Конкурс до Верховного Суду завершено. Що далі?

Конкурс до Верховного Суду завершено. Що далі?

1523
Ukrinform
Чи здатен буде заявлений склад ВСУ здійснювати чесне верховне правосуддя, а не діяти, як попередники?

Конкурс до Верховного Суду завершився. Від минулого тижня у Президента на столі лежить список зі 111 осіб – претендентів на посаду судді Верховного Суду, на затвердження якого Президент має місяць. 

Це обрання суддів супроводжувало чимало подій, емоцій, сюжетів, які ніколи раніше не відбувалися у судовій системі. Кожного з кандидатів «сканувала» Громадська рада доброчесності, під час їх розгляду вони відповідали про те, як набули кожне авто чи земельну ділянку. Вперше найнедоторканніші самі виходили з засідання після відмови у праві балотуватися. Окремі канали робили цілі майнові розслідування. Кілька неурядових організацій уважно стежили за кожним кандидатом і навіть склали графік – які судді з переліку незатверджених громадськістю мають шанс знову потрапити до лав верховного правосуддя. За результатами психологічного тестування нам довелося почути розповідь, як кандидат у судді, відомий абсолютно неправомірними рішеннями, посповідався комісії лише в тому, що колись у дитинстві крав яблука у сусідському саду.

Це був довгий та суворий відбір. Втім, на сьогодні активісти заявляють про тридцять суддів, які не пройшли їхній відбір, але мають шанс бути затвердженими. Дехто каже про зрив судової реформи. Ми вирішили поставити відомим правникам та учасникам процесу лише одне запитання. Чи здатен буде заявлений судовий склад здійснювати чесне верховне правосуддя, а не діяти, як попередники?

Микола Сірий, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАНУ:

- Ми просто зобов'язані жити із надією щодо оновленого Верховного суду та бажати йому успіху. Але разом із тим, логіка, яка була покладена в основу судової реформи, дещо хибна. І я думаю, що оновленому Верховному Суду буде досить складно, він зіткнеться з серйозними проблемами на початку своєї роботи. І того результату, який бажає український народ, скоріше за все – не буде. 

Реформа правосуддя – цивілізаційна перевірка. Будь-який Верховний суд віддзеркалює верхівку мудрості та справедливості народу. Це завжди дуже складно. І тому в західних демократіях немає практики проведення конкурсу до Верховного Суду. Ми пішли унікальним шляхом, і думки про те, що можна було зробити цей конкурс ще більш досконалим, дещо хибні. Не існує таких конкурсів, які відбирали б до Верховного Суду.  До Верховного Суду відбирає спосіб життя та спосіб роботи – чесної, справедливої, високо фахової на користь свого народу. Спосіб життя – інструмент відбору, а не конкурсу. Конкурс проведено – маємо те, що маємо.

Я займаюся проблематикою судової реформи та способами зміни судової системи вже тридцять років, з 1987 року. Тому наявні моделі та оцінки здаються мені дещо поверхневими. В судовій системі завжди є дві тенденції. Одна тенденція – коли судовий конкурс схиляється до політичної сили та намагається формувати якісь зв'язки й бути ближчим до політичної влади, а друга тенденція – тяжіння до основ права. І ці дві тенденції конкурують між собою, завжди у протиборстві. Влада не почала формувати опору під другу тенденцію. Влада організацією конкурсів створює видимість, а прив'язка до фундаменту, до права руйнується.

Безперечно, прогнози про схильності новосформованого Верховного Суду до подальшого формування зв'язків із політичними колами – серйозні та реалістичні. Тож, з одного боку хочеться бажати успіху та досягти результативності. З іншого боку, не знаю, чи ми зможемо це мати. Мене запитують – чи можливо еволюційним шляхом прийти до очищення судової влади? Історія про це не свідчить. Історія свідчить про те, що обов'язково в житті народу мають з'являтися люди і на політичний арені, і на інтелектуальній арені, які повинні розуміти, які розуміють – як формується правосуддя, брати відповідальність і сміливо змінювати ситуацію на краще. У нас буде саме так. Ми не вперше за 25 років входимо у судову реформу, потім виходимо. З того, що я спостерігаю, найбільш цілеспрямованим та глибоким цей рух у судовій реформі був на початку 90-х. Потім ми зайшли в череду компромісів, з яких досі не можемо вийти. 

Михайло Жернаков, голова фундації DEJURE, член Громадської ради доброчесності:

- Я не можу бути задоволеним результатом. У нас були беззаперечні факти недоброчесності щодо 30 кандидатів, і у нас була інформація, щодо якої ми не мали способу її перевірити, але вона була досить вагомою. Чи її перевіряли – ці дані ще по 60 кандидатам, ми поняття не маємо. 

Окрім того, що є недоброчесна тридцятка, ми спрямували ще по 60 кандидатам інформацію різного – переважно негативного характеру до Вищої кваліфкомісії суддів. Чи вона на це відреагувала – ми не знаємо. Спосіб прийняття рішень такий, що він нічого спільного з об'єктивною оцінкою не має. Тобто ми не можемо прослідкувати, чи дійсно їм ставили питання, чи дійсно досліджували. Очевидно, що все відбувалося в такий спосіб, щоб протягнути цих кандидатів. 

