Поводження зі сміттям: спроба №…

Кажуть – справа у недостатності коштів. І ось черговий підхід до “снаряду”. За даними Мінрегіонрозвитку, в Україні загалом відсортовують та переробляють лише близько 3% відходів. В столиці - близько 10%. Сьогодні в Україні працюють лише 22 сміттєсортувальні лінії, 1 сміттєспалювальний завод (столична “Енергія”) та 3 сміттєспалювальні установки. Це все, на що ми спромоглися за часів незалежності. У той час, коли в Європі за останні чверть століття частка переробки сміття сягнула 65%. Спроб налаштувати бодай якусь цивілізовану систему поводження з побутовими відходами в Україні було вже декілька – і всі невдалі. Чиновники щоразу звітували, мовляв, програми не мали успіху, бо не вистачало грошей довести діло до кінця. Хоча проблема мабуть не тільки в цьому. Експерти, наприклад, натякають на супротив “сміттєвого” лобі, соціологи – на низький рівень свідомості населення. Але щоб там не було, нову вимогу сортувати сміття українці зустріли дуже скептично. На жаль, для сумнівів підстав чимало.

Стільки зусиль - і усе на “смітник”?

Власна історія «філософії відходів» починалася в Україні з 1998 року, коли було прийнято закон “Про відходи”. Відтоді він постійно доповнюється, правиться у відповідності з черговими ідеями удосконалення сміттєзбирального та сміттєперероблюваного процесу. Але і це не рятує закон від морального старіння. У сфері побутових відходів раз на кілька років обов’язково пишеться чергова національна програма та стратегія поводження зі сміттям, формуються міжвідомчі комісії, розробляються рішення та постанови, потім як належно пишуться звіти. А віз і нині там – більшість українців не звикли бачити в смітті ані екологічної загрози, ані джерела додаткових ресурсів та прибутків для себе. Тому і ставляться до нього відповідно - байдуже.

Натомість, сміттєве питання стало справжнім полем бою різних зацікавлених груп, які розглядають цей ресурс як можливість для швидкого збагачення. За словами Євгенії Аратовської, засновниці проекту “Україна без сміття”, "сміттєве лобі" блокує в Україні європейські моделі поводження зі сміттям, наполягаючи на "переробці", за якою ховається звичайне спалювання сміття за пільговим "зеленим тарифом".

Не забігаючи далеко у минуле, згадаємо, що в 2004 році за прем’єрства Віктора Януковича була затверджена загальнонаціональна Програма поводження з твердими побутовими відходами, яка ставила за мету “зменшення обсягів захоронення побутових відходів шляхом упровадження нових сучасних високоефективних методів їх збирання, перевезення, зберігання, переробки, утилізації та знешкодження”.

Вже тоді йшлося про організацію роздільного збору окремих компонентів побутових відходів та технологій їх переробки. Із бюджету на Програму планувалось виділити більше 1,5 млрд грн. Такий обсяг інвестицій мав би перетворити побутову “сміттєву” сферу на самоокупну та рентабельну галузь комунального господарства. Однак чомусь не склалося.

За прем’єрства Юлії Тимошенко, у 2009 році для Києва розроблявся власний проект поводження з каналізаційними стоками та твердими побутовими відходами. На його основі потім Київрадою була затверджена “Програма поводження з побутовими відходами у м. Києві на 2010-2015 роки”. Нею в столиці запроваджувалася двохконтейнерна технологічна схема розподільного збирання побутового сміття, яке ділилося на “сухе” і “мокре” (то був значний крок вперед). Відтоді на вулицях міста з’явилися звичайні сміттєві контейнери і поряд з ними - контейнери полегшеної конструкції для пластикових пляшок та паперу. Однак через недофінансування (так сказано у звіті чиновників) ефективність виконання програми була незадовільною. Перевізниками було придбано лише 56 сміттєвозів, закуплено біля 1 тис. штук контейнерів та 2680 урн. Сьогодні у столиці використовують трохи більше 2,5 тис. контейнерів для роздільного сортування сміття. Але для реалізації нових норм цієї кількості катастрофічно замало.

