11 листопада. Пам’ятні дати

11 листопада 1918 року о п’ятій ранку в Комп’єнському лісі (Франція) між переможеною Німеччиною і державами Антанти (Великобританія, Франція, США та ін.) було укладене Комп’єнське перемир’я, що завершило Першу світову війну. У залізничному салон-вагоні французького маршала Фоша німецькій делегації були продиктовані умови перемир’я (загалом 34 статті): припинення воєнних дій, виведення німецьких військ з окупованих на Західних територій і з лівого берега Рейну, здача частини озброєнь, створення на правому березі Рейну демілітаризованої зони тощо. Перемир’я набрало чинності об 11 годині ранку. Німеччина визнавала себе переможеною, будь-які воєнні дії припинялися. В самій Німеччині Комп’єнське перемир’я сприйняли досить болісно – не лише як поразку, але як національне приниження. Через 22 роки, вже під час Другої світової війни, німці своєрідно помстяться, демонстративно змусивши підписати французів Комп’єнське перемир’я 1940 року в тому ж «вагоні Фоша»… Під час Першої світової війни загинуло понад дев’ять мільйонів солдат і цивільних жителів. Конфлікт мав вирішальний вплив на всю історію XX століття, змінивши усі країни, що брали в ньому участь. З мапи світу зникли три велетенські імперії: Австро-Угорська, Російська і Османська, натомість з’явилися нові країни. Щодо України, то 11 листопада 1918 року з’явився наказ головнокомандувача німецьким Східним фронтом про евакуацію німецьких військ з України (а це була майже 500-тисячна армія). Гетьман Павло Скоропадський у свою чергу оголосив воєнний стан в Чернігівській, Полтавській та Київській губерніях. За півроку правління Скоропадського у повстаннях, які охопили всю Україну, загинуло понад 20 тисяч кайзерівських солдат і офіцерів. Українців загинуло і того більше. Україна стояла на порозі чергової гострої політичної кризи і зміни влади, швидкими темпами втрачаючи ледве здобуту незалежність. Спроба УНР звільнитися від імперських тенет виявиться невдалою. Попереду на країну чекало сталінське ярмо, Голодомор та Друга світова війна. День закінчення Першої світової війни у багатьох країнах колишньої антинімецької коаліції є державним святом і відзначається під різними назвами. Наприклад, у США це «День ветеранів», у Франції, Бельгії та Новій Зеландії – «День перемир’я», у Великобританії, Канаді, Австралії – День пам’яті загиблих у Першій світовій війні. Цей день присвячений всім ветеранам воєн, живим і полеглим на полях бойовиськ.

Сьогодні Республіка Польща святкує День Незалежності (1918). Це національне свято, яке відзначається щорічно 11 листопада на честь проголошення незалежності держави від панування Російської імперії, Королівства Прусії та Австрійської імперії в 1918 році. Свято припадає на день завершення Першої світової війни, в результаті чого, після третього (1795) поділу Польщі між Пруссією, Росією і Австрією, відродилася країна. 11 листопада 1918 року державу очолив Юзеф Пілсудський, який повернувся з німецького полону, також було сформовано перший демократичний уряд Польщі. День Незалежності Польщі був офіційно заснований у квітні 1937 року, але потім свято скасували. У вересні 1939 року, на початку Другої світової війни, Польща знову зазнала поділу між нацистською Німеччиною (початок окупації – 1 вересня) та СРСР (початок окупації – 17 вересня). Після закінчення війни День незалежності офіційно не відзначався до 1989 року, коли у Польщі відбулися перші демократичні вибори. День незалежності – загальнодержавний вихідний день, який супроводжується підняттям прапорів, виступом президента країни, військовим парадом в центрі Варшави.