Мене запитують – чи можна пом'якшити позицію? Допустити чинити правосуддя суддів, чиє порушення прав людини визнане Європейським судом?

Чи суддів, які судили Луценка, вироки яких визнано політичним переслідуванням? Чи допустити суддів, які явно не можуть пояснити своє майно, чи допустити суддів, які систематично забороняли мирні зібрання? Чи допустити суддів, які забороняли Майдан? І не допустити єдину суддю, яка написала окрему думку. Що з цього пом'якшити? Далі треба дивитися як цей, так званий, Верховний Суд запрацює. Ну, в мене нема сподівань, що це було добре чи по-іншому.   

Микола Козюбра, завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", суддя Конституційного Суду України у відставці:

- Я чув дві протилежні оцінки конкурсу на посаду судді Верховного Суду. Я б не сказав, що конкурс – це профанація, як стверджують одні. Але не можу й стверджувати, що конкурс відбувся абсолютно прозоро та абсолютно чесно, без будь-яких політичних впливів. Я не маю достеменних підтверджень, але з того, що доводилося чути і читати, громадськість піддаэ сумніву стандарти прозорості, доступності та доброчесності конкурсу.  На мій погляд, для цього певні підстави є. Але я не перебільшував би негативу. Запровадження самої конкурсної системи за всіх її недоліків – явище прогресивне. І якщо повною мірою не вдалося реалізувати всі необхідні стандарти, то за наявності волі та контролю громадськості це можна врахувати та контролювати у подальшому.

Що стосується Верховного Суду... Не можна до Верховного Суду скеровувати людей без відповідного суддівського досвіду, навіть якщо це люди достойні та доброчесні. Навіть якщо це професори університету, будемо відверті: не кожен професор може стати добрим суддею. За всієї його доброчесності та на перший погляд підготовленості. При формуванні судді відіграють роль безліч інших моментів, які характеризують професію. І тому не випадково на заході для такої посади вимагають відповідний досвід, а досвід вимірюється роками практики в судах нижчих інстанцій, чого у нас не дотримано. Тому ситуація непроста.

Так, тут була непрозорість. Але є й завищені очікування від ситуації, мовляв, все оновимо – і буде все гаразд. На жаль, навіть практика судових люстрацій не завжди сприяє становленню правосуддя. Якщо говорити про майбутнє, то я не можу оцінювати склад нинішнього Верховного Суду. Це покажуть його майбутні справи, вироки. 

Але під час обрання відбулося зіткнення двох дискурсів. Одні кажуть – не шукайте бездоганних суддів, їх нема. Інші кажуть, що найменші плями не дають права бути суддею. Згадують про суддів, які судили під час Майдану: тоді приймалися однотипні рішення, які суперечили верховенству права. На це давав свій висновок і Центр дослідження проблем верховенства права Києво-Могилянської академії, який я очолюю. Але вищі судові інстанції не скасовували цих рішень. Якщо ці судові рішення відмінені, якщо є непоодинокі рішення Європейського суду з прав людини, то такі судді мають бути вилучені з процесу. 

Втім, є судді, які схильні приймати рішення абсолютно неупереджено, – і таких небагато. Й таких суддів, які не мають цих відвертих порушень і норм законодавства, треба шукати та знаходити. Я на Донбасі бачив суддів. Суддя Попаснянської районного суду пройшов сито та попав до складу Верховного Суду. Він абсолютно готовий. Треба знаходити суддів та стимулювати їхнє кар'єрне зростання. Кандидатів варто шукати саме серед суддівського корпусу. Якщо знову повернутися до практики Заходу, там стаж роботи обов'язковий. Особливо стосується кримінальних та цивільних судів, до адміністративних судів можуть потрапляти науковці.

Одним словом, проблема є. Її потрібно вирішувати зважено. Але за всіх викликів і проблем я вважаю, що під впливом громадськості, та за допомоги кваліфікованого складу експертних комісій поліпшувати якість роботи можна. І не варто вважати, що все не спрацювало.

Що стосується недоброчесної тридцятки, я не вивчав конкретно персоналії. Тому я вважаю, що Президент мав би подивитися уважно, і якщо там є дійсно помітні речі, то кандидатів треба відправити на повторний розгляд. Але гальмувати роботу Верховного Суду не можна. Він має бути сформований, має почати працювати, а далі до цього процесу можна під'єднуватися громадськості. А якщо є підстави, то треба добиватися звільнення судді. Те, що він має пожиттєвий статус, ще не означає, що не можна буде цього добитися. Якщо суддя приймає рішення, яке скасовується у Європейському суді з прав людини, то за законом про судоустрій дозволяється припиняти його повноваження. 

Я розумію громадськість, але врешті-решт – суди повинні працювати. І якщо є судді, яких треба звільнити, закон дає таке право. Є проблема – судді низових інстанцій піддаються впливу? Змінюйте політику та політиків. Але якщо суддя залучений у корупційні схеми, то доводьте справу до вироків. Якби було кілька десятків судових вироків відносно тих же суддів, то я думаю, що ситуація могла б поліпшитися. Якщо вони хабарники, то це має бути доведено до суду, і тут мав би спрацьовувати принцип самоочищення. Проблеми є, і проблеми складні.  Але якщо воля є, то зрушення будуть – може і не так швидко, як очікує наша громадськість.

Олена Мігачова, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-