Чому в Україні стратили «Сватів», але помилували Райкіна?

Чому в Україні стратили «Сватів», але помилували Райкіна?

Аналітика
1789
Ukrinform
Тільки послідовна влада може вести за собою суспільство з його різними, часто протилежними, позиціями і думками

СБУ заборонило «Сватів», і, звісно, одразу проявилися категоричні прихильники і такі ж критики цього рішення. Ситуація, на жаль, вже звична, сьогодні українське суспільство запекло сперечається практично з будь-якого більш-менш серйозного питання.

Але чи є «Свати» таким питанням? Здається, якби відомий на всю Україну Володимир Зеленський промовчав, то полеміка навколо «Сватів» швидко заглухла б, бо подібна заборона вже не перша, та й теми є оригінальніші, і з’являються вони мало не щодня. Але Зеленський не промовчав, і ось маємо черговий спалах бурхливий емоцій у соціальних мережах. Лідери громадської думки, що звуться нині «блогерами», долучилися до суперечки. Лідера «95-го кварталу» швидко «вивели на чисту воду», вказавши на його прямий бізнес-інтерес у цій справі. З ним і справді все більш-менш зрозуміло, та й взагалі особисті інтереси чи навіть особиста оцінка ситуації популярного шоумена нас цікавить найменше.

Володимир Зеленський, український шоумен, сценарист, актор, художній керівник «Студії Квартал-95»
Володимир Зеленський, український шоумен, сценарист, актор, художній керівник «Студії Квартал-95»

Нас цікавить: у чому суть суперечки за «Сватів»? Очевидно, не через те, що українського телеглядача відлучили від культурного шедевра. Про художні цінності серіалу ніхто й не згадує, бо таких просто нема – тут учасники полеміки одностайні. Опоненти мають різні політичні позиції у ставленні до війни з Росією, і «Свати» - лише привід їх заявити.

Не будемо брати до уваги позицію тих наших співгромадян, котрі ніколи за жодних умов не вважатимуть Росію своїм ворогом через те, що ненавидять незалежну Україну, або через те, що їм все «по барабану». Тим більше, що вони дуже рідко беруть участь у подібних дискусіях, та й то просто висловлюючи своє гостре незадоволення без будь-яких логічних аргументів на його виправдання чи пояснення.

А ті, хто намагається керуватися логікою, розділилися так.

Перша позиція: якщо Росія – ворог, який загарбав частину твоєї землі, який стріляє і вбиває твоїх співгромадян на війні, тоді під заборону потрапляє все, з чого цей ворог може мати хоч мізерну користь. Достатньо навіть того, що «Свати» дають заробіток кільком акторам - громадянам Росії, і частина цього заробітку у вигляді сплаченого податку потрапляє до державного бюджету Росії, з якого йде фінансування на війну проти України. Якщо комусь таке логічне обґрунтування здається надуманим, що називається – притягнутим за вуха, то зауважимо, що війни, а тим більше – з сильним ворогом, виграються лише тоді, коли діяти за цією «надуманою» логікою. Інакше перемога неможлива в принципі.

Друга позиція: якщо у тебе нема відчуття Росії як ворога, якщо ворогом ти згоден вважати лише особисто Путіна, його найближче оточення чи іншу конкретну групу росіян, а решту, тобто – російський народ, ворогом не вважаєш, тоді, логічно, «Свати» хай живуть. Російські актори з цього серіалу рішення загарбати Крим не ухвалювали, накази російським військовим не віддавали, за агресію в Держдумі не голосували і навіть, швидше за все, великого бізнесу в Криму не мають. За що ж їх карати? Зрештою, якщо один з них і сказав «Кримнаш», то не пускайте його до України, навіщо ж забороняти серіал, який залюбки дивляться мільйони українських телеглядачів і в якому жодного слова про Крим, «українських фашистів», «хунту» і «бандерівців».

Отже, маємо дві позиції, два різних ставлення до війни з Росією. Питання зараз не в тому, котре з них правильніше за інше, а в тому, що вони несумісні. З цих двох позицій неможливо виробити якусь третю спільну, тобто – компромісну. Війна тим і відрізняється від інших сфер діяльності людини, що вона найжорсткіше ставить питання руба: або – або. Той, хто розуміє логіку війни, розуміє і абсурдність, нереальність «цивільного» підходу: мовляв, давайте обговоримо, взаємно поступимося, знайдемо «золоту середину», тощо. Перемога у війні вимагає концентрації усіх зусиль на якусь одному напрямі, концентрація – це основа будь-якої стратегії.

І все-таки не варто робити трагедії з того, що в українському суспільстві, навіть серед щирих, не показних, патріотів існують такі несумісні ставлення до війни з Росією. Суспільство – занадто чисельна і різношерста людська спільнота, щоб чекати від неї одностайності. Одну-єдину думку вона ніколи не матиме. Нарешті, наше суспільство, хоч і поволі, але йде до того, що позиція абсолютної більшості громадян таки буде адекватна ситуації. Принаймні, надія на це не вмерла. Набагато небезпечнішим є те, що однозначного ставлення до війни з Росією нема серед нашої влади і – ширше – серед української еліти. Причому, сказати про владу, що вона, як і все суспільство, поволі, але виробляє адекватну політику щодо Росії, на жаль, не доводиться. Влада – не суспільство, там дискусії і полеміки, які не закінчуються знайденням істини та ухваленими рішеннями, неприпустимі. Влада має бути послідовною у своїх діях, тільки тоді вона може вести за собою суспільство з його різними, часто протилежними, позиціями і думками. Тим часом послідовності у забороні «Сватів» та одночасному дозволі гастролей Костянтина Райкіна неможливо розгледіти в принципі. Так само як у визначенні Росії як агресора і окупанта і зростанні обсягів товарообігу з нею.

Костянтин Райкін, російський актор театру і кіно
Костянтин Райкін, російський актор театру і кіно

Можливо, саме тому, що суспільство бачить зазначену непослідовність влади, і через це нервує, суперечки навколо різних «Сватів», Райкіних, Ані Лорак, тощо і виходять такими емоційними і… беззмістовними. На жаль, суспільству самому, без участі влади, ніколи не знайти істину навіть у найзапекліших суперечках.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-