22 січня. Пам’ятні дати - 22.01.2018 08:00 — Новини Укрінформ
22 січня. Пам’ятні дати

22 січня. Пам’ятні дати

4344
Ukrinform
Сьогодні День Соборності України. 

22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, щорічно відзначається День Соборності України. Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка».

Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки, більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина - Закарпаття.

Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.

З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

Події дня:

Фото: cn.archives.gov.ua
Фото: cn.archives.gov.ua

100 років тому (1918) Четвертим Універсалом Центральної ради Українську Народну Республіку проголошено самостійною і незалежною державою. Але навіть ця урочиста декларація, одностайно підтримана всіма представленими в Центральній Раді українськими партіями, за умов більшовицького наступу, що розгортався по всьому Лівобережжю, не змогла консолідувати національні сили. В дні, коли більшовицькі війська наближалися до Києва, в самій Центральній Раді відбувся розкол. Частина її членів, переважно від фракції українських лівих есерів, виступила з пропозицією про перевибори цього органу, наголошуючи на тому, що настрої людей принципово змінилися і його склад не відповідає справжнім орієнтаціям суспільства.

Цього дня 2014 року відкрився сумний рахунок героїв, які загинули під час Революції Гідності, і яких згодом назвуть Небесною сотнею. Протистояння на вулиці Грушевського почалось ще 19 січня, коли традиційне недільне Віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Почалось серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркуту». Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета. Бій, який тривав з різною активністю понад три доби, завершився 22 січня, коли «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі. Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані. Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини отримав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення  в серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку. За кілька днів від вогнепального поранення легень у лікарні помер 45-річний львів’янин Роман Сеник. Лікарі кілька днів боролися за його життя, але не змогли врятувати. Разом з тим, того ж дня, в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні. Через декілька днів, унаслідок численних травм, отриманих 22 січня, помер ще один учасник Майдану киянин Олександр Бадера. Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані. Тоді ж вперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.

Ювілеї дня:

230 років від дня народження Джорджа Ноела Гордона Байрона (1788–1824), англійського поета. Поема «Паломництво Чайльд Гарольда», написана ним під враженням подорожі по країнах Південної Європи і Близького Сходу, одразу ж зробила ім’я Байрона відомим мало не на цілий світ. Про нього говорили і писали в усіх без винятку європейських столицях і навіть – у ті «повільні» часи – на острові Ява (що дуже потішало його), а він заздрив лондонському боксеру Кріббу, заздрив тому, що Крібб брав участь у морських боях. «Велика людина!» – зовсім по-дитячому серйозно пише про нього Байрон. Життя «рифмача», споглядальника  здавалося йому дрібницею, вартою презирства. Поезія була для нього другорядним, побічним явищем життя. Він любив Сервантеса, Тассо, Данте, Есхіла, Софокла за те, що вони, не задовольняючись самою лише літературою, були гарними воїнами. Саме тому, лише почувши про рух карбонаріїв в Італії, він одразу ж поїхав туди – допомагати бунтівникам. Коли ж надії на повстання карбонаріїв не виправдалися, він не роздумуючи кидається на допомогу грекам, які повстали проти турецького панування. Там і знайшла його смерть. Красень, улюбленець жінок і деяких чоловіків (про його романи ходили легенди, а пліткарі з аристократичних салонів завжди мали поживу для балачок), поет, світський лев, помер у невеличкому грецькому порту Міссолунгі – від болотяної лихоманки і невігластва місцевих лікарів. Байрону було лише 36 років. 

126 років від дня народження Марселя Дассо (1892-1986), французького авіаконструктора, творця літаків «Міраж», засновника компанії Société des Avions Marcel Bloch, що в подальшому перетворилася на Dassault Aviation. Марсель Дассо народився в єврейській родині в Парижі. Закінчив ліцей Кондорсе, інженерну школу. Він винайшов авіаційний пропелер, що використовувався на літаках французької армії під час Першої світової війни. У 1930 році заснував авіабудівну компанію Société des Avions Marcel Bloch. Після націоналізації компанії Народним фронтом Марсель Дассо залишається її директором. Під час Другої світової війни був депортований у концтабір Бухенвальд. Приводом для депортації стала відмова співпрацювати з німецькою авіаційною промисловістю. Після війни змінює своє прізвище з Блох на Блох-Дассо і в подальшому на Дассо. Псевдонім Дассо був запозичений Марселем у старшого брата, Даріуса – генерала Французького Руху Опору. Після війни на підприємствах Дассо побудовано більшість військових літаків Франції. Його наступником став син Серж, який очолює Dassault Group (нині йому за 90, він дуже впливова у Франції людина, мільярдер).

65 років від дня народження Джима Джармуша (1953), американського режисера, сценариста, продюсера, однієї з культових постатей сучасного незалежного кіно. Поставив фільми «Дивовижніше, ніж рай», «Таємничий поїзд» (приз МКФ в Канні, 1989), «Мрець», (премія Європейської кіноакадемії, 1996), «Пес-примара: шлях самурая», «Кава і сигарети», «Зламані квіти» (Гран-прі МКФ в Канні, 2005).

Роковини смерті:

25 років від дня смерті Кобо Абе (1924-1993), відомого японського письменника. За освітою медик. Автор романів: «Жінка в пісках», «Чуже обличчя», «Спалена карта», «Людина-коробка», п’єс «Полювання на рабів», «Привиди серед нас». Українською мовою окремі твори Кобо Абе переклав Іван Дзюб.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>