19 грудня. Пам’ятні дати

19 грудня. Пам’ятні дати

3510
Ukrinform
Сьогодні християни східного обряду вшановують пам’ять Святителя і Чудотворця Миколая, одного з найулюбленіших святих.

Помітна віха передріздвяного календаря – сьогоднішнє свято Миколи Зимового (весняного відзначають 22 травня). Воно наче привідчиняє двері до подальших зимових урочистостей: Нового року та світлого Різдва Христового. Миколай був єпископом у м. Мирі (Лікія; Туреччина) в ІV столітті. За житієм, він народився у християнській сім’ї і ще з раннього дитинства вирізнявся особливою побожністю, а священиком став у 19 років. Ще за життя був відомий тим, що примирював ворогів, захищав невинно засуджених, усіляко допомагав знедоленим. Від покоління до покоління переказували, що за свої добрі справи святий по смерті отримав від Бога дар постійно невидимо перебувати серед людей, чинити справедливість і допомагати в біді. Здавна цього святого шанують як чудотворця. Його мощі з 1047 року й донині почивають у італійському місті Барі, куди потрапили після турецького завоювання Лікії. На українські землі шанування святителя Миколая прийшло разом з християнством і набуло значного поширення. Наприклад, тільки в Києві були відомі як чудотворні кілька ікон святого. Найвідоміші і найдавніші з них – образ Миколая Мокрого у Софії Київській, образи Миколая Доброго, Миколая Притиска та Миколая Набережного у парафіяльних Микільських церквах Подолу. Відомо, що святого особливо шанували запорозькі козаки. Своїм найпершим помічником святителя Миколая вважають мореплавці і взагалі мандрівники. Свято святого Миколи в Україні є особливо бажаним дитячим святом. Дітлахи знали, що у ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай спускається з неба і залишає усім слухняним діткам під подушкою подарунки. А неслухам – різочки. Втім, цього майже ніколи не трапляється. На Зимового Миколая було заведено працювати на користь інших, особливо бідних і сиріт, але нічого не робити для себе.

Ювілеї дня:

102 роки від дня народження Едіт Піаф (справжнє ім’я Едіт Джованна Ґассіон; 1915-1963), французької естрадної співачки. У Франції було і є чимало голосів – проникливих, хвилюючих, сильних, зворушливих, прекрасних, але таких як у Піаф – один. Саме голос Піаф є втіленням французької пісні, французького духу. Її голос однаково натхненно і урочисто лунав як під час виконання гімну батьківщині, так і під час виконання пісень любові. «У Піаф що не пісня, то гімн – урочисто і високо», - зазначив один із музичних критиків. Едіт була дитиною паризького дна. Мати – невдаха-співачка, батько – мандруючий акробат. Згодом він піде добровольцем на фронт Першої світової, а мати, кинувши чоловіка, залише дівчинку на своїх батьків. Бабуся, аби немовля не плакало, замість молока підливала до пляшечки вино. Потім з’явився батько й перевіз дочку до своєї матері в Нормандію. Та працювала кухаркою в борделі (за іншою версією сама була власницею закладу). Малій Едіт було там добре. Дівчата-повії її любили, всіляко догоджали, наряджали, пестили. Але виявилося, що Едіт майже сліпа. Рішуча бабця закрила на декілька днів заклад і у супроводі дівчат повезла Едіт у Лізьє до монастиря святої Терези, де прочани з усієї Франції просили зцілення. І сталося диво – дівчинка прозріла. Юність Едіт Піаф теж не була легкою – вона співала на паризьких вулицях і площах, у 17 років народила дівчинку, яка невдовзі померла, та й сама Едіт теж мало не померла тоді від грипу. В 1935 році, коли Едіт виповнилось двадцять років, її помітив на вулиці Луї Лепле, власник кабаре «Жерніс» на Єлисейських Полях, і запросив виступати у своїй програмі. Він навчив її працювати з акомпаніатором, вибирати й режисувати пісні, пояснив, яке величезне значення мають костюм артиста, його жести, міміка, поводження на сцені. Саме Лепле знайшов для Едіт ім’я – Піаф (на паризькому сленгу це значить «горобчик»). Успіх перших же виступів був величезним. 17 лютого 1936 року Едіт Піаф виступила у великому концерті в цирку «Медрано» разом з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє, Містінгетт, Марі Дюба. Відтоді почалось стрімке сходження зірки Едіт Піаф, але справжній тріумф чекав на неї у повоєнний час. Її голос лунав у славетній концертній залі «Олімпія», з височини Ейфелевої вежі, у нью-йоркському Карнегі-Холл. Піаф декілька разів потрапляла в автокатастрофи, переживала глибокі депресії у зв’язку з нещасливим коханням; від болю, як фізичного так і душевного, рятувалася морфієм. Вона померла 47-річною від раку печінки. Похорон співачки відбувся на цвинтарі Пер-Лашез. На ньому зібралося понад 40 тисяч осіб, а квітів було стільки, що люди були змушені йти по них як по килиму.