Тепер в нас є національна Стратегія поводження з відходами, яку у листопаді 2017 року затвердив уряд Володимира Гройсмана. В ній усе розписано відповідно до сучасних європейських вимог та досить детально, зокрема, якою має стати фінансова модель, щоб забезпечити економічно вигідне функціонування роздільного збору сміття. Стратегія пропонує розподіл фінансової відповідальності забруднювачів (як підприємців, так і населення) за принципом - "плати за те, що продукуєш". Але знову ж таки – поки немає законодавства та інфраструктури, яка забезпечить виконання норм закону, відповідальність забруднювачів залишатиметься декларативною, а не реальною. Так, на всю Україну нараховується не більше сотні підприємств, які переробляють вторсировину, а таких потрібні тисячі. І навряд чи муніципалітети, на які покладена відповідальність за побудову “сміттєвої” інфраструктури, справляться з пошуком необхідних коштів цього разу. Та й приватних інвесторів для такої справи – кіт наплакав. Не кожна переробка сміття є вигідною, наприклад, полімери, папір і скло – більш вигідно переробляти, ніж шкідливі відходи (ртутомістке обладнання, батарейки тощо).

Конкуренцію у «народних сортувальників» поки що важко виграти

Що стосується столиці, то в Києві працює кілька приватних та державних компаній, що мають пункти прийому вторсировини. Основним збирачем та переробником київського сміття є колишнє державне, а нині приватне підприємство «Київміськвторресурси» (засноване 1948 року, колишня назва «Київоблутильсировина»), що має загалом біля 300 пунктів. Прийняті від населення та юридичних осіб сортовані відходи це підприємство власним транспортом доставляє на свою базу-завод в Києві для подальшого сортування, обробки, пакетування та первинної переробки.

За даними ГО "Нова Солідарна Україна", постійні відвідувачі приймальних пунктів підприємства «Київміськвторресурси» – це понад 330 тисяч киян. Здебільшого, це представники малозабезпечених верств населення, які фактично живуть з того, що насортують та здадуть у приймальні пункти.

Мешканці ж будинків, особливо там, де створено об’єднання співмешканців (ОСББ) самі намагаються організувати збирання сортованого сміття. Але є проблема, пише громадський сайт “Доступ до правди” - компанії, які вивозять сміття, в більшості випадків не готові купувати сортоване. Їм простіше вивозити все підряд і вже потім розділяти на власних сортувальних лініях. Сьогодні лише «Київміськвторресурси» надає киянам безкоштовно баки і купує потім сортовану сировину (один заповнений бак коштує близько 3000 гривень). Головна умова – сортовані відходи не мають містити інших відходів. А при низькій самосвідомості громадян – це головний ризик подібної “сміттєвої” комерції.

Загалом, у кожному районі міста Києва встановлено кілька тисяч баків для роздільного сміття (за даними КП «Київкомунсервіс» - 2676). Але насправді за призначенням вони не працюють. Частіше можна побачити таку картину - двірники чи самі громадяни заповнюють їх як звичайні баки. Або ж, приїжджає сміттєвоз і забирає вміст обох контейнерів (для сортованого і несортованого сміття) разом.

Не секрет, що левову частку вторсировини із загального мотлоху забирають люди, які з цього жикуть. До речі, це є однією з причин, чому компанії-перевізники не поспішають впроваджувати роздільний збір для населення – перевізникам фактично нічого не залишається після наполегливих “шукачів”.

Наразі економіка сміттєсортувального процесу не завжди вигідна і приватним ініціаторам. Наприклад, минулорічний проект з сортування сміття в кінотеатрі “Планета Кіно” закінчився невдало – за 6 місяців так і не вдалось досягти рентабельності процесу сортування через те, що вартість реалізації вторсировини не покривала витрати на її сортування та вивезення. Обсяги сміття, які утворює кінотеатр, виявилися недостатніми. Однак, керівники кінотеатру обіцяють, що як тільки ситуація на ринку поводження з відходами зміниться, проект буде вiдновлено.

А змінитися вона зможе, коли в Україні, як заплановано, буде суттєво піднято тарифи на вивіз сміття (щоб у людей з’явився стимул максимально зменшувати обсяги несортованого сміття), а також буде відкрито додаткових 5 тис. пунктів сортування сміття, 250 центрів збору та 800 нових потужностей з переробки вторинної сировини. А ще коли за викинутий папірець повз урну порушнику реально світитиме штраф у півзарплатні.

І це ми ще не говоримо про війну, яку європейські країни оголосили паперовим стаканчикам та пластиковим пакетам у магазинах. У нас вона ще попереду...

Марина Нечипоренко, Київ