Рік "Волині": Як один фільм змінив відносини України і Польщі

Рік "Волині": Як один фільм змінив відносини України і Польщі

1366
Ukrinform
Історичний аспект українсько-польських відносин і надалі перебуває у стагнації. Проте, є "гнилий компроміс"

У жовтні минулого року в Польщі вийшов художній фільм "Волинь". За задумом режисера Войцеха Смажовського, кінокартина мала б спонукати діалог між польськими та українськими елітами, залучити істориків до дискусії про події на Волині в роки Другої світової війни. Що ж насправді змінив фільм в українсько-польських відносинах?

БАЖАНЕ ЗА ДІЙСНЕ

Вже за перший тиждень після виходу фільму на широкі екрани у Польщі "Волинь" подивилося понад 200 тис. глядачів. Усього ж за час кінопрокату, який тривав до весни, понад 1,4 млн поляків побачили картину. Зараз стрічкою «Волинь» все ще активно цікавляться на DVD носіях та цифрових платформах телебачення.

Поява фільму не могла пройти непоміченою, передусім, через досить агресивну маркетингову політику. Багато хто вагався, чи дивитися кінокартину, яка перенасичена сценами насилля. Однак, активна реклама по радіо, на телебаченні, в Інтернеті, на зупинках громадського транспорту і білбордах на рівні підсвідомості схиляла до цього.

Прем'єра на популярному кінофестивалі у Гдині у вересні минулого року не стала сенсацією на польському кінообрії, фільм не завоював там багато нагород. Але вже під час вручення "Орлів" – місцевого аналогу голлівудських "Оскарів" – у березні фільм здобув визнання серед польських кіномитців. Його відзначили у дев'яти категоріях, зокрема – за "найкращий фільм" та "найкращу режисуру". "Волинь" отримав безліч схвальних відгуків у Польщі, критики було порівняно небагато. Натомість в Україні домінувало негативне ставлення до фільму – його сприймали як чинник, що може лише погіршити ситуацію у польсько-українських взаєминах. Попри сподівання й лобіювання польської сторони, в Україні цей фільм так і не вийшов на широкі екрани.

Войцех Смажовський. Фото: Wojciech Pacewicz
Войцех Смажовський. Фото: Wojciech Pacewicz

Режисер Войцех Смажовський неодноразово підкреслював, що фільм має бути "мостом", а не "стіною" між польським і українським народами. Проте, вже тоді було очевидно, що режисер видавав бажане за дійсне. У це не дуже вірило навіть польське суспільство. Ще перед прем'єрою фільму популярний тижневик Newsweek опублікував опитування щодо того, як фільм "Волинь" вплине на польсько-українські відносини. Лише 4% респондентів тоді відповіли, що вони можуть покращитися, натомість, на погіршення відносин очікувало 27% анкетованих. З перспективи року можна сказати, що оптимістичні настрої навіть цих кількох відсотків поляків не справдилися. Щоправда, не збулися й найгірші очікування – тоді часто звучали побоювався, що з прем'єрою фільму різко зросте хвиля вуличного насилля відносно українців.

"НЕВІДОМІ" ТРЕТІ СИЛИ

Проте, треба бути об'єктивними, на деяке зростання ксенофобських настроїв вплинув не лише фільм, але й інші фактори, наприклад, дискусія щодо хвилі мігрантів до ЄС.

Польща залишається в авангарді країн Євросоюзу, які активно виступають проти політики надання притулку біженцям із Близького Сходу та Північної Африки. Ця тема постійно обговорюється у ЗМІ. Відтак, кількість противників розміщення мігрантів у Польщі цього року зросла до 70%. До того ж, у "брюссельських" дискусіях польські політики найвищого рангу впродовж останніх двох років активно використовували аргумент наявності в Польщі "мільйона біженців з України". Після неодноразових зауважень з боку української влади, українців і громадських активістів у Польщі, місцева еліта вже практично перестала називати українських мігрантів у Польщі "біженцями".

Утім, логічний ряд "українець – біженець" у Польщі частково закріпився у певних не найбільш освічених прошарках суспільства, викликаючи негативні асоціації, а часто – навіть агресію. Такі настрої підігріваються окремими силами, які спекулюють на болючих темах про те, що українці забирають у поляків робочі місця, погоджуючись на занижену оплату праці. Дехто також лякає неконтрольованою міграцією з України до Польщі, що в перспективі може створити проблеми. Мовляв, мільйони українців самоорганізуються, створять свою партію, увійдуть до парламенту і звідти "качатимуть" свої права. До речі, апологетом такого твердження є Станіслав Сроковський – автор збірки оповідань "Ненависть", базуючись на яких режисер Смажовський і зняв фільм "Волинь".

