20 листопада. Пам’ятні дати

20 листопада. Пам’ятні дати

2480
Ukrinform
100 років тому, ІІІ Універсалом Української Центральної Ради, проголошено створення Української Народної Республіки.

Цього дня 1917 року на засіданні Малої ради був оприлюднений ІІІ Універсал Української Центральної Ради, де проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР). Відповідно до ІІІ Універсалу, верховним законодавчим органом УНР залишалась Українська Центральна Рада, до складу якої входили і представники національних меншин України. Вищим виконавчим органом був Генеральний секретаріат. Були визначені державні кордони УНР, які охоплювали Київщину, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полтавщину, Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину та Таврію. Питання приєднання інших земель – Холмщини, частини Курської та Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало бути розв’язане згідно з волею їх мешканців. Разом з тим, були підтверджені такі демократичні принципи: свобода слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністія для всіх політичних в’язнів, справедливий суд. У галузі земельних відносин було оголошено про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Згодом принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Поява Української Народної Республіки на чолі з Центральною Радою не входила у плани більшовиків. Відчувши реальну загрозу втратити Україну, росіяни швидко зорієнтувалися: до Києва була надіслана телеграма, в якій зазначалося, що російський більшовицький уряд визнає УНР і її безумовне право відділитись від Росії, але не визнає Центральну Раду. Водночас були виставлені чотири принизливих ультимативних вимоги, не прийняття яких українським урядом було використано як привід до російської інтервенції в Україну. Вже наприкінці грудня більшовиками було окуповано Харків, Полтаву та Чернігів.

Світова спільнота традиційно цього дня відзначає Всесвітній день дитини. У 1954 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала всім країнам ввести в практику святкування Всесвітнього дня дитини як дня світового братерства і взаєморозуміння дітей, присвяченого діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей в усьому світі. У різних країнах світу цей День може відзначатися будь-коли й встановлюється на розсуд урядів держав. 20 листопада 1959 року ХІV сесією Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена Декларація прав дитини, а  20 листопада 1989 року, на 44-й сесії ГА ООН – Конвенція про права дитини. Ця конвенція є засадничим міжнародним документом із захисту прав дітей. 193 країни, крім США та Сомалі, ратифікували конвенцію ООН про права дитини. Кожна дитина має право на освіту, право на здоров’я і належну медичну допомогу, право на ім’я та громадянство. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства. Україна взяла на себе ряд зобов’язань з поліпшення добробуту дітей, зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. 27 лютого 1991 року Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію, а 27 вересня 1991 року документ набув чинності. Крім того, у 2003 та 2005 роках Верховна Рада України ратифікувала два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції, дитячої порнографії та щодо участі дітей у збройних конфліктах. На сьогодні у світі – понад 2 мільярди дітей і 8 мільйонів із них – це маленькі українці. Як відомо, 1 червня у світі, так само як і в Україні, відзначається Всесвітній день захисту дітей.

Події дня:

Цього дня 1945 року у німецькому місті Нюрнберг відкрився судовий процес Міжнародного воєнного трибуналу, створеного державами-переможницями у Другій світовій війні для притягнення до кримінальної відповідальності головних німецьких військових злочинців. Цей судовий орган протягом майже десяти місяців (закінчився 1 жовтня 1946 року) розглядав обвинувачення, висунуті двадцяти чотирьом особам, які належали до вищого керівництва III Рейху. Нюрнберзький процес відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку сучасного міжнародного права та становленні міжнародного кримінального правосуддя, став першим в історії випадком засудження кримінальних діянь державного і світового масштабу - злочинного правлячого режиму, його каральних інститутів, вищих політичних і військових діячів. Згодом Генеральна Асамблея ООН затвердила (резолюціями від 11 грудня 1946 року і 27 листопада 1947 року) ті принципи, які були покладені в основу діяльності цього Міжнародного воєнного трибуналу. Протягом наступних років ООН ще неодноразово доводилось створювати тимчасові судові інституції задля міжнародного кримінального покарання керівників та вищих посадових осіб окремих держав, котрі скоїли діяння, так чи інакше подібні до тих, що ставились за провину керівникам нацистської Німеччини (зокрема, міжнародні трибунали для колишньої Югославії та для Руанди). А у 2002 році в Гаазі (Нідерланди) почав діяти, створений під егідою ООН, постійний Міжнародний кримінальний суд.

20 листопада 1952 року, в Празі розпочався так званий показовий судовий процес над Рудольфом Сланським – Генеральним секретарем ЦК КПЧ, ветераном війни, одним із керівників Словацького національного повстання 1944 року та 13 іншими впливовими партійними і державними діячами Чехословаччини (11 з них, як і сам Сланський, були євреями – процес мав ще й яскраву антисемітську спрямованість). Це був один із серії розстрільних процесів у Східній Європі, що прокотилися після війни за зразками московських судилищ 1936-1938 років, метою яких було – залякати населення східноєвропейських країн і поставити до влади жорстоких маріонеток (прикметно, що консультантами у чехословацьких працівників держбезпеки були «товариші» з Москви). Підсудні слухняно зізнавались у шпигунстві, диверсіях, шкідництві й терористичних намірах і отримували смертні вироки. Так в Угорщині пройшов суд над групою Ласло Райка, в Румунії – над групою Анни Паукер, в Болгарії над Трайчо Костовим та іншими. Про процес Сланського був знятий французький фільм «Зізнання» (1970, режисер Коста-Гаврас), в якому головну роль грав Ів Монтан. Звичайно, після цього він одразу ж перетворився з «найкращого друга СРСР», як із солодкою посмішкою називали його радянські функціонери, у наклепника і ворога. Всі жертви тодішніх репресій були згодом реабілітовані, на жаль – посмертно.

