Сім сценаріїв розпаду Росії
Це не вкидання бандерівської пропаганди, це – одвічне «прокляте питання» всіх російських великодержавників.
...Ішов травень 2014 року. Путінський теоретик і мерзотник Дугін бився в істериці:
«Чому Путін не вводить війська? – стогнав він. – Адже все одно ніхто не визнає Крим за Росією. Тепер доведеться відповідати за все і по повній. Корпорації Росія більше не існує...»
Хапався за серце, передбачаючи: «...Хунта з опорою на США зачищає ДНР і ЛНР, десятки тисяч будуть вирізані, спалені, покалічені, закатовані бандерівською сволотою. На безсилі протести Москви ніхто більше уваги не звертатиме».
Заламував руки: «Українські каральні батальйони Національної Гвардії, запрошені Навальним і Новодворською, зачищатимуть російські регіони від "колорадів" на території РФ. Дух Києва зміцниться, США буде надавати допомогу все сміливіше і сміливіше...»
Звивався в корчах: «Далі, доля Януковича, Мілошевича або Каддафі і Саддама Хуссейна. Навіть якщо особисто Путін буде відстрілюватися, це ситуацію не врятує. Перемога Болотної і Еха Москви швидко призведе до розпаду Росії і громадянській війні на нашій території...»
Зауважте: жодного слова про допомогу «бідним російським братам», про проект «новоросія». Зате є про Каддафі та Хусейна. І це вже тоді...
Багато хто пам'ятає цей блог 2014 року в одному з російських видань. Але в ті дні ми з вами жили іншими тривогами, і до «розпаду Росії» нам діла не було. У лементах Дугіна чули одне: заклик до окупації України.
Сьогодні все по-іншому. І дугінський блог читаєш з подивом. Стьобався бородань? На нього не схоже. Нагнітав, звичайно, але переляк був справжній. А це значить – в той саме час, коли нас з Кремля страхали непереможністю «російської армії», сама імперія тріщала по всіх швах? І чи не цей тріск намагалися заглушити залпами російських градів?
Втім, тріщить вона давно. Дугін і раніше пророкував: «Справа з Росією настільки погана, що ми перестали сприймати це як загрозу. Ми зжилися з розпадом і виродженням. Змирилися з ними».
У Росії публічні дискусії на тему «дезінтеграції» вже заборонені. Але в колах російських експертів вони йдуть. Тривали останні 20 років і будуть актуальними завжди.
Російський політолог Віталій Третьяков (який сьогодні все частіше загрожує «розпадом» Україні й Америці, а кілька років тому вважався спеціалістом по «розпаду Росії») назвав це питання «головним серед всіх проклятих питань ХХІ століття, якими мучиться російське суспільство». І наявність ядерної зброї його не скасовує. У СРСР воно було, і що?
Вже в розпал російсько-української війни, в 2015 році, головний науковий співробітник Інституту філософії РАН, відданий путініст Володимир Шевченко опублікував статтю «До дискусій про розпад Росії...», де розклав по поличках сценарії дезінтеграції і видав рекомендації для влади: що з усім цим робити.
Стаття була своєрідною рецензією на інший опус – збірник цитат політиків і вчених про той таки розпад Росії. А епіграфом до нього підійшов би мем авторства Дмитра Медведєва: «Розпад Союзу може здатися ранком у дитячому садку порівняно з державним колапсом в сучасній Росії».
Всього сценаріїв – якщо не «ранку в дитсадку», то, отже, «вечірки по-дорослому» – в російських джерелах я нарахував як мінімум 7. Причому, деякі з них в очах дугіних, караганових, мігранянів з кургінянами та інших кремлівських провидців і провокаторів малюються як сценарії «порятунку»...
СЦЕНАРІЙ № 1. ВІДПУСТИТИ ВІЖКИ – І ТРИНДЕЦЬ
Сценарій демократизації Росії для її порятунку колись здавався перспективним. Дайте людям волю, дозвольте вільні вибори, – і народи Росії заживуть дружною родиною. Багато хто там досі в це вірить і чекає тільки смерті Путіна.
