16 листопада. Пам’ятні дати

Свято встановлено згідно з Указом Президента від 31 березня 2014 року з метою відродження і розвитку національних військових традицій, ураховуючи важливу роль морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України у забезпеченні обороноздатності держави. Історія української морської піхоти бере початок ще з 1918 року, коли 23 травня 1918 року гетьман Скоропадський видав указ по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». Першим комендантом 1-го полку Морської піхоти став майор (військовий старшина) Іларіон Ісаєвич. Наступного року Симон Петлюра видав наказ про заснування Морського полку. У березні полк був реорганізований у 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР. Частини морської піхоти УНР брали участь у Першому і Другому зимовому походах армії УНР. Стосовно нашого часу, то днем створення морської піхоти сучасної України можна вважати 22 лютого 1992 року, коли в Севастополі 880-й Окремий батальйон під командуванням майора Віталія Рожманова прийняв присягу на вірність українському народові. Проте командування Чорноморського флоту не допустило перехід морських піхотинців під юрисдикцію України. Командир батальйону і його заступники були звільнені з посад, батальйон розформований, а особовий склад переданий в інші військові частини. 1 липня 1993 року, після створення Військово-морських Сил України, в Севастополі був сформований 1-й Окремий батальйон Морської піхоти, в який були зараховані кращі офіцери Чорноморського флоту, які виявили бажання служити Україні. Після анексії Криму Росією, морські піхотинці були передислоковані в Миколаїв, їх було менше батальйону. У стислі терміни в нових місцях дислокації морські піхотинці відновили свої бойові спроможності. Сформовано повноцінну бригаду морської піхоти в Миколаєві  та створено новий окремий батальйон морської піхоти під Одесою.

Разом з тим, сьогодні в Україні День працівників радіо, телебачення та зв’язку. Свято встановлено «…на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення та галузей зв’язку України…» згідно з Указом Президента «Про День працівників радіо, телебачення та зв’язку» від 11 листопада 1994 року. Історія свята розпочалася 16 листопада 1924 року, коли у Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Відтоді журналісти та працівники сфери радіо відзначали цей день як професійне свято. Нині ж до них долучилися телевізійники, представники інтернет-ЗМІ. Цей день відзначають і фахівці зв’язку, що забезпечують роботу телефонних мереж та мереж Інтернет-зв’язку.

А ще цього дня відзначається Міжнародний день толерантності, який був запропонований у 1996 році Генеральною Асамблеєю ООН. Це рішення було ухвалено у зв’язку з проведенням у 1995 році Року ООН, присвяченого толерантності, який був проголошений Асамблеєю в 1993 році з ініціативи ЮНЕСКО. 16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО прийняли Декларацію принципів толерантності. У ній ідеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй, адже принципи толерантності мають закладатися ще в дитячому віці.

Водночас, з 2002 року кожного третього четверга листопада відзначається Всесвітній день філософії. Цей день відзначається більш ніж у 70-ти країнах-членах ЮНЕСКО по всьому світу. В Україні відзначається з 2006 року, коли вперше 16 листопада у Київському університеті був проведений міжнародний науковий симпозіум, присвячений Дню філософії. Суть святкування вбачається в тому, щоб знайти спільну платформу обговорення глобальних соціокультурних перетворень, що відбуваються в наш час, долучити спільноту до філософської спадщини, привідкрити сферу повсякденного мислення для нових ідей і стимулювати публічні дебати мислителів і громадянського суспільства щодо викликів, які постають перед соціумом. Цього дня проводяться різноманітні регіональні філософські конференції та засідання, круглі столи, філософські кав’ярні, зустрічі з видатними діячами, виставки книжок, які стосуються актуальних філософських проблематик тощо.

Події дня:

45 років тому (1972) на ХVІІ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО була прийнята Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Україна ратифікувала цю Конвенцію у жовтні 1988 року. Цей документ визначає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення державами-сторонами Конвенції якомога ефективнішої охорони і збереження культурної спадщини, розміщеної на їхній території. Окрім того, Конвенцією передбачалося заснування при ЮНЕСКО Міжурядового комітету з охорони визначної культурної і природної спадщини загального значення, що отримав назву «Комітет всесвітньої спадщини». До його повноважень відносяться питання складання, поновлення й публікації списків цінностей культурної і природної спадщини (під назвою «Список всесвітньої спадщини»).

