Повністю посада цієї людини звучить так: Верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський, предстоятель Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук). І можна було б присвятити окремий матеріал тому, навіщо використовуються самі ці слова та в такій послідовності. І які б могли бути замість них, якби обставини склалися дещо інакше.

Спілкування з владикою Святославом справляє незабутнє враження. Перш за все тому, що це світла людина, в якій добре відчувається, висловлюючись строго науково, емпатія. Друге, що вражає, – відчуття єдності з паствою. Коли розмова зайшла про вади суспільства, він не казав «вони», він говорив «ми» – «ми грішні». І в цьому вбачається запорука нашого поступового одужання.

Наша розмова відбулась у древньому Вільнюсі під час великих і величних свят.

«НАША ЦЕРКВА РОСТЕ І РОЗБУДОВУЄТЬСЯ»

- Владико, ви приїхали до Вільнюса в древній Храм Пресвятої Трійці на великі свята. Чи задоволені цією поїздкою, чи вдалося виконати все, що планувалося?

- Найперше. Церква – це є Божий народ, а не тільки видимий храм. Храми виникають там, де є народ наш. Ми намагаємось надати належну пастирську опіку нашим людям кругом, де вони знаходяться. Мій візит до Литви мав потрійне значення. Ми цього року святкуємо історичні дати і події, які пов'язані з Вільнюсом. Це 400 років Василіанського чину, тобто реорганізації київського монашества. Ми поминаємо 380-ті роковини блаженної кончини мого великого попередника Митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського, який довгі роки проживав тут, у Вільнюсі, й навіть похований був у крипті Свято-Троїцького собору. Ще ми згадуємо 150-ті роковини канонізації на престолах Вселенської Церкви Йосафата Кунцевича, єпископа і мученика за єдність церкви, який у тому ж храмі вступив до монастиря, і навіть келії його збереглися. Тобто ми приїхали сюди, щоби торкнутися нашого спільного коріння.

Але ми не тільки дивимося в історію. Ми дивимось у майбутнє. Ми знаємо, що сьогодні дуже багато нових емігрантів, заробітчан з України приїжджають до Литви, щоби шукати кращої долі, можливості заробити кошти для утримання своєї сім'ї в Україні. Опіка над нашими заробітчанами є сьогодні важливим пастирським обов'язком. Крім того, ми мали в Литві цілу низку різних зустрічей. І з владою міста, і з владою Литви, литовського Сейму, литовського уряду. Мав я також зустріч із місцевим римо-католицьким духовенством, з місцевим архієпископом...

Справді, ми думаємо, яким чином послужити нашим українцям. Щоб навіть тоді, коли вони шукають у Литві кращої долі, вони не загубили свого коріння. Щоб були добре інтегровані в це суспільство. Але при цьому не були асимільовані.

- Так, і це дуже важливо в сучасних умовах. Ваше преосвященство, у зв'язку з цим, яке ваше бачення розвитку УГКЦ?

- Де нам бути? Там, де є наші люди. Там будуть організовуватися наші громади, там будуть утворюватися наші школи, будуть організовуватися національно-культурні осередки. І з часом повстануть видимі ознаки цієї нашої присутності – наші храми. Це сьогодні відбувається у цілому світі. В тому числі – в Україні.

Силою факту Українська Греко-католицька церква є сьогодні глобальною, а не обмеженою якимось одним регіоном України, як дуже часто про це думають. Наша церква присутня сьогодні на всій території України. Навіть на окупованій території Донбасу, в анексованому Криму. І очевидно, що наш вибір – бути з нашими людьми. Наші громади можуть отримати душпастирську опіку в центральній, східній, південній Україні.

І те ж по цілому світу. Коли виникають нові осередки наших вірних, які хочуть бути християнами, вони звертаються до мене, щоб ми надали їм священика. Так росте і розбудовується наша церква. І це не є щось нове. Так було і в історії. Нашу церкву, греко-католицьку, по світу рознесли саме наші миряни, віруючі люди. Саме завдяки їхньому прив'язанню до своєї церкви вона сьогодні стала глобальною.

«ГРІХ КОРУПЦІЇ НАЧЕ ІРЖА РОЗ'ЇДАЄ ЗСЕРЕДИНИ ЛЮДИНУ»

- Сьогодні Україна переживає нелегкі, але важливі часи системного перетворення, очищення. Яка роль в цьому Церкви? Тим більше, що й вона не вільна від недоліків, оскільки росте до Бога із землі. Отче, які є запобіжники проти поширення та утвердження негативних явищ у нашому суспільстві?