Але Смажовський як "мавр, який зробив свою справу" вже давно займається зйомками інших фільмів, а історичний аспект українсько-польських відносин й надалі перебуває у стагнації. Очевидно, вважаючи «Волинь» "добрим підгрунтям" для подальшого нагнітання обстановки,  "невідомі" треті сили вирішили скористатися картиною, аби ще більше загострити протиріччя між Києвом та Варшавою щодо болючих історичних подій. У січні-березні цього року двічі було зруйновано пам'ятник загиблим полякам у Гуті Пеняцькій на Львівщині, пошкоджено польські та українські пам'ятники на території Меморіального комплексу "Биківнянські могили" та обстріляно з гранатомета генконсульство Польщі в Луцьку.

Фото: https://dt.ua
Фото: https://dt.ua

Усе це робилося з надією "підігріти" антиукраїнські настрої в Польщі. Частково поставленої мети досягти вдалося. Наприкінці квітня представники радикальної організації "Національний рух" та інших націоналістичних сил, за день до відзначення 70-річчя акції "Вісла", демонстративно демонтували український пам'ятник бійцям УПА на цвинтарі у Грушовичах поблизу кордону. Це викликало протести в Україні, і в результаті призвело до замороження співпраці з Польщею у сфері проведення спільних археологічних досліджень, виявлення місць масових убивств та братських могил. Питання щодо відновлення спільної діяльності у цій сфері на міждержавному рівні не вирішено й досі. А це надзвичайно важливо, особливо у контексті спроб легалізації українських місць пам'яті у Польщі та польських в Україні, завдяки чому можна буде уникнути їхнього руйнування радикально налаштованими силами.

РЕАНІМАЦІЯ ДІАЛОГУ

На сьогодні українсько-польські відносини в історичній площині призупинилися у своєму розвитку, на офіційному рівні сторони не готові до компромісів. Тому, вакуум думок та ініціатив намагатимуться заповнити і вже заповнюють своїм порядком денним сили, які не зацікавлені у нормальних добросусідських відносинах між Україною та Польщею. Це повинні розуміти в обох столицях і, попри усі труднощі, намагатися знайти спільні точки зору.

Свої пропозиції у цьому контексті нещодавно виклала група українсько-польського діалогу, яка минулого місяця представила у Варшаві документ під назвою "Пріоритетне партнерство. Спільне бачення польсько-українських відносин". Як зауважила експерт фундації Стефана Баторія, колишній заступник глави МЗС Польщі Катажина Пелчинська-Наленч, у рамках підготовки рекомендацій сторони мусили піти на "гнилий компроміс". Очевидно, що вона мала на увазі історичні питання.

Катажина Пелчинська-Наленч / Фото: Wikipedia
Катажина Пелчинська-Наленч / Фото: Wikipedia

"Мусимо погодитися з тим, що кожен народ має право на самостійну інтерпретацію історичних фактів. Отож, ми повинні бути готовими до застосування принципу "згоди на незгоду", також коли йдеться про персональний склад пантеону національних героїв. Та провідною думкою повинно залишатися переконання, що історичні питання, відносно яких ми сьогодні не можемо знайти порозуміння, не повинні блокувати майбутнього розвитку відносин між сучасною Польщею та сучасною Україною", – наголошують автори документу.

Ключова фраза в цій цитаті – "згода на незгоду". Тут ідеться не стільки про статус-кво чи замороження проблеми, а про пошук її розв'язання у довгостроковій перспективі. Примушення до діалогу на власних умовах і несприйняття аргументів іншої сторони – шлях у нікуди. І саме це доводять два останні роки у польсько-українських історичних взаєминах.

У дослідженні експерти запропонували рішення щодо виходу із глухого кута.

Зокрема, вони наголошують на необхідності:

- легалізувати польські пам'ятники в Україні та українські в Польщі, відбудувати знищені в останні роки пам'ятники, протистояти самовільному демонтажу чи видозміні пам'яток, виробити спільні стандарти реагування влади і суспільства на провокації та акти вандалізму;

- створити польсько-український дослідницький інститут у галузі суспільних наук та історії;

- популяризувати спільні позитивні сторінки історії Польщі та України, зокрема спільну боротьбу Польщі та УНР проти більшовицької Росії в 1920 році, а також епізоди співпраці УПА й АК в 1945-1947 роках проти більшовиків, спільно відзначити в 2018 році річницю Гадяцької Унії та битви під Конотопом;

- акцентувати увагу на позитивних сторонах розвитку двосторонніх відносинах за останні 25 років;

- використовувати в освітній діяльності матеріали з історії Польщі українською мовою та з історії України польською мовою, включити матеріали з історії сусідніх країн до програм обміну молоддю та партнерської співпраці місцевих органів самоврядування.

Чим це не готова "дорожня карта" покращення двосторонніх відносин в історичній площині на перспективу кількох років? Звісно, ці пункти можна ще доповнювати деталями чи технічними елементами, але це принаймні може бути входом до дискусії. Не можна віддавати стратегічну ініціативу в руки людей, які відверто не зацікавлені у рівних та дружніх відносинах між Україною й Польщею не лише в історичній, а будь-якій сфері. Вони знаходитимуть причини за будь-яку ціну перешкоджати цьому діалогу. Без сумніву, за цим прямо чи приховано "стирчатимуть вуха" східної сусідки обох країн.

Юрій Банахевич, Варшава.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-