31 жовтня. Пам’ятні дати

31 жовтня 1517 року монах ордену августинців, професор філософії і теології університету Віттенберга Мартін Лютер прибив текст зі своїми 95-ма тезами до дверей собору у Віттенберзі і розіслав їх копії архієпископу Майнцському та Магдебурзькому Альбрехту Бранденбурзькому та своїм друзям в Бранденбург, Нюрнберг і Ерфурт. Приводом для протесту стала практика індульгенцій введена Папою Римським Левом X з метою збирання коштів на будівництво собору святого Петра в Римі. У своїх тезах Лютер виступив не проти самого відпущення гріхів та індульгенцій як таких, а проти зловживань при їх продажу. Вже до початку 1518 року тези стали відомі всій Німеччині, як латиною, так і в німецькому перекладі. На час оприлюднення своїх тез ні Лютер, ні його прихильники ще не називалися протестантами. Самого Лютера Папа Римський Лев X і імператор Карл V назвали єретиком і оголосили поза законом. Однак, число його прихильників в Німеччині неухильно росло. У січні 1521 року Папа Римський, побоюючись, що вчення Лютера підірве устої церкви і поставить під сумнів верховенство Папи у християнському світі, піддав Лютера анафемі. У тому ж році, після відмови Лютера зректися своїх поглядів, рейхстаг у Ворсі заборонив поширення та читання творів Лютера, а імператор Священної Римської імперії видав едикт про арешт Лютера. Але він так і не був виконаний завдяки саксонському курфюсту Фрідріху Мудрому, котрий взяв Лютера під свій захист у замку Вартбург. У 1529 році Карл V заборонив поширення Реформації і заявив, що розправиться з «єрессю» Лютера. Проте п'ятеро німецьких князів і 14 міст стали на сторону Лютера та оголосили офіційний протест. Саме з тих пір прихильників руху Реформації стали називати протестантами. Згодом цей протестний рух спровокував глобальні зміни не тільки у Європі, а й у всьому християнському світі. набувши не лише релігійного, а й соціального характеру, він вплинув на економічний, науковий та політичний розвиток. Нині протестантизм є другим за кількістю віруючих напрямком християнства  і нараховує понад 900 млн віруючих.

Щороку, в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, у багатьох країнах світу святкують Хеловін, або Відьомську ніч – веселе свято нечистої сили. Коріння Хеловіну сягає в сиву давнину, ще до християнізації Європи. Тоді язичницькі кельтські племена святкували в цей час настання своєрідного нового року, напередодні якого відзначалося свято Самайн. Цю межу – перехід до зими – вважали надзвичайно містичним періодом. Стародавні кельти вірили, що саме в цю пору, коли ночі стають надзвичайно темними і холодними, коли у вирій відлітає все птаство, крім загадкового і трохи зловісного ворона, а дні стають короткими і похмурими – з потойбічного світу у світ людей приходять загадкові створіння сіди. Зазвичай вони не шкодять людям – просто блукають поміж ними, тиняючись, наче школяр, що втік з уроків. Але іноді трапляються доволі агресивні створіння – тоді нічого доброго від них не чекай: будуть капостити, а то й взагалі – намагатимуться звести зі світу. Аби цього не сталося, потрібно було всіляко задобрювати непроханих гостей: залишати їм їжу, подарунки, або відлякувати: як варіант – самому стати страшнішим за сіда. Люди в цей період теж можуть побувати у потойбічному світі, а потім повернутися назад. Звісно, якщо поводитимуться там обачно, й не порушуватимуть тамтешніх законів. Так вважали стародавні кельти і ці вірування, без сумніву, були пов’язані з поховальною обрядовістю; світ живих намагався, як умів, осягнути проблему смерті та небуття. Згодом католицька церква почала відзначати 1 листопада День усіх святих, а 2 листопада – вшановувати пам’ять усіх померлих. Дати були встановлені лише в ХІ столітті, а до того відзначалися 13 травня. Таким чином, стародавні язичницькі вірування змішалися з католицькою традицією, а віра в душі померлих, різних духів і казкові створіння трансформувалася в чистісіньку нечисту силу. Уперше назва Хеловіну (Halloween) згадується у 1745 році. Слово походить від англійського Hallowe’en – скорочення виразу All Hallow’s Eve - надвечір’я (переддень) Дня всіх святих, яке в свою чергу розшифровується як All Hallowed Souls Eve – дослівно: Надвечір’я Всіх Святих Душ. Можна сказати, що на сьогодні Хеловін є всесвітнім брендом, таким самим, як Coca-Cola, The Beatles чи Apple. Його логотип – доволі симпатичний палаючий гарбуз (так званий «ліхтар Джека»), упізнають у будь-якому куточку планети (якби було щось страшніше, то потенційний споживач би не клюнув). Величезних бонусів у розкрутці та популяризації Хеловіна додали новітні технології – кіно, телебачення та інтернет. І якщо у першій половині ХХ століття про це свято знали лише в західному світі (переважно в англомовному), то вже зараз його активно відзначають у країнах Сходу – Японії, Південній Кореї, Китаї. За популярністю Хеловін упритул наблизився до Різдва (на третьому св. Валентин). З’явилася величезна кількість різних «експертів» з Хеловіну, які детально розкажуть, який гарбуз вам вибирати, що з ним треба робити, де вішати чи класти (звісно, за фен-шуєм), що при цьому говорити і думати, що одягати й куди йти. Як свідчать дослідження, найбільш активними прибічниками Хеловіна на всіх континентах є підлітки, котрих приваблює ореол таємничості та містики пов’язаних з цим святом, а також мільйонна армія офісних працівників, для яких перетворення на відьму, вурдалака (він же упир) чи ще якусь нечисть (існує безліч варіантів) – гарна нагода хоч на декілька годин вийти за дуже жорсткі та регламентовані межі щоденного протоколу і етикету. Щодо правовірних католиків, то вони цими днями згадують померлих пращурів – відвідують кладовища, храми, запалюють свічки.

