16 лютого. Пам’ятні дати

16 лютого. Пам’ятні дати

2890
Ukrinform
Сьогодні в Литві національне свято – День відновлення Литовської Держави.

100 років тому, 16 лютого 1918 року, у Вільнюсі на засіданні Литовської Ради під керівництвом Йонаса Басанавічюса було одноголосно проголошено про відновлення незалежності Литви як самостійної демократичної держави. Вона була визнана 23 березня 1918 року кайзером Вільгельмом, однак лише у листопаді, після поразки Німеччини у Першій Світовій війні, був сформований перший литовський уряд.

Зародження Литовської держави відбулося ще на початку ХІІІ століття, а перші згадки про назву «Литва», сягають 1009 року. Впродовж віків не надто численний литовський народ змушений був боронити власну незалежність від зазіхань більш великих і агресивних сусідів. Так, майже століття, литовці стримували навалу Тевтонського ордену, згодом почалося довге й виснажливе протистояння з Росією. Територію держави кроїли безліч разів, але литовці не полишали надії на поновленні власної незалежності.

«Акт про незалежність Литви» від 16 лютого 1918 року був юридичною основою існування незалежної Литви у період з 1918 до 1940 року, коли вона була окупована СРСР, і після 1990 року, коли Литва першою з радянських республік проголосила про свій вихід з його складу.

Ставши знову незалежною країною Литва обрала європейський шлях розвитку: в 1991 році вона стала членом ОБСЄ та ООН, в 1993-му вступила до Ради Європи, в 2002-му - до НАТО, а в 2004 році стала членом Євросоюзу.

Китайський Новий рік / Фото: Укрінформ
Китайський Новий рік / Фото: Укрінформ

Сьогодні розпочинається Новий 4716 рік за китайським календарем – рік Жовтого Земляного Собаки. Новий рік у Китаї – найочікуваніше, найбажаніше, найяскравіше і найдовше свято, яке триває 15 днів і завершується святом Червоних Ліхтарів. Як і будь-який інший Новий рік, китайський також має масу традицій. Святкують його понад дві тисячі років, тобто він є одним із найдавніших свят, «найстарішим» Новим роком в історії людства. Крім того, відзначають його ні багато, ні мало, понад мільярд людей на планеті. Крім китайців – представники тибетської, монгольської, корейської, в’єтнамської та інших споріднених культур. У самому Китаї це довгоочікуване свято після року напруженої праці, навчання і клопотів, гарна нагода зібратися всією сім’єю за одним столом. Існує навіть спеціальний термін – «Возз’єднання сімей», а новорічний сезон подорожей називається Чуньюнь, адже сотні тисяч китайців мігрують у цей період не тільки всередині країни, але й масово, мов ті птахи по весні, вертаються додому з інших країн світу. До речі, інша офіційна назва китайського Нового року – Свято весни (така назва існує з 1911 року). Новий рік у Китаї, так само, як і в багатьох інших, культурно споріднених із ним країнах, є державним святом. Ділове життя у Піднебесній на декілька днів завмирає. Всі – від малого до старого, веселяться, розважаються, ходять у гості. Перше, що вирізняє китайський новий рік від західного – це «світло-шумовий» супровід. Чим більше салютів, феєрверків і хлопавок – тим краще. За свідченням очевидців – це справжня канонада, і триває вона декілька днів. Стосовно святкових страв, то обов’язково готують традиційні пельмені та лабадьджоу – особливу кашу з 8 інгредієнтів, зокрема й насіння лотоса, священної квітки Китаю. На відміну від європейського Нового року, який розпочинає 1 січня щорічний цикл, китайський Новий рік змінює дату щорічно. Залежить вона від Місячного циклу. Рік Жовтого Собаки починається 16 лютого 2017 року й триватиме до 4 лютого 2019 року.

Ювілеї дня:

226 років від дня народження Григорія Яхимовича (1792–1863), українського церковного та громадсько-політичного діяча, теолога. Галицький греко-католицький митрополит; доктор богослов’я, філософії та вільних мистецтв, професор теології та педагогіки Львівського університету, директор Львівської духовної семінарії. В 1860 – Львівський митрополит, член Палати панів австрійського парламенту та радник імператора; відстоював права українського населення Галичини, виступав на захист української мови та за збереження православного церковного обряду.

