1 січня. Пам’ятні дати

Новий рік – одне з тих рідкісних свят, яке чи не одностайно відзначається семимільярдним населенням Землі. Новорічні свята єднають усіх, незалежно від національності, віросповідання і кольору шкіри. При цьому, зрозуміло, форми цього дійства бувають найдивовижнішими, а традиції святкування Нового року у різних країнах подібні тільки в одному: відліку останніх миттєвостей року минулого і зустрічі року прийдешнього.

Символічний «перевал» з 31 грудня на 1 січня – лише один із декількох «нових років», які відзначаються різними народами. Крім нього існує маса релігійних і традиційних днів переключання зі старого на нове, щедро розсипаних по всьому календарю.

Скажімо, в Китаї, на відміну від європейської традиції, постійної дати початку року немає, і кожен рік вона припадає на різний час. Цього року, наступний 4716 рік за китайським календарем настане 16 лютого. Проходити він буде під знаком жовтої Собаки. Варто зазначити, що в піднебесній початок року – головне свято країни, і святкується воно 15 днів.

Новий рік у багатьох тюркських народів припадає на день весняного рівнодення – 20 або 21, 22 березня і називається Навруз. Ця дата своїми витоками сягає доісламської релігії країни – зороастризму. Символ свята – пророщені зерна пшениці, які ототожнюються з торжеством нового життя після неплідної зими.

А от мешканцям екзотичної Індії поталанило найбільше: в країні відзначається аж чотири Нових роки. В березні - в південних штатах, у квітні – в північних, у липні-серпні – в Кералі (штат на південному заході Індії), а в жовтні – у західних провінціях. У програмі святкувань – яскраві тканини, шафранового кольору прапори, міріади ліхтариків, фрукти і море солодощів.

Новий рік в ісламі починається в перший календарний місяць Мухаррам - день переселення пророка в Медину. І оскільки ісламський календар ґрунтується на русі Місяця, а місячні місяці не збігаються із календарними, тому дати свят постійно змінюються. Цього року Новий 1480 рік за Хіджрою мусульмани будуть зустрічати 11 вересня.

Єврейський Новий рік – Рош га-Шана, відзначається восени, у вересні-жовтні. Рош-га-Шана, дослівно «голова року», це час, коли Всевишній визначає, яким буде прийдешній рік для кожної конкретної людини. В 2018 році, згідно з юдейським календарем, відзначатимуть настання нового 5779 року 9 вересня.

Щодо України, то історія новолітування для нас, українців, склалася навдивовижу строкато. Сучасне його відзначення – четверте в літочисленні нашого народу. Наші  пращури початком нового року вважали, цілком закономірно, весну - час пробудження природи. Із запровадженням християнства в Київській Русі, Церква зажадала змінити дату нового року. Релігійний календар змушував перенести його з весни на 1 вересня. Російська імперія (щоправда, на той час ще Московія, адже імперією вона стала в 1721), до якої входила й значна частина українських земель, була чи не єдиною країною зі старим літочисленням. Щоб якось уніфікувати цю розбіжність, Петро І запропонував церковникам перенести Новий рік з вересня на 1 січня. Утім, і ця дата виявилась не остаточною. У лютому 1918 року в Україні був запроваджений григоріанський календар. Проте, церковне відзначення не змінилося. Відтак у нас співіснують дві дати початку року: офіційна – 1 січня і релігійна – 14 січня.

Втім, якими б не були традиції, звичаї та релігійні переконання, кожна людина на Землі в перший день Нового року мріє про світле й ліпше майбутнє, про те, що прийдешній рік буде щасливішим за минулий. Тож з Новим роком!

