше відзначив українське походження цієї пам’ятки давньоруської літератури. Василь Капніст походив зі старовинного козацького старшинського роду. До 18 років служив у Ізмайловському та Преображенському полках (Петербург), закінчив полкову школу. У 1778 році він виходить у відставку й переїздить в Україну. Його маєток в с. Обухівка, що на Полтавщині став осередком української шляхетської опозиції. Він очолював шляхетську опозицію російському урядові, посідав різні виборні посади: маршала дворян Київського намісництва, полтавського губернського маршала дворянства тощо. Похований Василь Капніст у рідній Обухівці, на березі Псла.

Цього дня 1878 року народився видатний художник, митець зі світовим ім’ям – Казимир Малевич (1878-1935). Навіть якщо хто й далекий від живопису, зокрема від усіх його течій, але не чути про автора славнозвісного «Чорного квадрата», як і про самий «Квадрат», він не міг. Народився Казимир Малевич у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897). У 1904 році переїхав до Москви, але згодом, поживши недовго у білокам’яній, червоному Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва. В 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Митець неодноразово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори – українські, з дитинства. Декілька років тому вийшов двотомник листів Казимира Малевича і спогадів про нього («Малевич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика») – найповніше і найфундаментальніше зібрання текстів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересічну особистість митця. Наприклад про те, що у нього був сильний, владний характер. Хоч і був дещо недорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики – супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Любив побитися (особливо з Татліним). Але його обожнювали численні учні (на відміну від Шагала). А ще він мав надзвичайний нюх (головний спогад дитинства – часниковий запах торговок салом, головний спогад юності – запах студента Академії мистецтв). Любив резонерствувати, наприклад, давав поради Меєрхольду («Якщо йтимеш так і далі… то Станіславський у театральному світі переможе»). Любив гроші і любив торгуватися («Мене зараз цікавить сума грошей, яка б дала мені змогу прожити рік-півтора в Берліні. Гадаю, що 500 марок на місяць мені вистачить»). Кохав дружину («Мила і люба Наташо»), жив з нею, судячи з усього, як старосвітські поміщики («Дощ, прохолодно. Штани розірвав ззаду, а ключі від шафи у тебе»), сюсюкав («Цілую тебя міцно, люб’ячий тебе Казик», в іншому місці: «Цілую міцно-міцно, боюся, аби кісточка не хруснула. Цілую, Казик»). І багато всього іншого – таких рис характеру, яких начебто й не очікуєш від автора «Чорного квадрата». У 1930 році Малевич був арештований, сидів у в’язниці (його звинувачували у шпигунстві), але невдовзі випустили. Цілком імовірно, що «вгорі» знали про його хворобу, тому й вирішили, що рано чи пізно рак знищить митця так само як Колима, або куля. У вересні 2012 року Київрада перейменувала вулицю Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).

135 років від дня народження Карла Ясперса (1883-1969), німецького філософа, психіатра. Один з основоположників релігійного екзистенціалізму. Навчався медицині в Берліні, Геттінгені і Гейдельберзі, але вже тоді цікавився філософією: відвідував семінари і читав Канта. Після закінчення університету працював науковим асистентом-добровольцем у Гейдельберзькій психіатричній клініці Франца Ніссля. У 30 років написав «Загальну психопатологію» – книгу, яка протягом десятиліть залишалась «професійним Євангелієм психіатрії». Через 2 роки він кидає психіатрію заради філософії. З 1921 року Ясперс – професор філософії Гейдельберзького університету. В 1923 публікує «Ідею Університету», в 1931–1932 рр. – «Духовну ситуацію часу» і тритомну «Філософію», яка зробила його одним з провідних філософів Німеччини. З приходом до влади націонал-соціалістів його позбавляють права публікувати свої праці і звільняють з роботи як політично неблагонадійного. Одружений на єврейці, Ясперс втрачав усі свої права. Подружжя жило з відчуттям постійної загрози. За два тижні до їхньої, вже призначеної, депортації до табору, Гейдельберг звільнили американці. В 1945 році Ясперса поновили на посаді і запропонували очолити міністерство культури, проте він відмовився. Філософська публіцистика Ясперса повоєнних років присвячена в основному одній головній темі – як врятувати людство від тоталітаризму. Виходять друком його праці «Філософська логіка», «Введення в філософію. Розум і антирозум», роботи про К’єркегора та Шеллінга. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>