9 листопада. Пам’ятні дати

9 листопада. Пам’ятні дати

1696
Ukrinform
Щорічно 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця, українці відзначають День української писемності та мови.

Нестор Літописець був монахом Києво-Печерського монастиря (бл. 1114 р.), першим давньоруським письменником і літописцем, послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Автор житій князів Бориса і Гліба, Феодосія Печерського; традиційно вважається одним із авторів «Повісті  временних літ». Саме Нестор увів історію Русі в річище всесвітньої історії. Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 млн, більшість яких живе в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови - полянського, деревлянського та сіверянського. Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю, зрідка – латинку в різних варіантах. З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики) і словацька (68% спільної лексики). Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI ст., на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «руська мова». Це почало вносити плутанину від моменту приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII ст. стали позначати свою мову схожим прикметником (рос. «русский языкъ»). Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова», зрештою, поступово перемогло в усіх українських регіонах. Упродовж  століть українська мова, так само як і її носій – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються. Отже, варто докладати зусиль, аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де. В іншому разі вона стане виключно «солов’їною». Щороку саме в День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, а також проводиться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, до якого приєднуються і українці за кордоном. Найголовніше в ньому – це і перевірка знань, а також солідарність з усіма, хто любить і шанує рідне слово.  

Разом з тим, щороку, в другий четвер листопада, відзначається Всесвітній день якості. День заснований з ініціативи Європейської організації з якості за підтримки ООН. Уперше світова громадськість відзначила цей день в 1989 році. А через шість років Європейська організація якості оголосила тиждень, на який припадає і цей другий листопадовий четвер, Європейським тижнем якості. Мета Всесвітнього дня якості полягає в підвищенні значення високої якості продукції та послуг, а також в активізації тієї діяльності, яка спрямована на привернення уваги до проблеми якості. Адже йдеться не тільки про безпеку товарів для людини і навколишнього середовища, але й про ступінь задоволеності запитів і очікувань споживачів. Проблема якості – одна з найпріоритетніших проблем в економіці провідних країн світу. В сучасних умовах якість є ключем до успіху в діяльності будь-якого підприємства, будь-якій галузі і, звичайно ж, кожної країни. Поняття якості тісно пов’язане з тим, що ми називаємо благами сучасної цивілізації, якістю життя: а це і збереження довкілля, і фізичне здоров’я, і психологічний комфорт людини.

Події дня:

 Фото: memory.gov.ua
Фото: memory.gov.ua

Цього дня у 1976 році була створена Українська Гельсінська група – перша легальна українська правозахисна організація. У середині 1970-х років політичне протистояння між СРСР і країнами Заходу сягнуло апогею, а «холодна війна» будь-якої миті могла перейти в «гарячу» фазу. Тому, у зв’язку з цим, 32 країни Європи (окрім Албанії), США, Канада та СРСР після тривалих переговорів і консультацій підписали 1 серпня 1975 року в Гельсінкі Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі. Цим актом було остаточно закріплено кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої світової війни. Крім того, СРСР забезпечив собі статус партнера у торгівлі з Заходом. Але в обмін на це СРСР зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акта, зокрема, прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року, її статті 19: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Передбачалося, що виявлення фактів переслідування людей за переконання викликатиме юридично обґрунтовані претензії інших сторін, і не буде трактуватися як втручання у внутрішні справи країни. Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі прирівнювався до національного законодавства. Його підписання Радянським Союзом відкривало юридичні підстави легально і цілком законно боротися з порушенням прав людини в умовах тоталітаризму. Першими цим скористалися московські правозахисники – однодумці академіка Андрія Сахарова – 12 травня 1976 року була створена Московська громадська група сприянню Гельсінських угод. Другою стала Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Легальну правозахисну організацію в Україні створено з ініціативи письменника і філософа Миколи Руденка, генерала армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка. Членами-засновниками стали також мікробіолог Ніла Строката, інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, юрист Іван Кандиба. 9 листопада 1976 року вони підписали Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і Меморандум №1. Саме цей день символічно вважається датою заснування Української гельсінської групи. Декларацією було проголошено створення правозахисної організації та оприлюднено її мету і завдання, головне серед яких – ознайомлення урядів країн-учасниць Гельсінської Наради та світової громадськості з фактами порушення прав людини в Україні та прав українців, які мешкають в інших республіках Радянського Союзу. У програмному Меморандумі №1 викривалися злочини комуністичного режиму: геноцид та етноцид, розкуркулення, Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1930-х років, ліквідація УПА, винищення мирного населення, зокрема, «чекістами», переодягненими у «повстанців», тотальна русифікація, переслідування шістдесятників. Відзначалася конституційна правомірність виходу України зі складу СРСР. Українська гельсінська група – це перша легальна правозахисна організація в Україні, яка відіграла одну з ключових ролей у національно-визвольній боротьбі українського народу, розпочала ненасильницький, легальний і правовий шлях у здобутті Україною незалежності, становленні демократії, поваги до прав людини. Усі члени УГГ зазнали з боку радянської влади переслідувань; усі побували в тюрмах, таборах, або психіатричних лікарнях. Загальний термін ув’язнення всіх членів УГГ складає страшну цифру – понад 550 років.