Ювілеї дня:

300 років від дня народження Георгія Кониського (1717-1795), визначного українського письменника, проповідника, церковного і культурного діяча. Народився у Ніжині (тепер Чернігівська обл.). Походив з шляхетської родини. Освіту здобув у Київській Академії. У 1745 році став професором цієї академії. Викладав піїтику, риторику, філософію. У 1751 - ректор Київської Академії. В 1755 році переїхав до Могильова, де був єпископом могилівським. З 1783 – архієпископ білоруський. Заснував та опікувався могилівською семінарією. Автор віршів, надрукованих у підручнику поетики, драми «Воскресіння мертвих». До драми додано 5 інтермедій соціально-побутового змісту, в яких звучить жива народна мова, український гумор. Кониському належать численні проповіді, курс піїтики, два рукописні курси філософії, праці з історії. Він відстоював інтереси православної церкви, виступав проти унії за повернення уніатів на православ’я. Твори Кониського були видані у Петербурзі (1835) у двох томах, а проповіді опубліковані окремим виданням у 1892. Помер у Могильові.

159 років від дня народження Сельми Лагерлеф (1858-1940), шведської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури (1909). Автор романів «Сага про Єсту Берлінга» (за словами самої письменниці – «прозова казка у формі роману»), «Чудеса антихриста», «Єрусалим», «Перстень Левеншельдів», всесвітньовідомої книги для дітей «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» і збірки новел «Тролі та люди». Свій перший роман («Сага про Єсту Берлінга») надрукувала у 33 роки. Книжка принесла їй славу і визнання не лише у Швеції, але й по всій Європі. Через 20 років Лагерлеф отримала Нобелівську премію. Це дало їй можливість викупити родове помістя Марбакку та цілковито присвятити себе письменству. За понад 80-річне життя Лагерлеф написала чимало. Серед величезного літературного масиву траплялися (особливо в останній період творчості) й відверто слабкі тексти, але декілька романів письменниці та казка про шибеника Нільса належать до всесвітньої літературної скарбниці. Палкою шанувальницею Лагерлеф була Грета Гарбо. Восени 1938 року відбулась зустріч двох знаменитих шведок. Гарбо, на той час вже голлівудська діва, зі сльозами на очах зізнавалась 80-літній Лагерлеф у своїй багаторічній закоханості у романтичний книжковий світ, створений пером письменниці.

Сьогодні святкує свій 28 день народження Сергій Полунін (1989) – український танцівник балету, віднедавна ще й актор, світова суперзірка. Полуніна можна сміливо назвати бунтівником. Якщо легендарним Баришнікову і Нурієву вистачило колись сміливості й сил вирватися з міцних обіймів радянського балету, щоб назавжди залишитися на Заході, то Полуніну не забракло нахабства вийти за строгі рамки самого балету, який на сьогодні залишається одним із найконсервативніших видів мистецтва. І цей майже божевільний стрибок у нікуди, він здійснив не наприкінці кар’єри, коли втрачати по суті нічого, а на самому її злеті. Хлопчик із провінційного українського Херсону, випускник Київського хореографічного училища в 19 років стає прем’єром славетного Ковент-Гарден – наймолодшим за всю майже 300-річну історію існування театру. Про таке будь-якому танцівнику можна було лише мріяти. Втім, через три роки, з грандіозним скандалом він залишає Королівський балет і з головою кидається в досить каламутні води маскульту. За ним потягнувся шлейф сумнівної репутації: він вживає наркотики, алкоголь, може викинути будь-що. Виявилося, що за зовнішністю балетного ельфа криється дуже неприборкана натура. Видресируване багаторічним вишколом тіло виконувало завчені па, але серце прагнуло більшого. Втім, виявилося, що ніхто нікого ніде не чекає. Наступні два роки після того як він залишив Ковент-Гарден були чи не найважчими в його житті. Так, він танцював у Москві, Новосибірську, але його статус у балетному світі зазнав катастрофічного падіння. Можна сказати, що він захлинався від здобутої свободи. Справжнім порятунком для Полуніна стала зустріч з відомим американським фотографом і кліпмейкером Девідом Лашапелем. Результатом їхньої співпраці став кліп на пісню ірландського співака Хозієра Take Me To Church, що вийшов наприкінці 2014 року. Відео набрало понад 20 мільйонів переглядів, ім’я Полуніна стало відоме досить широкій публіці. Відтоді кар’єра танцівника знову пішла вгору. Він задіяний  в рекламних кампаніях Marc Jacobs і Dior, займається сольними проектами, знятися в двох помітних голлівудських фільмах: шпигунській драмі «Червоний горобець» і екранізації повісті Агати Крісті «Вбивство у «Східному експресі». Він починає поволі отримувати те, чого йому так бракувало на балетній сцені: всесвітню славу. Його обличчя й прекрасне тіло академічного танцівника має тішити не лише обраних балетоманів, а всіх і кожного. Нещодавно Сергій Полунін приїздив в Україну: представляв документальний фільм про себе – «Танцівник». На сьогодні він – громадянин світу: в його орбіті – Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Лондон, Токіо… Втім, найріднішою країною Сергій вважає все ж Україну.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-