Герцог Альба і незалежність

Герцог Альба і незалежність

1081
Ukrinform
Єдність Іспанії важлива для нас: Європа – наш щит, і тріщини у ньому смертельно небезпечні для української незалежності

Іспанський герцог Альба, як писали сучасники, був щирою людиною.

Він чесно вірив у непорушність кордонів унітарної Іспанії, тож нідерландських сепаратистів сприймав як ворогів Господа. А ще він був за мир, і посланий королем Філіпом II в 1566 році пацифікувати бунтівні провінції, вважав, що досягти цього можна, стративши 2 тисячі заколотників.

Двома тисячами справа не обмежилася. В історії залишилися свідчення, що він особисто підписав смертні вироки 18 600 повстанцям. «Нескінченно краще шляхом війни зберегти для Бога і короля державу збіднілу і навіть розорену, ніж без війни мати її для сатани», – писав він у своїх епістолах.

Герцог нищив друкарні, закривав школи, громив книжкові магазини, забороняв іноземну літературу та поїздки студентів за кордон... зрештою обклав бунтівників непідйомними податками і влаштував економічну блокаду.

Але миру не домігся.

Що поганого було в великій іспанській державі? Чому так не подобалося підданим Філіпа з північних провінцій спокійно вирощувати хліб і ростити дітей під захистом великої армії? Вірити в Бога і доброго короля, вивчати іспанську мову? Може, вся причина в протестантській вірі, яку в королівстві вважали єрессю? Або те, що формально вільні графства і єпископства відразу були перейменовані в іспанські провінції? Або просто перед нідерландцями вже замайоріло світле буржуазне майбутнє, яке ніяк не поєднувалося зі середньовічним ладом Іспанії?

Імперія розвалювалася на очах у герцога, і Альба був, напевно, цим неабияк засмучений. Як набагато пізніше Вінстон Черчілль, він міг би сказати, що саме імперія – найбільш ефективна форма державного устрою, і нідерландці дурні, що відмовляються бачити всі її переваги. Коли герцогу говорили про народні виступи проти окупаційної влади, він відповідав: «Це неважливо», бо шукав причину протесту в підступах місцевої аристократії і підбурюванні від англійців.

Дивна річ: колись словами іспанського герцога я ілюстрував мету гібридної війни Росії в Україні. І уявити собі не міг, що доведеться згадувати їх щодо самої Іспанії.

Чи можна ставити в один ряд війну Нідерландів за незалежність в XVI столітті і сучасну каталонську кризу? Безумовно, ні! І, безумовно, так! Бо як і тоді, так і зараз почалися якісь процеси, не зовсім зрозумілі і в Іспанії, і в Європі в цілому і, можливо – в самій Каталонії. Якась критична маса у каталонської еліти і каталонського народу накопичилася. І наскільки руйнівним буде вибух, не знає, мабуть, ніхто.

Фото: АА
Фото: АА

Каталонська радість свободи для нас, в Україні, тривожна. Ми бачимо в ній наш Крим, який відсічено і заховано за такий же, заборонений нашим законом референдум. Бачимо окупований Донбас і не можемо не запаралелити ці події, не можемо не бачити похмурих перспектив, якщо світ раптом змириться з каталонською незалежністю.

Чому ще єдність Іспанії для нас така важлива? Тому що Європа – наш щит, і тріщини у ньому смертельно небезпечні для української незалежності.

І водночас ми не можемо не пам'ятати про власний референдум 1991 року, що засвідчив бажання українців бути незалежною державою, не можемо не розуміти, що якби «каталонська весна» розпочалась у ті роки, ми б її підтримали всією душею.

Подібне розщеплення свідомості – звичайна справа молодих держав, типовий егоїзм націй, які перед загрозою нестабільності намагаються переконати себе, що вікно можливостей відкрилося слушного часу для них, але для всіх, хто прийшов пізніше, вже закрите...

І тому наші політики і політологи гарячково намагаються довести, що історія України та історія Каталонії – це дві різні історії, що наше право на незалежність легітимне, а їх – ні. Аргументів звучить безліч – і про те, що наша історія давніша за каталонську (це якщо не знати каталонської), і мова каталонська зовсім не оригінальна, а лише діалект іспанської (а хіба українську в Росії не вважають зіпсованою російською?), і право на самовизначення Україна, на відміну від Каталонії, мала за Конституцією СРСР (чого б було варте те право, якби радянська імперія не руйнувалася зсередини?).

І ще – наша глибока переконаність, що за мрією каталонців про незалежність стоїть виключно ФСБ.

Росія, дійсно, у всі часи проплачувала сепаратистські рухи в країнах-конкурентах. Цим займалися всі імперії, така їхня суть. І, напевно, не знайти в ХХ столітті жодної колишньої колонії, якій не допомогли отримати незалежність ззовні.

Можливо, не по темі, але у дискусіях такої собі Збручанської ініціативи прочитав про знову воскреслий міф. Про те, що об'єднання Галичини і Лівобережної України на початку століття теж було інспіровано Росією. Щоб, мовляв, зруйнувати Австро-Угорську імперію і затягти галичан в орбіту «русского мира». Причому Австрія в цьому міфі видається раєм для українців. Це міф «про модернізацію, про щасливе життя, де люди живуть довго і заможно, мають свободу самовираження, де немає цензури і так далі. Все це разом складається в world happiness index – світовий індекс щастя» (цитую Ярослава Грицака).