151 рік від дня народження Єфросинії Пилипівни Зарницької (справж. прізв. Азгуріді; 1867-1936), української театральної актриси, співачки (мецо-сопрано). Народилася в м. Одесі в родині негоціанта. Дитячі та юнацькі роки проводила у родинному маєтку в селі Катеринівці тодішньої Херсонської губернії (тепер це Первомайський район Миколаївської області). Майбутня актриса співала в хорі, з великим успіхом виступала в аматорських виставах. Під час однієї з таких вистав аматорського гуртка Новоукраїнки влітку 1888 року, Єфросинію побачив Марко Кропивницький, який шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Дівчина вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, грою, вмінням триматися на сцені. Він запропонував їй роботу у своїй трупі, пророкуючи в найближчому майбутньому стати зіркою української сцени. Саме в трупі Кропивницького, в Катеринославі й розпочала свій професійний сценічний шлях актриса. Тоді ж, у 1889 році взяла й псевдонім – Зарницька. Гастролі трупи М. Кропивницького у Катеринославі, Єлисаветграді, Харкові, Петербурзі, Тифлісі, Москві, Варшаві та багатьох інших містах супроводжувалися схвальними відгуками на гру актриси у пресі. З вересня 1893 по вересень 1894 рр. Зарницька – провідна актриса трупи Г. Деркача. Своєю грою Зарницька підкорила парижан під час гастролей трупи наприкінці 1893 – на початку 1894 рр. у Франції. Знаменитий французький критик Ф. Сарсе назвав голос актриси чистим, як кришталь. З 1894 по 1914 роки грає у трупах О. Суслова і О. Суходольського та інших театральних колективах. Упродовж десяти років (1914–1924) Зарницька мешкала у Петрограді, де виступала в українських виставах і була причетна до організації та відкриття у 1919 році Українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Актриса входила до складу розпорядчої ради театру, пробувала себе у режисурі, активно працювала у напрямку подальшого розширення свого репертуару в ролях літніх жінок. У 1924 році Зарницька повертається в Україну. Разом із своїм братом, актором М. Клодницьким вона організовує у с. Катеринівці Первомайського району Миколаївської області самодіяльний театр, якому судилося відіграти важливу роль у піднятті культури району. З 1926 року – актриса Українського Народного театру у Харкові. З 1931 року мешкала в м. Первомайську. Зіграла визначну роль у становленні Первомайського народного театру. Померла в 1936 році в м. Первомайську. Похована на старому Голтянському кладовищі (могила не збереглась).

64 роки від дня народження Ієна Бенкса (1954-2013), шотландського письменника. Автор романів «Осина фабрика», «Кроки по склу», «Вороняча дорога», «Мертвий ефір», а також циклу науково-фантастичних творів, де описується утопічний світ під назвою «Культура». Газета The Times у 2008 році внесла його до списку 50 кращих письменників Британії з 1945 р., «Гардіан» назвала Бенкса «стандартом, за яким треба порівнювати іншу фантастику». Сам письменник досить прохолодно ставився до всіляких рейтингів та звань. «Я з дитинства мріяв стати письменником. І я ним став. Я пишу книжки, вигадую різні історії – ось і все, це моя робота. В іншому ж нехай розбираються читачі», - зауважив письменник в одному з інтерв’ю. Народився й жив Ієн Бенкс у Шотландії. Вивчав філософію й психологію в університеті. Дебютував у 30 років романом «Осина фабрика», який і на сьогодні залишається одним із кращих його творів. Дотримувався лівих поглядів, виступав за вихід Шотландії зі складу Об’єднаного Королівства; на знак протесту проти вторгнення британських військ до Іраку в 2003 р. порвав свій британський паспорт і надіслав клаптики тодішньому прем’єр-міністрові Тоні Блеру. Через декілька днів після смерті Ієна Бенкса побачив світ його новий, останній роман «Каменярня». Книжка одразу ж стала бестселером.

Роковини смерті:

Олександр Оглоблин / Фото: Вікіпедія
Олександр Оглоблин / Фото: Вікіпедія

26 років з дня смерті Олександра Петровича Оглоблина (1899-1992), українського історика, історіографа і археографа, члена НТШ. Народився у Києві в родині нащадків відомих українських козацьких родів. Після закінчення Третьої київської чоловічої гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. 1926 року здобув науковий ступінь доктора історії української культури (Одеса), а в 1941 – доктора історичних наук (Москва). Був професором Київського університету, Археологічного інституту, Інституту народного господарства в Києві, Одеського університету. За «український націоналізм» його переслідували органи ДПУ. Під час німецької окупації був головою Київсьої міської управи і членом Української національної ради (вересень-жовтень 1941), згодом директором Музею-архіву в Києві (1942). 1943 року переїхав до Львова. За пропозицією митрополита Андрія Шептицького працював над оформленням і статутом Церковно-археографічної комісії. У 1944 році емігрував до Західної Європи, а в 1951 – до США. О. Оглоблин був співзасновником головою Українського історичного товариства (1965-1980), президентом УВАН у США (1970-1979, а з 1988 – почесним президентом академії), професором Гарвардського університету, почесним членом НТШ у Європі, почесним головою Українського історичного товариства (1981), членом редакційної колегії часопису «Український історик». О.П. Оглоблин є автором понад 700 публікацій з історії України, історіографії, джерелознавства та інших галузей науки. Учаний обґрунтував положення про те, що ідея української козацької держави після ліквідації Гетьманщини не вмерла. Одним із перших розшифрував анонім старшинсько-козацького товариства «Літопис Самовидця». Одним із учнів Олександра Оглоблина був відомий канадський історик Орест Субтельний. Похований у м. Спрінгфілді (США).


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-