Події дня:

25 років тому (1993) на карті Європи з’явились дві країни - Чеська і Словацька Республіки. Спільна держава чехів і словаків була утворена у 1918 році. У липні 1992 року словацький парламент прийняв Декларацію про суверенітет Словаччини, і президент Чехословаччини Вацлав Гавел, який був проти поділу країни, пішов у відставку. У жовтні того ж року Федеральні збори передали більшу частину державних повноважень республікам. А 25 листопада Федеральні збори Чехословаччини прийняли закон про припинення існування Чехословацької Федерації та поділ країни з 1 січня 1993 року. Опівночі 31 грудня 1992 року Чехословаччина, як держава, припинила своє існування, а її державами-наступниками з 1 січня 1993 року стали Чеська і Словацька Республіки. Так країна мирним шляхом розпалася на дві незалежні держави і затвердила це документально - відбулося так зване «оксамитове розлучення» (за аналогією з «оксамитовою революцією»).

Цього дня у 2002 році в 12 країнах Європейського союзу була введена в обіг єдина європейська валюта – євро. На сьогодні євро – офіційна валюта 19 з 28 держав Європейського Союзу, відомих як Єврозона, рідна для понад 322 мільйонів європейців. Враховуючи території не Єврозони, що послуговуються єдиною європейською валютою, загалом євро користуються 480 мільйонів людей по всьому світу. Є однією з основних резервних валют у світі. Поділяється на 100 євроцентів. Центральний банк –  Європейський центральний банк. Євро не є валютою Європейського Союзу, оскільки не всі країни ЄС перейшли на нього. Всі країни – члени Євросоюзу мають право ввійти в Єврозону, якщо задовольнять певним визначеним вимогам згідно з економічними критеріями, а для всіх нових членів ЄС перехід на євро (раніше чи пізніше) є умовою вступу до союзу.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження барона П’єра де Кубертена (1863–1937), французького громадського діяча, педагога і літератора, засновника сучасного Олімпійського руху. В 1894–1896 рр. – генеральний секретар, у 1896–1916 рр., 1919–1925 рр. – президент, 1925–1937 рр. – почесний президент Міжнародного олімпійського комітету.

Цього дня народився Степан Бандера (1909-1959), український патріот, політичний діяч, ідеолог і теоретик українського національно-визвольного руху. Бандера був талановитим організатором, політиком-стратегом, відданим революційним методам боротьби за визволення українського народу від австро-угорських, польських, московсько-більшовицьких колонізаторів, за незалежну Українську Державу – такої характеристики заслужив він від своїх сподвижників, послідовників і прихильників української національної ідеї. Представники ж держав, чия влада поширювалась у різний час на українські землі, вважали його державним злочинцем, бандитом. «Українським буржуазним націоналістом» з негативним підтекстом цього поняття, фашистським поплічником, убивцею невинних людей та іншими лайливими епітетами наділяла його ім’я більшовицька пропаганда. Впродовж багатьох років, у відношенні до патріотично вихованих українців вживалися висловлювання, у яких слова «націоналіст», «національний» трактувалося як принизлива ознака. При цьому не згадувалося, що поняття «націоналіст» і «патріот» є тотожними – «той, хто любить свою батьківщину (свій народ)». Степана Бандеру важко сприйняти патріотом тому, хто не визнає українців за окремий народ, окрему історичну й етнічну спільноту. Радянські пропагандисти доклали чимало зусиль, аби в свідомості пересічного громадянина прізвище Бандери асоціювалось зі словами банда, бандит. Хоча, є й такі, хто щиро вважав його рідним братом славнозвісного Остапа Бендера й називав (називає) «Бєндєрою». Між тим, у польській мові «бандера» – це «прапор». Сьогодні тривають дискусії щодо перевезення останків Бандери на батьківщину. При цьому мають протилежні оцінки його ролі в історії України. Не викликає сумніву, що Степан Бандера, незважаючи на спотворення його образу більшовицькою пропагандою, залишається прапором боротьби за незалежну Україну. Майбутні дослідження архівних матеріалів, яких ще не торкалась рука не заангажованих дослідників, дозволять з’ясувати істинну роль і місце націоналістів ХХ століття в боротьбі за незалежність України, в тому числі й самого Степана Бандери, і внесуть беззаперечні докази на користь закономірності цієї боротьби. Але настільки правильними були всі тактичні кроки і дії учасників цих подій, покаже час.