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Михайла Івановича Білинського (1882-1921), українського політичного і військового діяча, капітана 3-го рангу Українського військового Флоту. Народився на Черкащині. Після закінчення Полтавської гімназії продовжив навчання в Лазарєвському інституті східних мов. У 1909 році розпочав військову службу юнкером Балтійського флоту. З 1917 року належав до Української партії Соціалістів-самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 року входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією у Києві. З грудня 1918 до квітня 1919 – морський міністр Української Народної Республіки. Як згодом писав в еміграції соратник Михайла Білинського капітан-лейтенант Святослав Шрамченко, новопризначений міністр виявився «найвідповідальнішою постаттю з усіх осіб, що стояли на чолі морського відомства України за весь час його існування. Людина вогняної енергії, кришталевих чеснот, з доброю військовою освітою і службовим досвідом, він мав ще ту велику чесноту, що на всі справи дивився й до них підходив з огляду інтересів держави. Тобто мав широкий державний розум, якого якраз бракувало тоді багатьом провідникам інших наших відомств у їхніх, часом вузько хуторянських, підходах до державних справ». У 1920–1921 рр. – міністр внутрішніх справ УНР. Михайло Білинський входив також до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розробці Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поході Армії Української Народної Республіки. 17 листопада 1921 року під Базаром на Житомирщині, українська армія генерала Юрія Тютюнника билася з червоною кіннотою Григорія Котовського і потрапила в оточення. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло Білінський застрелився. Йому не було навіть і 40 років. Місцеві жителі поховали його на сільському кладовищі с. Малий Миньків. 359 військових побратимів Білинського, які потрапили в полон до більшовиків, знайшли останній притулок у братській могилі під Базаром. 21 листопада 1921 року їх усіх розстріляли. Перед смертю вони співали «Ще не вмерла Україна»…

95 років від дня народження Жозе Сарамаго (1922-2010), португальського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1998). Автор романів «Євангеліє від Ісуса», «Спогади про монастир», «Перебої у смерті», «Каїн». Роман «Євангеліє від Ісуса», у якому міститься альтернативний погляд на біблійну історію, португальська влада піддала цензурі, після чого письменник покинув Португалію й поселився на о. Лансароте (Канарські острови, Іспанія). Був відомий своїми лівими поглядами. Так, під час голосування він пропонував кидати незаповнені бюлетені, пояснюючи це тим, що в наш час партії нічим не відрізняються одна від одної. «Ніщо й ніхто не примусить мене прийняти систему, в якій від демократії нам залишилося тільки похід раз на чотири роки до урн для голосування. Ми живемо в плутократії, де правлять багаті. Сьогоднішні уряди – це жорстокі політичні комісари економічної влади, а демократія – це просто брехня». Сарамаго критикував США, глобалістів; у 2002 році, після візиту до Ізраїлю заявив, що політика, яку проводить ця країна на палестинських територіях, нагадує йому поведінку гітлерівців щодо євреїв у концтаборі Освенцім. За такі різкі висловлювання книги Жозе Сарамаго зникли з полиць ізраїльських книгарень – творчість письменника піддали бойкоту. Його твори дратували і християнську спільноту. Останній роман письменника «Каїн» викликав нарікання, як з боку іудеїв, так і з боку християн. Утім, попри неоднозначну оцінку його філософських або ж світоглядних концепцій, важко заперечити надзвичайну мовну майстерність Сарамаго – його віртуозне поводження зі словом, від чого тексти набувають дивовижної поліфонії.

81 рік від дня народження Ігоря Турчина (1936-1993), українського тренера з гандболу. Створив команду «Спартак» (Київ) – 20-разового чемпіона СРСР, 13-разового переможця Кубка Європейських чемпіонів. За видатні досягнення в спорті Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннеса. Турчин – випускник Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет). Починав роботу в ДЮСШ-2 Києва в 1959 році з групою новачків, з яких створив команду «Спартак». Жіноча збірна СРСР, очолювана ним, займала перші місця на Олімпійських іграх в Монреалі (1976) та Москві (1980), була бронзовим призером олімпіади в Сеулі (1988), двічі перемагала на чемпіонатах світу (1982, 1986), в 1975 і 1978 була срібним призером світових першостей, в 1973 році - бронзовим призером. У 1976 році був визнаний найкращим тренером світу. Починаючи з 1997 року, в Україні проводиться міжнародний гандбольний турнір «Кубок Турчина».

Роковини смерті:

65 років із дня смерті Соломії Амвросіївни Крушельницької (1872-1952), видатної української співачки (лірико-драматичне сопрано). Виконавиця понад 60 оперних партій. Співала на сценах провідних театрів світу, зокрема в Одесі, Варшаві, Петербурзі, Парижі, Неаполі, Римі, Мілані, Каїрі та ін. За життя співачки було здійснено 31 запис її голосу на грамплатівки. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго. Доживала віку Соломія Крушельницька разом із сестрою Ганною у Львові, у квартирі колись свого будинку – радянська влада націоналізувала його, залишивши співачці декілька кімнат. Викладала в місцевій консерваторії. Радянське громадянство отримала лише після того, як переписала віллу в Віареджо на користь держави. Маєток, де  в любові та злагоді прожила Соломія Амвросіївна з чоловіком Чезаре Річчоні (був мером містечка) понад чверть століття, продали, віддавши власниці лише невелику частину вторгованого. В характеристиці на співачку, поданій директором консерваторії до обкому партії в 1948 році, зокрема, писалося: «Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію». Але в обкомі вирішили, що списувати в тираж «колишню знаменитість» ще зарано. За три роки до смерті, 77-річна примадонна відспівала у філармонії прощальний концерт, хоча оперну кар’єру завершила ще на початку 20-х років (потім виступала як камерна виконавиця). Звання професора Львівської консерваторії їй дали за місяць до смерті. Похована Соломія Крушельницька на Личаківському цвинтарі, неподалік могили Івана Франка, з яким за життя була у приятельських стосунках.