Вірив у демократію і Горбачов. Але вона розвалила СРСР. І процес розвалу, підозрюють російські політологи, триває досі.
Чому ж «демократична Росія» в нинішніх кордонах неможлива? Сам не бажаючи того, причину озвучив В.Шевченко, написавши у статті: «Перш за все, слід дати відповідь на запитання, а чому всі нації та народи країни повинні й далі жити разом?»
А й справді, чому? Коли малі і великі етноси заганяли в «тюрму народів», ніхто не цікавився спільністю інтересів поневолених і поневолювачів. А частина територій, пише російський політтехнолог Станіслав Бєлковський, взагалі захоплені зі службовими цілями». Як Чечня і Інгушетія, яких, на його думку, притачали до імперії як «повідця для підтримки контролю над Закавказзям. Зараз собака від нас втекла, а повідець залишився».
«Росія, – вторить йому екс-віце-прем'єр РФ Альфред Кох, – нежиттєздатна, бо не є добровільним об'єднанням людей навколо якихось перспектив і цінностей. Вона не має причин і бажання жити разом».
Чим все закінчиться, якщо в збіговисько чужих один одному народів «розвести всю цю демократію, дати всім волю, відпустити віжки? Триндець буде Росії: розтащать, розкрадуть, країна розвалиться на десятки удільних князівств», – пише Кох. Блазнює, звісно, але від правди не далекий.
«Демократія в Росії – імітація, – міркує ще один відомий росіянин – правознавець (і старообрядець) Володимир Карпець. – Тому вимоги "проводити чесні вибори" аналогічні вимогам дисидентів "дотримуватися Конституції". До чого це призвело? До розпаду СРСР. І в нинішній Росії вимоги відповідати принципам демократії означають... ще один, вже останній, розпад».
І – вирок від автора «рецензії про сценарії розпаду» В.Шевченка: «Прагнення до створення в країні парламентської республіки західного типу спрямоване проти збереження вертикалі національно-державного устрою».
Отже, росіянине, чуєш – «демократія», читай – «розпад».
Йдемо далі.
СЦЕНАРІЙ № 2. БУРЯТ НА ІМ'Я РОСІЯНИН
Серед російських сил найнадійнішою вважається російський націоналізм. Можливо, він, на чолі з фронтменом Навальним, не дозволить Росії розпастися?
Втім, націоналізм в Росії – кумедна штука. На всіх тусовках його прихильники сунуть по Москві двома колонами. Ворогуючими. Одна – більша, де офіційні націоналісти мітингують за «російську імперію». Інша – скромніша, там заборонені націоналісти – за «Росію для росіян».
Двоголовість цієї скріпи сягає кінця ХІХ століття. «Націонал-імперіалістів», злякавшись народження націй в Європі, штучно вивів Російський імператорський двір. І зробив це, як висловився історик Бенедикт Андерсон, «шляхом натягування маленької тісної шкіри нації на гігантське тіло імперії».
Других породили Тютчев, Соловйов, Достоєвський з їх «російською ідеєю», в якій російська – це обов'язково слов'янин і православний. Від них пішли колись «чорна сотня», а нині – «російські арійці», винайдені головою думського комітету Ніконовим, і «зайва хромосома» Мединського.
Смішно те, що ці «хромосомщики» і «чорносотенці» стали як кістка поперек горла імперськійї ідеї.
«Бурят, який живе на території Росії, він водночас і росіянин», – глибокодумно зауважує В.Шевченко. Але тільки доти, доки не зрозуміє, що він зовсім не слов'янин і жодного разу не православний. І почне розуміти, що він бурят. І захоче вчитися бурятського мовою, а потім своєї бурятської державності зажадає».
Слово «нація» для Росії смертельно небезпечно, лякає Шевченко: «І вимога відмови від своєї нації на користь російської веде лише до розігріву етнічних конфліктів з непередбачуваними наслідками».
