8 грудня. Пам’ятні дати

8 грудня. Пам’ятні дати

1402
Ukrinform
Цього дня 2013 року, у Києві, відбувся Марш мільйону – один з найвелелюдніших мітингів Революції Гідності.

На заздалегідь оголошене віче на Майдані Незалежності в Києві зібралися, за різними оцінками, декілька сотень тисяч людей. За офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України, в акціях протесту взяли участь 100 тисяч осіб. За даними опозиції, на центральні вулиці столиці 8 грудня вийшли на мітинг від 500 тисяч до 1 мільйона людей. Майдан був заповнений вщерть, і це без урахування інших центральних вулиць міста. Зі сцени виступали як політичні, так і культурні та духовні діячі. Було оголошено про намір блокувати урядові будівлі та встановлювати наметові містечка на вулицях урядового кварталу. Опозиція дала тодішньому президенту Януковичу 48 годин для виконання вимог Майдану і пообіцяла блокувати його резиденцію у Межигір’ї. По завершенні офіційної частини заходу мітингувальники рушили на вулиці урядового кварталу, де створили і побудували кілька блокпостів і барикад, зокрема на вул. Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та перехресті Шовковичної та Богомольця. До вечора активісти «Свободи» ручним способом із застосуванням тросів повалили пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка біля Бессарабки в Києві. На постаменті встановили державний прапор України та червоно-чорний прапор ОУН-УПА. До вечора 8 грудня із протестувальників на Майдані Незалежності було сформовано як мінімум 15 загонів цивільної самооборони, які назвали «сотнями».

Події дня:

8 грудня 1868 року, у Львові, групою народовців було створено культурно-освітнє товариство «Просвіта». Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. За своєю структурою «Просвіта» спочатку була одноступеневою організацією і мала лише один Головний відділ у Львові. Статут 1870 року надавав можливість засновувати філії у повітах (перша філія відкрита в с. Бортники у 1875). На початок 1890-х рр. «Просвіта» отримала можливість відкривати власні читальні. У 1914 році читальні діяли у 75% українських населених пунктах Галичини, в 1939 році мережею філій та читалень «Просвіти» було охоплено 85% західноукраїнських земель. За 60 років «Просвіта» видала близько 1000 назв видань (серед них і підручники). В 1878 році у «Просвіти» виходить перший український молитовник, написаний народною мовою. Просвітяни були причетними до заснування українських шкіл в умовах затвердження галицьким сеймом польської мови як урядової (1868), надсилали петиції у справі заснування кафедри української історії у Львівському університеті. Залишаючи за собою культурно-просвітницьку функцію, «Просвіта» дала початок численним економічним, фінансовим, спортивним та ін. інституціям. Поклавши собі за мету поліпшити матеріальний рівень життя українців, як необхідну умову їх культурного розвитку, «Просвіта» заснувала при читальнях крамниці, кооперативи, молочарні, ощадно-позичкові каси. Для здібної молоді товариство призначило стипендії та влаштовувало стажування в Європі. Освітні товариства за прикладом галицького і під назвою «Просвіта» після 1905 року з’явилися в Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Кам’янці-Подільському, Житомирі, Чернігові, Мелітополі та інших містах України. У 1917–1922 рр. осередки «Просвіти» стали центрами українського національного життя на центрально та східноукраїнських землях (у 1922 р. більшовики ліквідували понад 4 тисячі філій «Просвіти»). На Західній Україні «Просвіта» існувала до 1939 року. У 1990 році товариство відновило свою роботу під назвою Товариство української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта» (з 1991 року - Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка).

Цього дня 1991 року, в Білорусі, в урядовій резиденції «Віскули» в Біловезькій Пущі, за спиною вже позбавленого будь-якої реальної влади Михайла Горбачова, президенти України Леонід Кравчук і Росії Борис Єльцин, а також Голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич підписали угоду про ліквідацію СРСР та утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка не мала б спільних наддержавних органів і не виступала б на міжнародній арені як суб’єкт відносин. Біловезькі угоди стали останньою крапкою в історії існування Радянського Союзу. Перший президент незалежної України Леонід Кравчук називає ті події «унікальним явищем», а ще наголошує, що СРСР було вже неможливо зберегти, і об’єктивні процеси все одно б призвели до його краху, але у випадку «некерованого краху» це могло б призвести до загибелі мільйонів людей. Як відомо, на загальнонаціональному референдумі 1 грудня 1991 року українці проголосували за незалежність і наприкінці 1991 року Україна з усіх формальних точок зору перетворилася на незалежну державу, яку в цьому статусі в досить короткий термін визнало світове товариство.

Ювілеї дня:

152 роки від дня народження Яна Сібеліуса (1865-1957), фінського композитора і диригента, основоположника національної музичної школи. Сібеліуса ставлять в один ряд з представниками пізнього романтизму, такими як Штраус та Елгар. Міжнародну славу композитор здобув завдяки симфоніям, але популярністю користується і його скрипковий концерт, і численні симфонічні поеми («Калевала», «Фінляндія», «Дочка Півночі»). Хоча пік популярності Сібеліуса припадає на 30 роки ХХ ст., він і сьогодні є гордістю Фінляндії. Його ім’ям названі вулиці, парки, а також музичний інститут (нині Академія), у якому колись навчався композитор.