- Там де є люди, там завжди є гріх. Ми, коли творимо спільноту, приносимо до того спільного котла не тільки наші добрі риси, не тільки наші перемоги, не тільки наші найкращі якості, а також і наші слабкості, наші немочі, наші гріхи – все те, що ми сьогодні називаємо перешкодою для повноцінного та швидкого розвитку.

Те, що властиве будь-якому суспільству, властиве і церкві. Хоча церква – не якась просто людська організація, це є тіло Христове. Іншими словами, це є середовище освячення. А освячення означає зцілення від ран гріха. Святіший Отець папа Франциск каже, що церква подібна до військово-польового шпиталю, до якого приносять хворих, зранених. Але там ми маємо можливість оздоровитись. Ми, лікуючи рану, очищаємо її. Так само й у церкві – користуючись усіма джерелами, ліками, які знаходяться в церкві, ми можемо очищуватися.

Які є ці інструменти лікування? Найперше – покаяння. Таїнство, коли Господь Бог прощає нам гріхи, а також дарує запобіжник від них, про який ви питаєте. Це є благодать Святого Духа. Людина тільки повинна прийняти її і повірити, що вона може одужати. Не власною силою, а силою Божою.

Сьогодні наше українське суспільство має дуже багато своїх соціальних гріхів. Годі про всі й згадати в такому короткому діалозі. Давайте я згадаю про один, який найбільше дошкуляє всьому суспільству, але його також можна побачити й у церковному середовищі. Це гріх корупції. Корупція – моральне знищення. Гріх корупції наче іржа роз'їдає зсередини людину, людське серце. Ми в церкві розуміємо корупцію як гріх, як моральне зло. І очевидно, що ми сьогодні в Україні скорумповані всі. Я часто кажу своїм вірним: якщо ми готові давати хабарі, будьте певні, що знайдуться ті, хто будуть готові їх брати.

Коли ми, сідаючи в авто, не защіпаємо ремінь безпеки, то будьте певні – рано чи пізно ми від того постраждаємо. Коли хтось сідає за кермо в нетверезому стані, рано чи пізно це буде великою загрозою для його власного життя, а також життя тих, хто є навколо. (Ми ж бачимо, сьогодні скільки людей гине через те, що дехто нехтує правилами дорожнього руху).

Те ж можна сказати, коли ми будуємо різні міжособистісні стосунки. Наприклад, нам усім сьогодні в Україні потрібно справедливого суду. Дуже часто, коли суд виносить рішення, ми самі вирішуємо – чи воно справедливе, чи ні. Ми бачимо навіть, що дуже часто ми більше віримо у право сили, ніж у силу права. І таким чином ми іноді самі зсередини розвалюємо цю інституцію влади.

Це є все різні прояви однієї негативної дійсності, яку ми називаємо корупцією. Що церква у зв'язку з цим робить? Ну, найперше... Наші священики отримали необхідні інструкції – яким чином трактувати гріх корупції у тайні сповіді. Бо сповідь – це елемент покаяння, отримання прощення наших гріхів.

Є окреме розпорядження, яке стосується всіх! Чи то сповідається єпископ, чи то сповідається священик, чи сповідається мирянин. Сповідник, духовний отець, мусить запитати – чи є гріхи корупції у цієї особи. Мусить питати, чи часом не вчинила людина того гріха, чи не завинила щодо корупції. Як вчинила – мусить каятися. І мусить той гріх виправити.

Повернімося до прикладу з судом. Часом несправедливе рішення судді може нанести шкоду не тільки для доброго імені, але й для життя тієї чи іншої людини. Тоді, аби отримати відпущення своїх гріхів, несправедливий суддя мусить виправити кривду, завдану людині, якій він виніс несправедливий вирок. І аж тоді він може отримати розрішення своїх гріхів.

Це – один із духовних, але й дисциплінарних методів, за допомогою яких ми намагаємось боротися з гріхом корупції. Це вада, це ворог номер один, який із нутра роз'їдає нашу країну. Очевидно, що органи державної влади можуть боротися легально – методами права. Зараз, дай Бог, будуть створені антикорупційні суди, які зможуть переслідувати з точки зору судочинства, юриспруденції...

Але духовна дійсність, внутрішня дійсність, на нашу думку, є набагато важливішою. Коли ми не будемо порушувати закони не тому, що боїмося покарання. А тому, що переконані, що ті закони стоять на сторожі нашого кращого майбутнього, тоді в Україні запанує верховенство права.

Олег Кудрін, Вільнюс.