24 жовтня. Пам’ятні дати
Саме цього дня у 1945 році набрав чинності Статут ООН, підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско. Організація Об’єднаних Націй офіційно з’явилася на світ з моменту ратифікації цього засадничого документа більшістю його учасників, зокрема й п’ятьма постійними членами Ради Безпеки. Як відомо, ООН – універсальна міжнародна організація, діяльність якої спрямована на забезпечення міжнародних безпеки і миру; вона організовує співпрацю і підтримує розвиток приязних відносин між державами. Фундаментальними принципами організації є суверенна рівність держав, невтручання у їхні внутрішні справи, розв’язування суперечностей мирним шляхом, дотримання державами міжнародних зобов’язань, колективна участь членів організації в операціях ООН. Серед 51 держави-засновниці ООН була й Україна. День ООН відзначається з 1948 року. В 1971 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято.
Разом з тим, сьогодні Всесвітній день боротьби з поліомієлітом, який відзначається з 2012 року з ініціативи міжнародної неурядової нерелігійної та неполітичної благодійної організації Ротарі (Rotary International) і під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Дата цього міжнародного дня була обрана не випадково – 24 жовтня 1914 року народився Джонас Солк, американський епідеміолог і вірусолог, котрий розробив першу вакцину проти поліомієліту – дитячого спинномозкового паралічу. Поліомієліт є високозаразною інфекційною хворобою, яка викликана вірусом поліомієліту. Вірус вражає нервову систему і може призвести до паралічу або навіть смерті протягом декількох годин. Ліків від поліомієліту не існує. Імунізація є єдиним способом захисту від хвороби. Безпечні та ефективні вакцини існують, і вони дуже важливі для захисту дітей від поліомієліту. Щеплення проводиться кілька разів та захищає дитину на все життя. З 1988 року кількість випадків захворювання поліомієлітом у світі зменшилась на понад 99%, і на сьогодні лише в трьох країнах триває епідемічна передача вірусу. Ендемічними залишаються Нігерія, Пакистан і Афганістан. В 1994 році Південна і Північна Америка стали першими територіями вільними від поліомієліту. Через шість років лікарям і вченим вдалося офіційно ліквідувати захворювання ще в 36 країнах Тихоокеанського регіону, включно з Китаєм і Австралією, а ще два роки по тому з зони ризику вийшла і Європа, перемігши поліомієліт у 2002 році. Попри те, що ця небезпечна хвороба майже переможена, час від часу виникають вогнища захворювання. ВООЗ зазначає, що цілковита ліквідація цієї хвороби у найближчі п’ять років дозволить зекономити понад 40 мільярдів доларів США. Допоки у світі залишатиметься хоча б одна інфікована дитина, ризику зараження поліомієлітом піддаватимуться діти в усіх країнах. Україна є однією з небагатьох країн світу з високим ризиком спалаху поліомієліту у зв’язку з низьким охопленням дітей імунізацією. Потужне лобіювання проти вакцинації, скептицизм та дезінформація населення про щеплення в Україні є одними з причин швидкого зниження охоплення імунізацією. За даними опитування ЮНІСЕФ, лише 46% населення позитивно ставиться до імунізації. Це вже призвело до спалахів інфекційних захворювань останнім часом в Україні, таких як кір, краснуха, кашлюк, епідемічний паротит (свинка).
Ювілеї дня:
385 років від дня народження Антоні ван Левенгука (1632-1723), відомого нідерландського природознавця. Народився в родині майстра-кошикаря. Батько помер, коли Антоніо було 6 років. Рідний дядько навчив майбутнього натураліста основам математики й фізики. Хлопець навчався в приміській гімназії Лейдена. В 16 років він подався до Амстердама, аби здобути фах бухгалтера, але замість того влаштувався працювати в галантерейну крамницю. Саме там він вперше побачив найпростіший мікроскоп (збільшувальне скло, що кріпилося на невеличкому штативі), який використовувався текстильниками під час їхньої копіткої праці. Згодом він придбає собі такий самий. Поживши в Антверпені, Левенгук повертається до рідного містечка Делфт. Купує крамничку, займається торгівлею мануфактурою і галантереєю. Шліфування оптичного скла було його захопленням. І треба сказати, що досяг він у цій справі великої досконалості. Виготовлені ним лінзи, котрі він вправляв у металеві тримачі, давали 150 – 300-кратне збільшення. За допомогою таких «мікроскопів» Левенгук вперше спостерігав і замальовував сперматозоїди, бактерії, еритроцити, окремі рослинні і тваринні клітки, яйця і зародки та інші частини і органи більш як 200 видів рослин і тварин. Свої спостереження він описував у листах (майже 300), котрі направляв головним чином до Лондонського королівського товариства, членом якого був і сам з 1680 року. Прожив Левенгук досить довге життя – 91 рік. Був сучасником (і однолітком) філософа Баруха Спінози, художника Яна Вермера Делфтського. З останнім товаришував, їхні будинки у Делфті знаходилися майже поряд.