97 років від дня народження Миколи Даниловича Руденка (1920-2004), українського письменника, філософа, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, Героя України (2000). Микола Руденко був одним із тих, чиїм ім’ям означене українське національне відродження 60-90-х років ХХ століття. В історії правозахисного руху його ім’я стоїть поруч з такими видатними особистостями, як академік Андрій Сахаров та генерал Петро Григоренко. Разом з Олесем Бердником та Оксаною Мешко він у 1976 р. організував і очолив Українську групу сприяння виконанню гельсінських угод. Завдяки діяльності групи, до складу якої входили також Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Олекса Тихий та інші, за кордоном почали з’являтися матеріали про політичні репресії в Україні, про закриті судилища над патріотами. Ця група згодом стала Українською Гельсінською Спілкою і проіснувала три роки. Майже 40 українських патріотів-інтелігентів з неї пішли у тюрми й концтабори. Сам М.Д. Руденко був засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

Роковини смерті:

Цього дня відійшов у вічність Марчелло Мастроянні (1923-1996), італійський актор кіно і театру.

Знявся у фільмах «Білі ночі», «Солодке життя», «Ніч», «Вісім з половиною», «Соняшники», «Місто жінок», «Джинджер і Фред». Найчастіше Мастроянні знімався у Федеріко Фелліні (був його улюбленцем) та Вітторіо де Сіки. Його зосереджена, стримана і дещо ексцентрична акторська манера гри слугувала ідеальним тлом для художніх пошуків цих режисерів. Марчелло Мастроянні народився в невеличкому гірському селі в Апеннінах. Батько був теслею, а мати домогосподаркою. Дитинство і юність Марчелло минули в Турині та Римі. Зігравши в «Білих ночах» (1957) у Вісконті та в кримінальній комедії «Зловмисники невідомі» (1958), Мастрояні був помічений Фелліні, який запросив актора на головну роль у своєму грандіозному проекті «Солодке життя» (1960). Саме завдяки цьому фільму Мастроянні зажив слави і став надзвичайно затребуваним актором у Європі. Також за ним закріпилося амплуа плейбоя, інтелектуала та космополіта. Вже наступного, 1961 року, кінокритики з захватом відгукувалися про працю Мастроянні у фільмі Мікеланжело Антоніоні «Ніч». Наступні кінокартини за його участю – «Розлучення по-італійськи» зі Стефанією Сандреллі (режисер П’єтро Джермі) та «Приватне життя» з Брижит Бардо (режисер Луї Маль) – були орієнтовані на більш широкий глядацький загал. Вигравши дві поспіль нагороди Британської академії кіно, Мастрояні виконав головну роль у новому шедеврі Фелліні – «Вісім з половиною» (1963), після чого продюсер Карло Понті залучив Мастроянні до спільних проектів зі своєю дружиною Софі Лорен. Це був дуже плідний творчий союз, один із найзнаменитіших дуетів світового кінематографа. Вони знялися в «Шлюбі по-італійськи», «Вчора, сьогодні, завтра», «Соняшниках» (до речі, частина фільму знімалася на Полтавщині). У другій половині 1970-х – 1980-х років Мастроянні надзвичайно багато знімався і, хоча ці фільми суттєво поступалися попереднім кіношедеврам, глядачі, так само як і критики, обожнювали Мастроянні. Одна з його останніх робіт – фільм Роберта Олтмена «Прет-а-порте» (1994), де він знову грає закоханого у Софі Лорен. Насправді ж з Лорен його поєднували виключно творчі й дружні стосунки. З 1946 року і до кінця життя Мастроянні був у шлюбі з Флорою Карабеллою. Але мав безліч романів, найгучнішими з яких були з Катрін Деньов та Фен Дануей. Результатом першого стало народження у 1972 році дочки К’яри (нині відома актриса), а щодо другого, то з Фей Дануей актор зустрічався майже три роки, але залишити дружину і дітей заради нового кохання все ж не наважився. Мастроянні помер 19 грудня 1996 року від раку підшлункової залози. Перед похоронами фонтан Треві в Римі, що стійко асоціювався з його роллю у «Солодкому житті», був символічно відключений і задрапований у чорне на знак поваги до померлого актора. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-