141 рік від дня народження Марії Степанівни Крушельницької (1876-1935), української актриси і письменниці. Дружина відомого українського критика, журналіста, перекладача, письменника, педагога, громадсько-культурного діяча Антіна Володиславовича Крушельницького. У 1893–1902 рр. працювала в Руському народному театрі (Львів), виконувала головні ролі в усіх п’єсах українського репертуару, здобула визнання публіки й критики. Після одруження жила у Відні, Городенці, Коломиї, Рогатині. Брала участь у громадсько-культурному житті, укладала читанки для сільських шкіл, створювала театральні гуртки тощо. Допомагала Антіну Крушельницькому редагувати журнали «Нові шляхи» й «Критика». У липні 1934 року сім’я Крушельницьких переїхала до Радянської України. І майже одразу потрапила в лещата сталінської репресивної машини. Обидва сини Марії Степанівни – Іван і Тарас були репресовані у грудні 1934 року. Їх розстріляли у Києві. Одному ледве виповнилося 29 років, іншому – 25. Марія Степанівна не змогла пережити смерті дітей. Наступного року вона померла у Харкові. Чоловік – Антін Крушельницький – загинув на Соловках у 1937 році.

Роковини смерті:

Цього дня в 1978 році в Єрусалимі померла Голда Меїр (1898-1978), ізраїльський політичний і державний діяч, прем’єр-міністр Ізраїлю (1969–1974). Саме Голду Меїр, а не Маргарет Тетчер уперше назвали «залізною леді» – це вже згодом «призвісько-титул» міцно прилипло до британського прем’єра. Народилася Голда в Києві в сім’ї теслі. Дід Голди Меїр був миколаївським солдатом, 25 років прослужив у царському війську. Перші 8 років вона прожила в Києві. «Я пам’ятаю бідність, холод, голод і страх, ніколи нічого не було досхочу – ні їжі, ні теплого одягу, ні дров, а каша була для нас справжніми розкошами…» – згадувала Голда Меїр. У 1906 році, рятуючись від єврейських погромів, сім’я емігрувала до США, 1912 року – до Палестини. В СРСР Голда Меїр повернулася вже послом Ізраїлю (1948–1949). Все своє життя Голда Меїр присвятила боротьбі за права євреїв. Вона була надзвичайно мудрим і далекоглядним політиком. Якби це було не так, то в світі не було б і держави Ізраїль. Або, якщо відкинути категоричність – був би зовсім інший Ізраїль. Голду Меїр можна досить довго цитувати – її інтерв’ю і промови пересипані наче перлами влучними і гострими фразами. Жодних «красивостей» там немає, зате є жорстка констатація факту, або висновки, зроблені на основі власного багатющого досвіду: «Немає жодної різниці між убивством людини і прийняттям рішення, в результаті якого цю людину вб’ють інші. Це точнісінько те ж саме, якщо не гірше… Політичний лідер, який не вагаючись кидає власний народ у війну, не має права бути лідером». Про єврейський песимізм: «Песимізм – це розкіш, яку єреї не можуть собі дозволити…» І зрештою про перспективи завершення війни на Близькому Сході: «Мир на Близькому Сході настане тоді, коли араби любитимуть власних дітей більше, ніж вони ненавидять євреїв».

37 років тому був застрелений Джон Леннон (1940-1980), англійський рок-музикант, співак, композитор і поет, засновник квартету The Beatles (1956). Сталося це мало не на порозі фешенебельного багатоквартирного будинку The Dakota на 72-й вулиці у Нью-Йорку, де з 1975 року мешкав музикант із сім’єю. Леннона застрелив 26-річний Марк Чепмен, який за декілька годин до вбивства брав у музиканта автограф. Чепмен працював сторожем, жив на Гаваях. За два дні до скоєння злочину приїхав до Нью-Йорка. Леннон того дня разом з Йоко Оно давали інтерв’ю одній із радіостанцій, робили фотосесію для журналу Rolling Stone, відвідували студію запису. Пізно ввечері подружжя поверталося додому. На них уже чекав убивця. Він звернувся до Леннона, а потім зробив п’ять пострілів. Дві кулі влучили у ліве плече музиканта, дві – у спину, ще одна пролетіла над головою й розбила вікно. Леннона одразу відвезли до лікарні Рузвельта. Там він і помер від утрати крові. Чепмен тим часом сів на східці будинку, розгорнув книжку й занурився у читання. То був «Ловець у житі» Селінджера. На запитання швейцара, чи знає, кого він убив, Чепмен лише знизав плечима й спокійно відповів: «Звісно. Я вбив Джона Леннона». Коли приїхали поліцейські, його непокоїло лише одне – щоб не били. Марка Чепмена засудили до довічного ув’язнення. Зараз він відбуває покарання в одній із тюрем суворого режиму в Нью-Йорку. Всі його прохання про помилування були відхилені. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-