6 жовтня. Пам’ятні дати

6 жовтня. Пам’ятні дати

1305
Ukrinform
Сьогодні Всесвітній день охорони середовищ існування та Міжнародний день усмішки.

День заснований 1979 року в рамках Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Берн, 19 вересня 1979 року). На сьогодні конвенція підписана 52 державами. Україна приєдналася до цього документу у жовтні 1996 року (щоправда з застереженнями). Конвенція має на меті охорону дикої флори та фауни і їхніх природних середовищ існування, особливо тих видів і середовищ існування, охорона яких вимагає співробітництва декількох держав, а також сприяння такому співробітництву. Особлива увага приділяється видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, включаючи мігруючі види. Проблема охорони середовищ існування є важливим елементом захисту і охорони дикої флори та фауни, чимало видів яких зазнають виснаження, а деякі взагалі знаходяться на межі цілковитого знищення. Людина впродовж усього шляху своєї цивілізації знищила майже 2 мільярди гектарів родючих ґрунтів, які на сьогодні стали пустелею. Щодня з лиця Землі безповоротно зникає понад 70 видів флори і фауни. Якщо тенденції не зміняться, то через декілька поколінь усі середовища існування будуть знищені, а разом із ними зникнуть не тільки рідкісні види флори і фауни, але дійде черга й до тих, що здаються нам звичними і широко розповсюдженими. Міжнародний союз охорони природи з 1963 року видає Червоний Список Міжнародного Союзу Охорони Природи – найбільш всеосяжний збірник відомостей про охоронний статус рослин та тварин в усьому світі. За його даними, станом на сьогодні близько 24 тис. видів визначені як такі, існування яких під загрозою. Серед них 8 тис. тварин, 11,5 тис. рослин, 35 – гриби і лишайники.

Фото: worldsmileday
Фото: worldsmileday

Разом з тим, щороку, у першу п’ятницю жовтня, у світі відзначається Міжнародний день усмішки. Свято запропоновано американським художником Гарві Беллом, винахідником «смайлика» і відзначається з 1999 року. Головна риса цього дня – гарний позитивний настрій, а девіз – «Зроби добру справу. Допоможи хоча б одній людині усміхнутися». Впродовж тривалого часу про Гарві Белла ніхто в світі не чув. Цілком можливо, що так би воно й тривало далі, якби у 1963 році представники однієї з американських страхових фірм не звернулися до Гарві з проханням вигадати якийсь простий, зрозумілий, але водночас і промовистий логотип компанії. Художник одразу ж запропонував власну розробку, за яку власне і отримав від замовника гонорар 50 доларів. Запропонований Гарві Беллом логотип компанії «State Mutual Life Assurance Company of America» був не чим іншим, як тим, що сьогодні будь-який користувач інтернету назве смайликом. Компанія швиденько виготовила бейджі з логотипом і роздала їх своїм співробітникам. Успіх був грандіозним. Місяць потому смішні пички красувалися не тільки на візитках і бейджах компанії, а повсюдно. Згодом у Сполучених Штатах навіть випустили поштову марку зі смайликом. В одному з інтерв’ю художник зазначив, що надзвичайно щасливий, адже у світі «…не було нічого, зробленого так просто, швидко, але що стало приємним усім».

Ювілеї дня:

141 рік від дня народження Сергія Олександровича Єфремова (1876-1939), українського публіциста, літературознавця, критика, громадсько-політичного діяча, академіка (з 1919) і віце-президента ВУАН (з 1922). Входив до київської Громади, обстоюючи переважно неонародницькі ідеї; був активним діячем Центральної Ради. Брав участь у розробці концепції української державності, національної освіти і культури. Чимало зробив для розширення історико-літературних досліджень, у справі публікації джерелознавчих матеріалів з історії української літератури. Є автором книги «Історія українського письменства», упорядкував і видав антологію української поезії «Вік» (т.1-3). Іще за життя його цілком слушно називали «апостолом українознавства». У 1930 році Сергія Єфремова було засуджено у справі так званої Спілки визволення України. Загинув у березні 1939-го у сталінських таборах.

