4 грудня. Пам’ятні дати

4 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Християни східного обряду святкують сьогодні Введення в храм Пресвятої Богородиці, або, як здавна казали в народі – Третю Пречисту.

Введення в храм Пресвятої Богородиці належить до числа дванадцяти найбільших церковних свят. Це  Богородичне свято встановлено на згадку про перші відвідини Храму трирічною Дівою Марією. Виконуючи дану Богові обітницю, батьки Марії привели її до Храму, і там священик за велінням Господнім увів її до Святого святих, куди лише раз на рік заходив сам. Свято символізує початок нових взаємин між Богом і людиною, початок Нового Заповіту, нового життя і нової віри, адже невдовзі Марія стане Богоматір’ю й народить Спасителя. В народі свято Введення в храм Пресвятої Богородиці називали Третьою Пречистою, або Виденням. Наші пращури вважали, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому свято й називали «Виденням». Введення відкриває собою зимовий святковий цикл. Тому й говорили: «Введення прийде, свят наведе». І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколая, і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща. З цією датою на всій території України пов’язано чимало прикмет, прогнозів і звичаїв. У цей день українки варили перші від початку Пилипівського посту вареники – з грушками, маком, коноплями і обов’язково з медом. А ще підмічали погоду: якщо на Введення буде мороз, то і Різдво з Водохрещею теж будуть морозними.

Ювілеї дня:

142 роки від дня народження Райнера Марії Рільке (1875-1926), австрійського поета, одного з найвидатніших поетів ХХ ст. Увійшов в історію літератури оригінальними трактуваннями «вічних» тем, пильною увагою до художньої спадщини минулих епох і стриманим естетичним новаторством. У 1899-1900 рр. був в Україні, відвідав могилу Т. Шевченка. Українською мовою твори Рільке перекладали Павло Тичина, Микола Зеров, Микола Бажан, Микола Лукаш, Василь Стус. Про свої «муки» над перекладами творів австрійського поета Бажан пише в листі російському письменнику В. Огнєву (4 вересня 1972 р.): «Дуже зайнятий перекладами Рільке. Як я себе лаю, що взявся за цю важку справу. От чортів чехо-російсько-австрійсько-німецький фокусник і вигадник! Мучуся над ним – розплутування самих «Дуїнянських елегій» чого варте. Зуби болять, але водночас він затягує і не пускає. Ходжу зарільчений по вуха». Бажанові переклади Рільке із захватом читав Василь Стус на засланні. Перебуваючи в мордовському концтаборі, він – навіть за тих нелюдських обставин – намагався й сам перекладати з Рільке, насамперед його «Сонети до Орфея». Втім, багато текстів було конфісковано і втрачено, залишилось лише те, що поет надсилав у листах до рідних. 

95 років від дня народження Жерара Філіпа (1922-1959), французького актора, зірки французького театру і кіно 40-50-х років ХХ ст. Ім’я цього актора українському глядачу було добре відоме за його кіноролями у фільмах «Ідіот», «Пармський монастир», «Фанфан-Тюльпан», «Великі маневри», «Червоне і чорне» (загалом він знявся у двадцяти восьми фільмах). У Франції Жерара Філіпа знали як чудового театрального актора – він грав на сцені Національного театру в Парижі. В житті цього чоловіка все складалося щасливо: у нього було гарне дитинство у забезпеченій родині; люблячі батьки готували сина до кар’єри юриста, але хлопець не на жарт захопився театром. У нього був швидкий і стрімкий успіх актора. Щасливий – що не так вже часто трапляється у цьому середовищі – шлюб. Двоє дітей… І несподівана смерть у 37 років. 

Сьогодні святкує свій 35 день народження Нік Вуйчич (1982), всесвітньо відомий австралійський мотиваційний тренер, письменник, меценат. Нік народився у Мельбурні, в родині сербських емігрантів. У нього від народження рідкісне генетичне захворювання – майже відсутні кінцівки. Однак, це не завадило йому жити повноцінним життям без обмежень. Він плаває, грає в футбол, пише книги, які стають бестселерами. Але так було не завжди: коли Ніку було 10 років, він хотів покінчити життя самогубством, бо не уявляв, як жити без рук і ніг. Його врятували. А згодом він зрозумів - щастя не в кінцівках, а в серці і душі. З тих пір Нік Вуйчич їздить по всьому світу і надихає своїми лекціями людей. Не дивлячись на фізичні обмеження, він спритно набирає тексти на комп’ютері, грає в футбол, плаває, займається серфінгом, стрибає з парашутом, водить автомобіль. Окрім того, Вуйчич отримав подвійну ступінь бакалавра комерції, знімався в кінофільмі, був номінований на декілька премій, написав і виконав пісню. У нього є красуня дружина і двоє прекрасних дітей. А ще він продовжує вірити в диво, тримаючи у шафі, про всяк випадок, пару черевиків.

Роковини смерті:

42 роки з дня смерті Ханни Арендт (1906–1975), німецько-американського філософа, політолога, соціолога, фундаторки теорії тоталітаризму, однієї з найяскравіших інтелектуалок ХХ ст. Учениця Мартіна Гайдеґґера і Карла Ясперса. Сучасники називали її «філософською мадонною». Ханна Арендт досліджувала природу волі та свободи, зла і влади, сіонізму й антисемітизму, Голокосту, тобто – болючі проблеми непростого ХХ століття. А ще писала спогади про відомих (чи не дуже) сучасників: Розу Люксембург, Бертольда Брехта, Германа Броха, Вальтера Беньяміна тощо. Лауреатка низки престижних премій у США і Європі, володарка багатьох почесних титулів. Викладала в Берклі, Єлі та інших американських університетах, а також стала першою жінкою, удостоєною професорського звання в Прінстоні. Основні праці: «Джерела тоталітаризму» (1951 р., книгу одразу набула статусу політичного шедевра), «Люди за темних часів», «Банальність зла. Айхман у Єрусалимі». Публікація «Банальності зла» (1963) була подібна до вибуху бомби й викликала шквал критики (часом дуже низької інтелектуальної якості) як серед ізраїльтян, так і серед жертв Голокосту. Власне, це була серія репортажів з політичного процесу над нацистським злочинцем Айхманом у Єрусалимі, свідком якого була Арендт, надрукованих спочатку в журналі The New Yorker, а вже згодом виданих окремою книжкою. В Ізраїлі на іврит «Банальність зла» переклали тільки у 2002 році. Перша й центральна думка Арендт з приводу процесу Айхмана полягає в тому, що Айхман – зовсім не монстр, не кривавий збочинець, а «страшенно нормальна» людина, служака, кар’єрист. І це спостереження, власне, екстраполюється й на багатьох інших «нацистських злочинців», бюрократів Третього рейху, чия провина полягала зовсім не в патологічній жорстокості і не в фанатичній вірі в сумнівні ідеали, а в тому, що вони не думали, не хотіли знати, обдурювали себе, не бажали бачити факти, аналізувати їх й чинити згідно з власною совістю. Саме інтелектуальні лінощі та відсутність рефлексії, сон совісті й розуму призводять до того, що завжди знаходяться бездумні виконавці злочинних наказів. Варто зауважити, що мова Аренд досить жорстка, в її текстах немає й натяку на священний пієтет щодо жертв. Її різкість оцінок декого обурює й досі. Твори Ханни Арендт, які не втратили актуальності і в наш час,  можна прочитати й українською – книжки визначного мислителя виходили друком у київському видавництві «Дух і літера». Кому бракне часу чи наснаги на читання її творів, може подивитися фільм «Ханна Арендт», знятий у 2012 році німкенею Маргарет фон Тротта. 

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-