«Російська національна ідея» вже двічі за останні півтора століття вилазила боком. «Спроба врятувати на початку XX ст. багатоетнічну імперію, перетворивши її на російську імперію, закінчилася розпадом імперії», – нагадує Шевченко.
Так само безславно завершилася і русифікація під брендом «нова історична спільність –радянський народ» у 70-80-х роках минулого століття. Відсіч їй у національних республіках призвела до розпаду СРСР.
Але в Росії, схоже, все пішло по третьому колу. Одні вважають, що гаслом «Росія для росіян» можна запобігти розпаду країни. Інші (національні республіки і етноси) на російську скрепу відповідають своєю – вчать дітей рідної мови та історії народу.
У Кремлі з ідеєю про Росію для росіян борються, як можуть. Путін назвав її «гаслом придурків», імперський «націоналіст» В.Крюков запідозрив у ній «елемент ксенофобної дифузної війни, розв'язаної «зовнішніми силами» (Америкою, звичайно). А футуролог Сергій Переслегін обіцяє, що «Росія для росіян» якщо і можлива в майбутньому, то як «смужка російської землі від 200 до 600 км від Астраханської області на півдні до Мурманська на півночі і під умовною назвою «Московія».
«Неправильних» російських націоналістів розганяють і садять. Але тренд набирає популярність.
А паралельно шириться гасло «Чечня для чеченців» або, наприклад, «Татарстан для татар». Намагаючись загнати останніх назад у шкуру «росіян», Путін спочатку відмовився продовжувати державний договір з бунтівним Татарстаном, потім заборонив «насильницьке вивчення» в республіці рідної мови. І, нарешті, прокуратура пригрозила вчителям неросійської словесності кримінальними справами...
З націоналізмом не склеюється...
Але ж є ще одна скріпа – найбільш незламна!
СЦЕНАРІЙ № 3. ГУНДЯЄВ В ЧАЛМІ
Журналіст Олександр Невзоров якось написав: "Хотів би я бачити Кадирова президентом Росії? Еге ж. Заради того, щоб подивитися на Гундяєва в чалмі".
Прикро для патріарха Кирила сказано? Думаю, він реаліст і розуміє, до чого все йде. А котиться до того, що слідом за крахом ідеї «руської нації» чекає девальвація такої гарної метафори, як «російська православна цивілізація».
Сама спроба представити царську Росію окремою цивілізацією належить російському культурологу Миколі Данилевському (заарештованому свого часу у справі «петрашевців» і відправленого царем подалі від столиці «вивчати Льодовитий океан»). Знаходять росіяни слова про «російську православну цивілізацію» у філософів Арнольда Тойнбі та Семюеля Хантінгтона.
Авжеж, це круто – бути цивілізацією: фараони Єгипту, Олімп Античного світу, Мекка ісламу, індуїстські тонкі світи, Конфуцій у Китаї і... Путін в Росії!
Але з розпадом СРСР блиск цієї цивілізаційної метафори потьмянів. А зростання народжуваності в мусульманських ареалах РФ і масовий перехід слов'ян в іслам робить саму ідею не актуальною.
Аргументом можуть слугувати нещодавні багатотисячні мітинги мусульман в підтримку далеких рохінджа у примарній М'янмі. Кирилу таких скупчень вірних не зібрати.
За нинішніх розкладів можна говорити про Росію як частину ісламського світу. Колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов звертає увагу на зростаючу роль у російській політиці мусульманської «Чечні, релігійні стандарти якої несумісні з Росією». Політтехнолог Станіслав Бєлковський упевнений, що Чечня, Дагестан і Інгушетія вже оформляють на території Росії свою власну цивілізацію, і «в осяжній історичній перспективі залишать склад РФ. Хочемо ми того чи ні».
