23 вересня. Пам’ятні дати - 23.09.2017 08:00 — Новини Укрінформ
23 вересня. Пам’ятні дати

23 вересня. Пам’ятні дати

1490
Ukrinform
Цього дня 1872 року народилася всесвітньо відома українська співачка, володарка лірико-драматичного сопрано Соломія Крушельницька.

Примадонна європейської оперної сцени Соломія Амвросіївна Крушельницька (1872-1952) з’явилася на світ в селі Білявинці що на Тернопільщині в сім’ї місцевого священика. З дитинства виявляла хист до співу. Навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики» та в Тернопільській класичній гімназії. 19-річною вступила до Львівської консерваторії. Перший оперний дебют молодої співачки відбувся 15 квітня 1893 року – Крушельницька співала партію Леонори в опері італійського композитора Гаетано Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівського міського театру Скарбека. Після закінчення консерваторії її запрошують співати в польській опері, але вона їде удосконалювати вокальне мистецтво до Італії. Крушельницька - виконавиця понад 60 оперних партій. Вона співала на сценах провідних театрів світу, зокрема в Одесі, Варшаві, Петербурзі, Парижі («Гранд-опера»), Неаполі, Римі, Мілані («Ла Скала»), Каїрі та ін. За життя співачки було здійснено 31 запис її голосу на грамплатівки. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй» (власне саме Крушельницька врятувала цю оперу від провалу). У 1910 році Крушельницька вийшла заміж за відомого італійського адвоката, мера міста Віареджо Чезаре Річчоні – аристократа, тонкого знавця музики. Подружжя мешкало на віллі, яку назвали «Саломеа». 1920 року, у зеніті слави, Крушельницька завершує оперну кар’єру й усе своє подальше життя присвячує виключно камерній музиці та педагогічній діяльності. Після смерті чоловіка, у 1938 році, співачка їде на батьківщину, але розпочинається війна, Західна Україна відходить до СРСР, і співачка не має змоги повернутися в Італію. По суті, вона стає заручницею більшовицького режиму. Доживала віку Соломія Крушельницька разом із сестрою Ганною у Львові, у квартирі колись свого будинку – радянська влада націоналізувала його, залишивши співачці декілька кімнат. Викладала в місцевій консерваторії. Радянське громадянство отримала лише після того, як переписала віллу в Віареджо на користь держави. Маєток, де  в любові та злагоді прожила Соломія Амвросіївна з чоловіком понад чверть століття, продали, віддавши власниці лише невелику частину вторгованого. В характеристиці на співачку, поданій директором консерваторії до обкому партії в 1948 році, зокрема, писалося: «Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію». Але в обкомі вирішили, що списувати в тираж «колишню знаменитість» ще зарано. За три роки до смерті, 77-річна примадонна відспівала у філармонії прощальний концерт. Звання професора Львівської консерваторії їй дали за місяць до смерті. Похована Соломія Крушельницька на Личаківському цвинтарі, неподалік могили Івана Франка, з яким за життя була у приятельских стосунках.

Ювілеї дня:

116 років від дня народження Ярослава Сейферта (1901-1986), чеського поета і журналіста, лауреата Нобелівської премії з літератури (1984) «за поезію, яка вирізняється свіжістю, чуттєвістю… і свідчить про незалежність духу і різнобічність людини». Ярослав Сейферт є одним із найцікавіших поетів чеської літератури ХХ ст. Його творчість поєднує в собі авангардистську розкутість з традицією чеського вірша й займає в свідомості чеського суспільства унікальне місце – його вірші можна побачити в метро, в путівниках по Чехії, в каталогах художніх виставок, у рекламних буклетах. «Я б не хотів бути невдячним по відношенню до свого життя, - писав Сейферт у спогадах. – Як для однієї людини, то було достатньо всього: дурниць, легкодухості, зневіри, ляпасів і поцілунків, невтішності і надії, і знову нової надії, в мить, коли попередня згасала…». Ім’ям Ярослава Сейферта названа одна з найбільших вулиць Жижкова – празького району, де народився поет. Чимало творів поета українською мовою переклав Григорій Кочур.

