17 жовтня. Пам’ятні дати

17 жовтня. Пам’ятні дати

2051
Ukrinform
Сьогодні Міжнародний день боротьби за ліквідацію бідності.

В цьому році виповнюється 25 років з моменту прийняття у 1992 році Генеральною Асамблеєю ООН резолюції, яка проголошувала 17 жовтня Міжнародним днем боротьби за ліквідацію бідності. Всесвітній банк вирахував, що злиденним є кожен, хто живе менше, ніж на 1 долар 90 центів у день. Нині на цю суму живе близько 11% населення планети. В Україні, за оцінками ООН, 60% населення є бідним – йдеться саме про бідність, а не про злидні (або, як кажуть фахівці – абсолютну бідність). Приміром, багато бідних українців можуть купити хліб і якісь овочі, у них є дах над головою, але вони не мають змоги повноцінно харчуватися, не мають доступу до якісних послуг охорони здоров’я та освіти, не можуть задовольняти свої культурні потреби (театри, кіно, книги). Є бідність відносна і абсолютна, багатовимірна і за рівнем доходів. Абсолютна бідність – це коли людина через голод змушена красти хліб, ходить у лахмітті та живе не у власному будинку чи хоча б у тісній хрущовці, а буквально на вулиці. Відносною бідністю є бідність, коли певна частина населення живе за межею прийнятих (усталених) стандартів споживання («національна межа бідності»). Про відносну бідність писав ще батько економічної науки Адам Сміт, який стверджував, що речі перетворюються на необхідність тоді, коли «чесним людям, навіть із найнижчого класу, стає негоже їх не мати». І наводив приклад з полотняною сорочкою, яка не є «життєвою необхідністю», але «нині у більшій частині Європи чесний робітник соромився би з’явитися на людях без полотняної сорочки, відсутність якої означала б ганебний ступінь бідності». На сьогодні в абсолютній бідності живе кожна десята людина в світі, причому більшість із них громадяни країн із середнім рівнем доходу (Індія і Китай). За межею абсолютної бідності знаходяться майже всі країни Африки та Південної Америки. Навіть у таких заможних країнах, як США та Японія, кожна шоста людина живе у відносній бідності. Існує декілька підрахунків бідності, але кожен із них далекий від досконалості, тому серйозні економісти зауважують, що хоч би яким методом ми послуговувалися, бідності зазнають набагато більше людей, ніж показує статистика. Бідність дуже тісно пов’язана з нерівністю. Втім, за будь яких обставин варто пам’ятати, що бідність та нерівність – це не стихійне лихо, не землетрус чи повінь. Звісно, є «структурні» причини бідності, непідвладні людям, але багато чого залежить від самої людини та від суспільства в цілому, адже надзвичайно яскраві та успішні приклади подолання бідності показали Данія, Фінляндія (до речі, Фінляндія є країною з найбільшою рівністю у світі – навіть більшою, ніж у колишніх республіках СРСР), Норвегія та Швеція. Тема цьогорічного Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності: «Відповідаючи на заклик до дій щодо подолання бідності 17 жовтня: на шляху до мирних та інклюзивних співтовариств». Ця тема вказує на важливість таких цінностей, як гідність, солідарність і право голосу.

Події дня:

Цього дня у 1659 році в Переяславі між Юрієм Хмельницьким і московським урядом було підписано угоду, якою регулювалося політичне й правове становище козацької України в складі Московської держави (Переяславські статті). Російські воєводи мали право стояти в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані.

Ювілеї дня:

321 рік від дня народження Якова Андрійовича Марковича (1696-1770), відомого українського державного діяча, мемуариста. Походив з багатого і впливового старшинського роду. Закінчив Київську академію, де був улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Служив наказним лубенським полковником, генеральним підскарбієм. Був одружений на доньці гетьмана Павла Полуботка. Зібрав величезну бібліотеку, де були рукописні твори з усієї України. Протягом 1717-1776 рр. вів щоденник (називав його «домашнім протоколом»). Твір є продовженням «Кройніки» наказного гетьмана Павла Полуботка (батька дружини Якова Марковича), події в якій доведено до 1715 р. У щоденнику простежено розвиток економіки, соціальних відносин і культури Гетьманщини (Лівобережної України з Києвом). Відображено колоніальну політику російського царизму в Україні, показано яким важким тягарем лягли на український народ руйнівні війні, що вела Росія з Туреччиною (передусім, за рахунок українських козаків і селян). Щоденник містить багато майстерно виписаних картин і деталей побуту ХVІІІ ст. В ньому чимало витягів з періодики, у т.ч. зарубіжної (польської, німецької, французької), копій віршів, рецепти тощо. Рукопис твору зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України.

203 роки від дня народження Якова Федоровича Головацького (1814–1888), українського вченого, етнографа, літературознавця, поета, історика, священика УГКЦ, педагога, громадського діяча. Співзасновник об’єднання «Руська трійця» (крім Якова Головацького до нього входили його побратими Маркіян Шашкевич та Іван Вагилевич), співавтор альманаху «Русалка Дністровая». Професор Львівського університету (викладав українську мову та літературу); в 1864-1866 рр. – ректор. У 1867 році емігрував з родиною до Росії, сподіваючись одержати кафедру в одному з університетів. Однак цього не сталося, оскільки він недосконало володів російською мовою. Зрештою його призначили головою «Археографической комиссии для разбора древних актов» у м. Вільно (Вільнюс). В 1878 році у Москві вийшли у кількох томах славнозвісні «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» – результат праці майже всього життя науковця. До зібрання увійшли історичні, побутові, обрядові (колядки, гагілки та ін.) пісні, а також коломийки та багато інших зразків самобутньої української народної творчості. Про цю працю залишили свої схвальні відгуки багато вчених. З визначних наукових робіт Головацького пізнішого періоду слід згадати «Географический словарь западнославянских и югославянских земель» (1884), який високо оцінили фахівці ряду країн, зокрема Чехії та Польщі. В останні роки життя вчений працював у бібліотеці Віденського університету, де продовжував наукову діяльність, вивчаючи минуле галицьких і буковинських земель. Помер у Вільно, там і похований.

Цього дня народився Іван Драч (1936), український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, драматург, громадський діяч. Герой України (2006), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976). Автор збірок поезій «Соняшник» (1962), «Протуберанці сонця» (1965), «Корінь і крона» (1974), «Теліжинці» (1985), «Противні строфи» (2005) та ін. Іван Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота». Йому належать переклади поезій Ципріяна Норвіда, Поля Елюара, Фредеріко Гарсіа Лорки, Назима Хікмета. Очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом, першим головою Народного Руху України. До слова, Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнює себе з «волом, робочою бджолою». А ще смиренно погоджується з твердженням, що він – конформіст: «Так, я конформіст. Як я можу бути не конформістом, коли 30 років перебував у лавах КПРС?...» Іван Драч – людина колосальної енергії. За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджує, що «дуже мало досяг». Саме як і належить «трудящій бджолі», а не плигучій блосі. Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, в людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й сьогодні та надихає більш молодих. Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Поет Іван Драч – це легка іронія та філософічність без занудства. Він – справжній інтелектуал, що широко і в кольорах бачить світ і тонко розуміє його.  Але, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним комуністом, чесним політиком, і залишається просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-