Ювілеї дня:

97 років від дня народження Андрія Петровича Ромоданова (1920-1993), українського нейрохірурга, засновника вітчизняної школи нейрохірургії. Всесвітньо відомий учений, який запровадив у клінічний простір такі нові напрями, як стереотаксична хірургія, ендоваскулярна нейрорентгенохірургія, нейротравматологія, функціональна та відновна нейрохірургія. Автор понад 450 наукових праць, у тому числі 24 монографій, 23 винаходів. З 1993 року Інститут нейрохірургії Академії медичних наук України носить ім’я Ромоданова, який 30 років творив, плекав і очолював цю установу. Андрій Ромоданов народився в Лубнах, на Полтавщині, в сім’ї священнослужителя й водночас одного з ліберальних діячів України Петра Дмитровича Ромоданова. У 20-х роках сім’я переїхала до Києва, де Петро Дмитрович став шкільним учителем. Але в середині тридцятих, свідомо кидаючи виклик часу, знову прийняв духовний сан, очоливши як священик одну з парафій. Цього кроку йому не пробачили і 1937 року репресували. Навіть у 50-х роках на лікаря Ромоданова писали пасквілі, натякаючи на його «неблагонадежность» і згадували батька-священика. Андрію Петровичу було боляче, але він не зважав на «добродіїв» – для нього не було нічого більш важливого ніж пацієнт і його здоров’я. Характерний штрих – Андрій Петрович ніколи не ходив у відпустку влітку. Аби за необхідності зробити біля операційного столу найнеобхідніше. На початку 90-х років у Японії видатні хірурги світу залишали відбитки своїх рук – це був своєрідний аналог голлівудської «Алеї слави». Серед тих відбитків вищого милосердя є й сліди пальців київського лицаря медицини Андрія Ромоданова.

95 років від дня народження Курта Воннегута (1922-2007), американського письменника. Вивчав біохімію і антропологію в Корнеллському університеті та антропологію – в Чиказькому. Під час війни служив у діючій армії, був поранений, опинився в німецькому полоні. Працював у Чикаго поліцейським репортером (1946), в рекламно-інформаційному відділі корпорації «Дженерал електрик» (1947–1950). З 1950 року повністю переключився на літературу. Автор романів «Механічне піаніно», «Колиска для кішки», «Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей», «Сніданок для чемпіона» та ін., кількох п’єс, збірок оповідань.

43 роки від дня народження Леонардо Ді Капріо (1974), американського кіноактора, кінопродюсера. Знімався у фільмах: «Ромео і Джульєтта» (приз МКФ у Берліні, 1997), «Титанік», «Кімната Марвіна», «Людина в залізній масці», «Банди Нью-Йорка», «Спіймай мене, якщо зможеш», «Авіатор» (премія «Золотий глобус», 2005), «Великий Гетсбі», «Вовк з Волл-стріт». П’ятиразовий номінант на «Оскара» і його володар – у 2016 році він таки був удостоєний цієї престижної нагороди за головну роль у фільмі мексиканського кінорежисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту «Легенда Г’ю Гласа». Ді Капріо – один з улюблених акторів Мартіна Скорсезе; зіграв у багатьох його фільмах. Саме завдяки цій співпраці між метром світового кінематографа і голлівудським красунчиком, кумиром тінейджерів, про Ді Капріо заговорили як про серйозного актора, здатного до психологічно глибоких ролей. Крім своєї основної діяльності, Ді Капріо є Послом ООН з кліматичних питань. У дитинстві Лео мріяв стати біологом, тому ця почесна посада зовсім не випадкова. Останнім часом артист серйозно переймається питаннями екології. Намагається економити електроенергію, воду, на дахах його будинків – сонячні батареї, він їздить на гібридній Toyota Prius, яка викидає на 75% менше вуглекислого газу аніж звичайна автівка… Для підтримання бездоганно чистого «екологічного» іміджу у нього є все, крім компостної ями. Він часто буває з місіями в Африці. «Африка – це одне з останніх місць планети, де мені вдається зберегти анонімність. Для тамтешніх людей я звичайний білий. І все… Там забуваєш про славу. Хоча слава – це як універсальна перепустка: куди хочеш, туди й ідеш… Про проблеми Африки я замислився зовсім не після перегляду теленовин, а після пісень Каньє Веста. В Африці я провів доволі часу, аби побачити, з якими проблемами стикаються там люди. Після повернення додому я зрозумів, що більше не хочу й чути про жодну з тих проблем, які так непокоять людей мого кола… Після фільму «Кривавий алмаз» (фільм 2006 року за участю Ді Капріо, де йдеться про діамантовий бізнес на тлі війни в С’єрра-Леоне), я став обережно ставитись до діамантів. Я погано пам’ятаю, коли купував їх востаннє (скоріше за все, я купував їх матері, адже вона єдина людина, котрій я міг би купити діаманти…), але тоді, на жаль, мені не спало на думку дізнатися перед покупкою, яка історія у тих камінчиків…»