Втім, це зовсім інша тема...

Насправді, абсолютно безглузда річ – намагатися розкласти по поличках: гідна та чи інша нація самовизначення або не гідна?

В історії людської цивілізації існували сотні тисяч етносів і, можливо, тисячі націй, не зуміли побудувати свою державність або втратили її. Або через свою нечисленність, або через численність ворога, через нерішучість своїх вождів або пріоритетність зовсім інших життєвих цілей. Можна навіть сказати, що здобутя незалежності було, за великим рахунком, результатом щасливого збігу сприятливих обставин (про які щодо України на тому ж «збручанському» форумі говорив Грицак).

Але хоч би яким дивом була державність, кожна нація, що вважає себе нацією, намагалася її здобути.

Адже нація – це не від Бога, а завжди проект, створюваний людьми. «Націоналізм не відроджує нації, – писав британський і американський філософ і соціальний антрополог Ернест Геллнер, – він їх вигадує». І кожен національний проект прагне однієї мети – національної держави. Нація без держави не має сенсу. Як втрачає сенс без надії стати державною національна мова.

Дивовижну річ прочитав про Каталонію. У давні часи вона в результаті династичних розпальцьовок стала частиною Арагона. А останній потрапив під вплив Кастилії, і оскільки його населення нині не має претензій на державність, арагонська мова, за багатьма оцінками, практично зникає – нею говорять не більше 30 тисяч осіб. А каталонська – живе, з'являються нові і нові центри її розвитку, вони вже навіть конкурують один з одним за право представляти більш чисту від іспанського впливу версію мови.

Де той поріг, за яким група людей за інтересами (за Гумільовим – консорція) стає етносом? Де той маркер, який етнос або групу етносів перетворює на націю? Єдиного, загальноприйнятного немає. Це й не культура, й не економіка, і навіть не мова (у двох різних націй: німців ФРН і австрійців – вона одна, а в Індонезії – 700 мов, а як державна узаконена арго місцевих рибалок).

«Націю, – писав класик, – об'єднує спільна мета». І ніхто не може їй цю мету вказувати...

Сьогодні, в умовах тріумфальної ходи глобалізму, філософи вважають нації пережитком, а націоналізм припустимим лише як «пивний» чи «футбольний». Але ось ми бачимо – він існує, і не такий сумирний, як здавалося два десятки років тому Фукуямі.

Є в Каталонії націоналісти? Існує каталонська нація? А ви подивіться на вирази облич барселонців, які голосували «за»? У них змішалися радість, надія і тривога. Вони наївно вірять, що подолають економічні труднощі, які для них почалися вже зараз, коли через очікування нестабільності згортається виробництво і виходять з країни банки. Хіба їх цим злякаєш? Хіба не так само мріяли ми в 1991-му? Зрештою, не тільки за українську мову голосувала на референдумі більшість українців, а за право жити своїм розумом і за щиру віру в те, що якщо не годувати Москву і російські околиці, настане процвітання.

Крутими дорогами прокладений шлях до незалежності. Ще важче доводиться, коли вона настає. Каталонцям доведеться щось вирішувати з метрополією, з якою вони пов'язані тисячею зв'язків; з мільйонами іспанців-мешканців Каталонії, яких ми б за своїм прикладом назвали «п'ятою колоною» або «окупантами»; з несамовитими радикалами, які бажають все і зараз; з політичними авантюристами, що мріють про хаос, щоб нажитися на веремії...

Ніхто не може вказувати каталонцям, що їм робити: боротися далі або змиритися. І точно так само блюзнірством буде радити іспанцям: як чинити їм йти на компроміси або за будь яку ціну відстоювати цілісність держави?

Одне можна сказати: сьогодні ситуація інша, ніж була за часів Альби. І мирно вирішити конфлікт допоможе те, що, здавалося б, стало причиною його загострення.

Спільна Європа, писав колись Фукуяма, послаблює роль держав – як політичних та економічних центрів. Валюта – спільна, кордони – теж, економічна політика багато в чому залежить від Брюсселя. І саме сюди поспішають скаржитися на утиски своїх прав не тільки автономії і національні меншини, але навіть муніципалітети. (Зрозуміло, чому в Шотландії були незадоволені Brexit'ом). І ми цей тиск відчули тиск вже зараз, не ставши ще навіть повноправними членами ЄС, – йдеться про скандал з Законом про освіту.

І натомість у плавильному котлі Євросоюзу визріла нова ідентичність – «європеєць», який не знає кордонів між державами і легко спілкується багатьма мовами. І чим сильнішими і згуртованішими буде європейське співтовариство, тим менше значення матиме – Каталонія формально у складі Іспанії чи ні. Обидві вони будуть мирно жити в одній євроатлантичній цивілізації із спільними цілями і цінностями. Але це в ідеалі.

Поки ж у Євроспільноти немає відповіді на новий виклик. Старі мірки, схоже, зжили себе, а нові не вироблені. Світ з тривогою і надією чекає розвитку подій. Чекають баски, шотландці, курди і безліч інших націй і народів, які прагнуть самовизначення. Чекають Грузія, Азербайджан, Україна, Молдова, Кіпр, чиї кордони були зруйновані.

Війська герцога Альби ще не отримали наказ, лісові гези не оголили мечі. Будемо сподіватися – світ відтоді став розумнішим...

Євген Якунов. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-