9 листопада 1995 року Україна стала 37 країною-членом Ради Європи. Цього дня відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ. Того ж дня Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис та член Європейської Комісії Ганс ван дер Брук підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні. Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

Ювілеї дня:

145 років тому народився Богдан Сильвестрович Лепкий (1872-1941), український письменник, педагог, перекладач, літературознавець. Народився в с. Крегулець Гусятинського округу в Галичині (тепер Тернопільська обл.) у родині священика. Навчався у Бережанській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. З 1895 року – вчитель української та німецької мови і літератури у Бережанській гімназії. В 1899–1914 рр. перебував у Кракові. Друкуватися почав з 1895 року. Під час Першої світової війни (1914–1918) вів культурно-освітню роботу в таборах полонених (Венцляр). Після війни деякий час був у Берліні, де став співробітником видавництва «Українське слово». В 1925 році повернувся до Кракова, працював професором Ягеллонського університету. За спогадами сучасників, письменник читав лекції з пам’яті, без допомоги будь-яких записок; був дуже уважним і вибачливим до своїх слухачів, умів збудити в них любов до свого предмету і цим самим переконати їх у цінності української літератури. Петро Карманський, гарний приятель Лепкого, зазначав, що «жодне помітне свято не обходилося без читання ним власних творів. Струнка, гарна й певна себе постава, милий, м’який, ліричний голос, який так легко промовляє до чуття навіть дерев’яних людей, - все те зробило Лепкого найбільш популярною постаттю на галицькому ґрунті». Щороку Лепкий відвідував рідні місця, переважно був у с. Черче недалеко від Рогатина. У 1938-1939 рр. був членом польського сенату у Варшаві. Помер і похований у Кракові. Автор збірок поезій: «Стрічки», «Осінь», «Книжка горя», «Доля»; тетралогії «Мазепа», оповідань, спогадів, літературознавчих критичних нарисів. Богдан Лепкий є автором знаменитої (особливо серед українських емігрантів у Канаді, Америці та Австралії) пісні-реквієма «Журавлі», яка вже встигла стати народною. Цю пісню неперевершено виконувала Квітка Цісик, була вона й в репертуарі Анатолія Солов’яненка.

Роковини смерті:

Цього дня, на 71-му році життя, відійшов у вічність Григорій Савич Сковорода (1722-1794), український просвітитель, філософ, поет, музикант. Народився Григорій Сковорода в селі Чорнухи що на Полтавщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників. Три роки (1741-1744) Григорій Савич провів у Петербурзі – співав у місцевій придворній капелі. Але задушлива атмосфера підкилимного суперництва, чвар, добряче перемішена з лестощами – притаманна подібним закладам, була не для нього. Сковорода кидає Петербург, повертається в Київ, а звідти їде до Європи. За п’ять років він відвідав майже всі європейські країни. Після мандрівки повернувся в Україну, працював професором у Переяславі та Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. З 1754 по 1759 рік жив у с. Коврай на Черкащині, тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень». Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. 25 років філософ мандрував Україною – шляхами Київщини і Слобожанщини, несучи людям поезії «божественних пісень», філософську мудрість і святу мораль. «Мой жребий з голяками», проголошував він і рішуче відхиляв численні пропозиції з боку духовенства і світських правителів посісти ту чи іншу високу посаду. Так, на запрошення ченців Києво-Печерської лаври прийняти духовний сан і стати «столбом церкви и украшением обители» Сковорода відповів: «Я столботворения умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов во храме Божем». Подібна іронічна відповідь прозвучала і на пропозицію з боку Катерини ІІ стати придворним філософом: «Мне моя свирель и овца дороже царского венца». Услід за Сократом він твердив, що справжня мудрість полягає не стільки в пізнанні істини, скільки в тому, щоб жити в істині. Саме тому він забороняв видавати свої книги, хоча називав їх «дітьми», вважаючи істинним філософським результатом «книгу» свого життя.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-