А російський політолог Андрій Піонтковський не залишає шансу для надій: «Росія вже давно платить данину Кадирову». На запитання журналіста: «Як можна зупинити розвал держави?» Піонтковський відповідає: «Ніяк. Путін – це останній хан Золотої Орди». І треба звикати до того, що доведеться повернутися в монгольську імперію з центром у Пекіні».
І це тільки іслам. Той же Володимир Шевченко нарахував «в рамках Російської Федерації» ще «ряд локальних цивілізацій – буддистську цивілізацію, арктичну (циркумполярну), кавказьку (іноді з додаванням «гірська»)».
Кирил може заборонити своїм підопічним вживати слово «секта», бо не сьогодні-завтра так назвуть саму РПЦ. І що тоді буде? «Буде, – пророкує В.Шевченко, – найбільш конфліктний сценарій розпаду Російської Федерації».
Тож і в цій версії все кепсько.
СЦЕНАРІЙ № 4. БОМБА В МАВЗОЛЕЇ
Є в Москві один товариш, який днює і ночує на Красній площі, і ніякою Росгвардією його звідти не виживеш. Путін цього «мислителя» терпіти не може.
«У кінцевому підсумку ця думка призвела до розвалу Радянського Союзу, ось до чого, – скипів він під час дискусії про роль Леніна в історії Росії. – Там багато було таких думок: автономізація і так далі. Заклали атомну бомбу під будинок, який називається Росією, вона і рвонула потім".
Не любить вічно живого Ілліча і путінський малюта скуратов, господар Чечні – Кадиров. Мовляв, неподобство – «в самому серці Росії, на Красній площі, стоїть труна з мерцем».
Перший комуніст Росії Зюганов образився. З Путіним він сперечатися не ризикнув, але з Кадировим посварився. Комуністи і безпартійні з цікавістю спостерігають за руйнуванням ще однієї скрєпи.
Хоча, якщо стежити за думкою професора Шевченка, то Ленін вчинив розумніше за Миколу Другого. Він не заганяв інородців в «Росію для росіян», залишив околицям зовнішні національні атрибути, але заборонив віру, замінивши її релігією класової боротьби і комунізму.
Побудований ним тоталітаризм російські геополітики любовно називають «червоним проектом». І дуже багато у РФ вважають його відродження ліками від розпаду Росії.
Ось як це поетично описує В.Шевченко:
«Коли Червоний проект надихав всіх громадян країни, коли віра в світле майбутнє, яке вони будують своїми руками, була непорушною, країна мала дивовижні досягнення. Їх можна назвати, подібно російському диву, радянським дивом. Відбувалося становлення, можна сказати, єдиної радянської нації... Складалася і радянська цивілізація».
Тут вам в одному флаконі і «диво», і «нація», і «цивілізація» – повний комплект. Це не пряма вказівка владі, що мовляв, добре було б повернутися в минуле. Це натяк. Як і зовсім недавня, до річниці смерті, реабілітація в російських ЗМІ Брежнєва. Навіть ліберальні блогери розплакалися: таким був дідок генсек людин5олюбом. Таким державником...
Але Путін відчув небезпеку – століття «великого жовтня», гад, так зім'яв! І не тому, що він швидше Гітлер, ніж Ленін, і йому ближчий «коричньовий проект» ніж «червоний». Просто в Кремлі розуміють: попусти цій маячні про «диктатуру робітничого класу» – все може закінчитися націоналізацією і розстрілами олігархів. А хто в Росії перший олігарх? Отож...
СЦЕНАРІЙ № 5. МОДЕРНІЗАДНИЦЯ
Навпаки, купка людей (головним чином ті самі олігархи та їхні клієнти), впевнена: запобігти розпаду Росії можна лише модернізацією всієї країни. Армію ж змогли осучаснили, ядерну зброю модернізували, чому країну не можна?
Відмінна ідея! Але, як вважають російські фахівці з «розпаду» – не для Росії.