150 років від дня народження Миколи Федотовича Біляшівського (1867-1926), українського археолога, етнографа, мистецтвознавця. У 1902–1923 рр. очолював Київський історичний музей (тоді називався Київський міський художньо-промисловий і науковий музей). Досліджував археологічні пам’ятки на території України від кам’яного віку до раннього середньовіччя. Вчений надзвичайно багато зробив для розвитку музейної справи в Україні. У 1910 році став одним із засновників Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтв, діяльність якого поширювалась на усі українські землі. Розшукував і збирав рукописи та мистецьку спадщину Тараса Шевченка. Похований у Каневі.
78 років від дня народження Лесі (Людмили) Василівни Дичко (1939), українського композитора, одного з найвідоміших хорових композиторів України. Народна артистка України (1995), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989). Автор кантати «Червона калина», ораторій «Чотири пори року», «Індія-Лакшмі», балетів «Досвітні вогні», «Катерина Білокур»; симфоній, літургій. За влучними словами Ірини Сикорської Леся Дичко «вимальовує свої хорові картини, змушуючи звичні кольори яскравіти безліччю відтінків, створюючи найтонше звукове колористичне плетиво. І кожним звуком засвідчує: так могла написати тільки українка!» Диригент Валерій Матюхін назвав Лесю Василівну «українським музичним Куїнджі». Народилася Леся Дичко в сім’ї інтелігентних, музично обдарованих батьків, котрі відразу виявили неабиякі музичні здібності своєї доньки. Її дідусь і бабуся були репресовані, батько виховувався в дитбудинку. Як згадує мисткиня, батько мав абсолютний слух (грав напам’ять Шопена), мати чудово малювала. Дівчинка закінчила Київську дитячу музичну школу № 2, подовжила навчання в середній спеціальній музичній школі імені М.В. Лисенка. Після десятирічки були консерваторія, аспірантура, де, серед інших відомих педагогів, її наставниками були Костянтин Данькевич у Києві та Микола Іванович Пейко в Москві. Крім консерваторії, Леся Дичко навчалася в художньому і театральному інститутах. З самого дитинства вона була надзвичайно життєрадісною й оптимістичною. Рідні та близькі називали її «вічною фантазеркою». Не втратила вона цих якостей і по сьогодні. Сама композитор не уявляє свого життя без музики: «Я маю дуже щасливу долю. Все життя я віддала музиці. I якби мені запропонували все спочатку, я б знову обрала музику. Музика, музика і тільки музика».
Роковини смерті:
Сьогодні роковини з дня смерті Богдана Гаврилишина (1926-2016), відомого канадського, швейцарського економіста українського походження, громадського діяча, мецената. 19 жовтня Богдан Гаврилишин відзначив своє 90-ліття, а за кілька днів його не стало. Народився майбутній економіст зі світовим ім’ям в селі Коропець, на Тернопільщині. 1943 року потрапив до Німеччини. У таборі біженців отримав середню освіту. 1947 року родина Гаврилишиних виїхала до Канади. Працював лісорубом, офіціантом. 1954 року здобув магістерський ступінь в університеті Торонто за фахом «інженер-механік». За три роки на першому робочому місці з інженера дослужився до керівника. З 1960 року мешкає в Швейцарії. Працював директором з навчання Міжнародного інституту менеджменту (МІМ), у 1968-1986 роках очолював його. На початку 1970-х у рамках святкування 25-річчя інституту організував економічні дискусії у швейцарському селищі Давос. Відтоді зібрання провідних економістів і політиків світу там стали регулярними. З 1988 року працював на громадських засадах в Україні, був радником першого президента України Леоніда Кравчука та декількох відомих українських політиків, засновником відомих неурядових організацій – відділення МІМ у Києві, фонду «Відродження», Міжнародного центру перспективних досліджень, власного благодійного фонду. Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Богдан Гаврилишин вважав себе не економістом, а «людиною, яка знає щось майже про все, і розуміє співвідношення між різними явищами». Його життя – яскравий приклад стовідсоткової успішності, абсолютний зразок «людини, що всім завдячує самій собі» – self-made man, або ж просто, як казав інший всесвітньо відомий українець Петро Яцик, він – «українець, який відмовився бути бідним».