Сьогодні з ініціативи ООН відзначається Всесвітній день міст.  27 грудня 2013 року Генеральна Асамблея ООН в своїй резолюції 68/239 ухвалила рішення оголосити 31 жовтня, починаючи з 2014 року, Всесвітнім днем ​​міст. Генеральна Асамблея пропонує державам, системі Організації Об’єднаних Націй, зокрема ООН-Хабітат, відповідним міжнародним організаціям, громадянському суспільству в цілому та всім іншим зацікавленим сторонам відзначати Всесвітній день міст і підвищувати поінформованість про нього. У резолюції наголошується, що справедливий і відповідний потребам доступ до основних міських послуг є однією з передумов стабільної урбанізації, а, отже, і соціально-економічного розвитку в цілому. ООН рекомендує урядам і партнерам по здійсненню Порядку денного Хабітат послуговуватися методологіями планового розширення міських територій для регулювання процесу сталого розвитку міст, в яких спостерігається швидке урбаністичне зростання, з метою запобігання розростання нетрів, розширення доступу до основних міських послуг, підтримки забезпечення всіх жителів житлом, розширення можливостей працевлаштування і створення безпечних і здорових умов для життя. Планова урбанізація збільшує здатність міст генерувати зайнятість і багатство, сприяє різноманітності та соціальній згуртованості між різними класами, культурами, етносами і релігіями. Міста, спроектовані для спільного проживання, створюють можливості, дозволяють налагодити зв’язки і взаємодії, а також сприяють сталому використанню загальних ресурсів. Тема цьогорічного Дня міст – «Краще місто, краще життя», яка покликана привернути увагу до успіхів в сфері урбанізації або проблем, що стоять за цим.

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день економії (Всесвітній день заощаджень). Відзначається на згадку про перший міжнародний спеціалізований конгрес представників ощадних банківських інститутів (27 квітня – 31 жовтня 1988 р.) і присвячений, за задумом його організаторів, економії у широкому сенсі слова – економії грошей, а також часу, сил, дбайливому ставленню до речей.