130 років від дня народження Шарля Едуара Ле Корбюзьє (справж. прізвище – Жаннере; 1887-1965), французького архітектора і теоретика архітектури. Один із засновників  раціоналізму, представник урбанізму.

136 років від дня народження Івана Антоновича Кочерги (1881–1952), українського драматурга, перекладача. Закінчив юридичний факультет Київського університету, проте справжнім його покликанням була література. Найбільшого визнання і популярності здобули  історичні драми «Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», а також п’єси на сучасні теми «Марко в пеклі», «Майстри часу». За «Ярославом Мудрим» у 1973 році було створено дві опери – одну написав Григорій Майборода, іншу – Юлій Мейтус. «Свіччине весілля» стало однойменним балетом на музику Юрія Знатокова (теж у 1973). Слава і визнання прийшли до Івана Кочерги досить пізно – у 54 роки, коли його п’єса «Майстри часу» посіла друге місце у Всесоюзному урядовому конкурсі на найкращу п’єсу. До того він тихо-мирно жив у Житомирі, працював ревізором у робітничо-селянській інспекції та писав п’єси «в шухляду». Після гучної перемоги Кочерга переселився з сім’єю до Києва, почав мешкати у престижному будинку письменників Роліт (нині – вул. Б. Хмельницького, 68), став членом Спілки письменників України. Кочерга володів багатьма мовами, зокрема латиною, добре знався на світовій літературі, історії, міфології, юриспруденції тощо. Протягом багатьох років його не лише не друкували, не ставили, але й просто ігнорували (особливо, коли Спілку очолював Олександр Корнійчук); Кочерга виживав тоді лише завдяки перекладам (перекладав Метерлінка, Гете). Дихнути більш-менш вільно письменник міг тільки за часів правління Спілкою Максима Рильського та Миколи Бажана. Трагічним було й особисте життя Івана Кочерги. Особливо на схилі років. З дружиною – Аделаїдою Степанівною, йому надзвичайно пощастило, а от із рідними дітьми – не дуже. Обидва його сини – Роман і Михайло були алкоголіками. Особливо потерпало подружжя від витівок молодшого – Романа, який напивався до нападів божевілля. Батьки мусили викликати «швидку», санітари силою його зв’язували й забирали до психушки. Траплялося, що син бігав за батьком (якому на той час було вже за 70) із сокирою, намагаючись його вбити. Іван Антонович змушений був тікати, переховуватися у сусідів… 42-річний Роман помер від перепою на четвертий день нового, 1951 року. Письменник поховав сина, мужньо намагався жити далі, почав писати п’єсу про Максима Березовського, втім, напередодні 1953 року, і сам помер. Дружина ненадовго пережила чоловіка, але встигла стати свідком його посмертної слави.

Роковини смерті:

91 рік з дня смерті Володимира Михайловича Гнатюка (1871–1926), українського фольклориста, етнографа і громадсько-політичного діяча. Найближчий друг і соратник Івана Франка. Поклав початок систематизованому науковому виданню українського фольклорного та етнографічного матеріалів («Галицько-руські анекдоти», «Галицько-руські народні легенди», «Гаївки», «Колядки і щедрівки» та ін.). Його зусиллями видано чимало творів українських письменників - Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, українських перекладів із світової літератури (до багатьох з яких він писав передмови). Гнатюк був активним організатором і учасником українського літературного процесу  кінця XIX – початку XX ст. Цікавим є той факт, що саме Гнатюк надихнув Михайла Коцюбинського на написання «Тіней забутих предків»: він буквально умовляв письменника написати оповідання про гуцулів, надсилав йому фольклорно-етнографічні матеріали, оповідки про опришків та твори Федьковича.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-