У рамках так званого «Ізборського клубу» свого часу обговорили ризики модернізації і дійшли висновку, що вона може потягти розпад Росії. Причини – «соціально-економічна диференціація, відчуження еліт від народу, протиставлення так званого креативного класу іншим групам населення», – вважає пропутінський економіст Андрій Кобяков, який очолює «Інститут динамічного консерватизму» (цікава назва інституту, чимось нагадало Ярослава Гашека з його Партією помірного прогресу»).
А у так званій «Російській доктрині» прямо погрожують, що модернізація приведе до влади транснаціональні компанії, які скуплять всі ключові галузі і перетворять Росію на конгломерат бананових республік.
Є такі, що прямо заявляють: почнемо модернізуватися, імперія опиниться в дупі. «Основним дезінтегруючим чинником» назвав «ринкову модернізацію» російський культуролог Ігор Яковенко. Причина – насильне співжиття в одній країні «комп'ютерних» і «лапотних», депресивних регіонів. До списку яких входять Алтай, Єврейська АО, Калмикія, Кабардино-Балкарія, Забайкалля, і навіть Кіровська, Псковська і Орловська області.
І колишньому Кенігсбергу немає сенсу кооперуватися з дрімучою глибинкою – йому легше модернізуватися в кооперації з Німеччиною. А Далекому Сходу – з Японією. І навіщо тоді жити в одній країні?
Російський народ злісно не бажає ніяких модернізацій. Режисер Андрій Міхалков-Кончаловський нещодавно цитував і гаряче підтримував висновок свого друга-журналіста про те, що причини депресивності російської глибинки треба шукати у «фундаментальних характеристиках російського народу»: «У Росії два народи, – писав він. – Крихітна купка мудрих, і величезна «непродрьомана» маса російського обивателя, яка не змінюється вже багато століть».
СЦЕНАРІЙ № 6. СПЛЯЧІ В МАТРИЦІ
А що треба «непродрьоманим»? Звісно, спати і бачити сни. Пам'ятаєте фільм «Матриця», коли обивателя годують через шланг різною гидотою, а йому сниться, що він жує біфштекс з кров'ю?
Щось схоже пропонує у своїй статті В.Шевченко і для російської влади, щоб не допустити розпаду імперії. Не повернення до демократії, не російську ідею, не православну цивілізацію, а «матрицю імперськості»!
Російську імперію, пише він, вже не відновиш. Не повернути і сталінський СРСР. Але не біда! У кожен новий відрізок майбутнього можна будувати щось нове, що насправді буде тією ж імперією, тільки не під соусом «бешамель», а під китайським кисло-солодким.
«Чому, – запитує автор «Дискусій про розпад...», – не подумати над тим, що імперія з якихось серйозних причин не йде, що вона постійно відновлює себе, відтворює щораз у специфічній формі свою атрибутику... Поки існує матриця російської державності, буде проявляти себе духовний зв'язок між жителями країни».
І далі – апофеоз: «Верховна влада «ідеологічної» роботою вселяє впевненість у величі духовного задуму, в правоті своєї справи і разом з церквою бореться з відступниками та невіруючими за велику справу і призначення імперії...»
А знаєте, цей сценарій схожий на реальність.
Російський «експерт з питань інформаційної безпеки» В'ячеслав Гусаров дивується, що росіяни, яких вважають жебраками в депресивних регіонах, вірять, що «ситуація в Росії стабільна, жити добре, і керівництво країни турбується про людей». «Населення Росії не бачить позитивних змін у своєму житті, але продовжує вірити в ідеї Кремля і підтримувати Путіна. Можливо, навіть собі на шкоду – що, по суті, є парадоксом. Люди щасливі, тому що не розуміють, якою мірою вони зазомбовані», – зафіксував Гусаров.
Причина – чверть століття годівлі через шланг пропагандою з «ящика», що перетворила Росію в те, що Гусаров назвав «товариством сліпих». Сліпих прихильників російської імперської ідеї. А Костянтин Боровий – «просто психічно хворими людьми».