Ювілеї дня:

385 років від дня народження Яна Вермера Делфтського (1632-1675), голландського живописця. Писав Вермер переважно ті ж самі сцени і в тому ж плані, що й інші «малі голландці» (Пітер де Хох, Стен, Тербох, Метсю) – дівчат за читанням листа, служниць за роботою, жінок перед люстерком. У Вермера не варто шукати рембрандтівської глибини. Його велич лише в артистизмі живопису. Одна з таємниць його мистецтва – дивовижна кольорова гармонія. На сьогоднішній день нараховується лише 36 робіт художника і майже всі вони належать до  шедеврів світового живопису.

Сьогодні святкує свій день народження Дмитро Шуров (1981), популярний український музикант, соліст проекту «Pianoбой». У минулому – піаніст музичних гуртів «Океан Ельзи» (з 2001 по 2004) і «Esthetic Education» (з 2004 по 2008), впродовж 3 років (2006-2009) був піаністом в групі Земфіри. Співорганізатор київського фестивалю Moloko Music Fest, що проходив у 2008 та 2009 роках в рамках Гогольfest. Автор музики до фільмів «Хоттабич», «Гудзик», «Оранжлав», «Ігри в солдатики», «Як знайти ідеал», «Таємничий острів», «Слуга народу» і до гумористичного шоу «Ліга Сміху». Дмитро Шуров – вінничанин, народився в творчій родині. Його батько – поет, художник, редактор телевізійних програм, мати – педагог і музикант. З чотирьох років хлопець вчився грати на фортепіано. В підлітковому віці більшу частину часу проводив за кордоном, вільно володіє англійською та французькою мовами. Навчався у Франції, в ліцеї Огюста Ренуара в Ліможі, а також в штаті Юта, США. В Америці грав у джазовому оркестрі, співав у хорі, октеті, який виконував твори періоду бароко, а також у квартеті barbershop. У театральному класі став шанувальником американських мюзиклів 1950-х і 60-х років. Повернувшись з Америки, став студентом Київського лінгвістичного інституту. Мріяв стати студентом Берклі, але сталося інше: серйозно «захворів» на музику і почав професійно нею займатися, за що, власне, ми йому щиро вдячні.

Роковини смерті:

96 років з дня смерті Киріака Костянтиновича Костанді (1852-1921), українського живописця. Член Товариства передвижників, член-засновник Товариства південноросійських художників (існувало до 1920), один із засновників Одеського художнього музею (в 1917 Костанді стає його хранителем і бере активну участь у перетворенні його в Народний художній музей). З 1885 року – викладач Одеської рисувальної школи. Протягом тридцяти п’яти років життя і діяльність Костанді були пов’язані з цим закладом. Йому, педагогу і художнику, Одеська школа завдячувала своїм особливим стилем, що вирізняв її серед інших художніх шкіл. Костанді як вчитель дав путівку в життя багатьом майстрам образотворчого мистецтва. Свої кращі твори художник написав у 90-ті роки ХІХ ст. («Старенькі», «Рання весна», «З пташиного польоту», «Галки»). Роботи Костанді, створені в цей період, відіграли значну роль в розвитку українського побутового і пейзажного жанрів. Сучасники називали Костанді співцем ранньої весни і духмяного бузку, поетом сутінку і тонкого вечірнього смутку. Так само, як Левітан відкрив поезію північної природи, так само Костанді – південної. Його учень, відомий художник Амшей Нюренберг (той самий, назву картини якого «Пурпурові вітрила» запозичив Олександр Грін для своєї знаменитої повісті) писав у спогадах: «Костанді відчув тонку й гарячу красу одеського пейзажу. І нині вся одеська природа неначе носить на собі легку печать його дивовижного ока, схвильованого серця…»  Після смерті художника, восени 1921 року, група учнів і послідовників Костанді вирішила продовжувати його справу і організувала в Одесі Художнє товариство ім. К.К. Костанді, яке проіснувало до 1930 року і відіграло помітну роль в об’єднанні творчих сил. В 1924 році Товариство організувало першу посмертну виставку картин, малюнків і етюдів Костанді, на якій експонувалось понад 300 робіт. Крім цього в Одесі щорічно проводився «День бузку» як пам’ять про Костанді – художника, який через все життя проніс чисту, велику любов до природи і людей. Аби переконатися в цьому варто завітати до музею й поглянути на картини майстра.