Ось вона – «матриця», як порятунок від катастрофи! Росія, можливо, розпадеться. Але це не важливо. Головне, що населення про це не дізнається.
СЦЕНАРІЙ № 7. РОЗПАД ПРОТИ РОЗПИЛУ
Втім, Кремлеві рано радіти.
Тому що підсвідомо російським суспільством керує зовсім інша матриця. Ростовський політолог Михайло Ремізов називає її «матрицею системного сепаратизму».
І йдеться не стільки про боротьбу за право націй на самовизначення, скільки за «визнання права народів на надра у межах території їх розселення». Це політолог вважає ще більш небезпечним, бо тут «готова лазівка для енергополітичної десуверенізації країни».
Що найцікавіше, ідея такого енерго-земле-кориснокопального суверенітету місцевим російським елітам подобається. «Війна економічних суверенітетів» у Росії не вщухає.
Чого тільки вартий рух за суверенітет Сибіру, який центральна влада в Москві щоразу пресує з особливою жорстокістю, а він відроджується. І не дивно, - пише відомий кремлівський теоретик Сергій Кургінян. – "На неміряних просторах на схід від Уралу живуть лише 32 млн людей – населення двох Голландий. А останнім часом населення тут взагалі убуває. Природні ж багатства Сибіру відомі». І якщо поділити їх на всіх сибіряків, вони виявляться мільярдерами.
Намітився останнім часом і рух за незалежність Далекого Сходу.
Розпад Росії на окремі держави – це не страшно і навіть корисно, вважають чимало російських мислителів. Це порятунок від «розпилу» і розвалу економіки.
Років 7 тому московський журналіст Борис Туманов запропонував свій "вихід з державности". На його думку, «за всієї своєї анахронічності трьохсотрічний досвід Новгородської республіки показує, що рятівною альтернативою імперській неефективності могла б стати демократична роздробленість Росії на природні економічні простори (наприклад, європейська Росія, Урал з Західним Сибіром, Східна Сибір з Далеким Сходом)».
Журналіст сподівається, що ці простори «в будь-якому разі залишаться російськими, а тому не так вже й важливо, чи будуть вони співіснувати у вигляді якоїсь конфедерації або як незалежні держави»
«Тільки роздробленість, що рятує Росію від мертвенної хватки "вертикалі влади", може дати імпульс до природного виникнення власне російського громадянського суспільства і відкрити шлях до настільки ж природної модернізації російської економіки», – переконує Туманов.
Розпад Росії – «це спосіб виживання громадян, територій», – ставить питання руба відомий всім Костянтин Боровий. «Його не варто боятися, – перестерігає Кох. – Адже перший розпад Росії вже відбувся – в 1991 році. І нічого, навіть Путін не помер, не загинув в бою за єдність Батьківщини, а навіть допомагав її розвалювати. Ми спокійно пережили крах СРСР, то чому ми не зможемо пережити і "те, про що не можна говорити"?
...Словом, як писав один мудрий літератор: «у канаві бійка тривала».
* * *
Так розпадеться Росія чи ні? – запитає читач.
Вони там думають, що поки що ні. Що пролитою кров'ю – українською та російських найманців – вони склеїли надтріснутий глиняний горщик імперії до кращих часів. Але війна для агресора – не ліки від внутрішніх хвороб. Це всього лише анестезія. Неприємні відчуття знімає, а хворобу не лікує.
Просто настало оніміння в частині сценаріїв імперського майбутнього. Передінсультний заціпеніння. Якщо попереду ядерна війна з Америкою, то навіщо хвилюватися про природний розпад Росії? До нього ще треба дожити. Потопельнику, як кажуть, Альцгеймер не страшний.
Хоча, все це не наші проблеми, а – «кляте питання» прОклятої країни. Нам головне, щоб розставання територій у них пройшло тихо-мирно, без пилу (радіоактивного) і збитих цивільних лайнерів. Щоб все якось минулося.
Євген Якунов. Київ.