87 років від дня народження Рея Чарлза (Рей Чарлз Робінзон; 1930-2004), легендарного американського джазового співака, композитора, піаніста, одного з найвідоміших соул-виконавців 50-60 років ХХ століття. Володар 17 премій Греммі (в 1960 – 2004 рр.), премії Шведської королівської музичної академії Polar Music Prize (1998). Його ім’я внесено до списку членів американської «Зали слави рок-н-ролу». Рей Чарлз народився в дуже бідній негритянській родині, 5-річним осліп, рано втратив матір. Сольну кар’єру розпочав у 17 років, утім, справжнім початком його творчої діяльності можна вважати 1953 рік, коли вийшов сингл «Mess Around», який приніс йому величезну популярність. Через два роки була записана пісня «I Got A Woman» – одна з найвідоміших пісень Чарльза, яку чимало музичних критиків визнало першою соул-композицією. Пісня «Georgia on My Mind» у виконанні Рея Чарлза в 1979 році стала офіційним гімном штату Джорджія. Рей Чарльз активно займався благочинністю. У 1987 році він виділив мільйон доларів для створення фонду допомоги глухим і відкрив спеціальну клініку для хворих з вадами слуху, а в 2003 спонсорував мільйон доларів Університету Нью-Орлеана для розробки спеціального учбового курсу, присвяченого культурі, музиці, лінгвістиці й кулінарії афроамериканців, їх внеску в життя сучасної Америки. За всю свою творчу кар’єру випустив 55 альбомів, був двічі у шлюбі й мав 12 дітей від 9 різних жінок.

Цього дня народився Ігор Блажков (1936), український музикант, диригент. Ігор Блажков з покоління шістдесятників і дисидентів – тільки музичних. Та ж сама нескореність духу, незлагідність удачі, загострене почуття правди і несприйняття фальшу – як в музиці, так і в міжлюдських стосунках. А ще Блажков видатний музикант-просвітник, людина вражаючих енциклопедичних знань, недарма його називали живою енциклопедією музики. Ця інтелектуальна широта і глибина музиканта багатьох його колег по цеху, як однолітків, так і зі старшого покоління, не тільки зачіпала, але й відверто дратувала. Тому на Блажкова доносили у відповідні органи ще з часів його навчання в консерваторії. Але перебувати виключно у межах «рідного шароварництва» музикант не мав жодного бажання. Він зустрічався і листувався з провідними музикантами сучасності – з Шостаковичем, Стравінським, Бріттеном, був першовідкривачем маловідомих творів сучасних українських композиторів – Бібика, Грабовського, Губаренка, Іщенка, Карабиця, Клібанова, Лятошинського, Сильвестрова. Він першим познайомив широкий загал із багатьма мало виконуваними, або не заслужено забутими шедеврами західноєвропейської класики. Всього протягом творчої діяльності ним було виконано близько 700 музичних творів. А ще Ігор Блажков – засновник і художній керівник відомого київського камерного оркестру «Перпетуум мобіле», яким керував із 1983 року й до останніх місяців перебування на батьківщині. Виступів цього колективу з нетерпінням чекали меломани. Вхід був безкоштовним – Ігор Іванович вважав, що брати гроші зі зубожілої інтелігенції гріх. У різні роки Ігор Блажков працював у різних київських музичних колективах, а з 1963 до 1968 року – в симфонічному оркестрі Ленінградської філармонії, очолюваному самим Євгеном Мравінським (творець одного з найкращих за звучанням оркестрів світу, якому заздрив навіть Караян). У 1988-1994 рр. – художній керівник і головний диригент Державного симфонічного оркестру України. Був незаконно звільнений (по суті, цинічно викинутий на вулицю), залишився без роботи (наче знущаючись, чиновники мінкультури запропонували диригенту очолити цирковий оркестр), змушений був емігрувати. Нині мешкає у Потсдамі. Чужа Німеччина, на противагу рідній Україні, виявилася до маестро набагато ласкавішою і привітнішою.

Роковини смерті:

78 років із дня смерті Зигмунда Фрейда (1856–1939), австрійського лікаря-психіатра і психолога, засновника психоаналізу, професора Віденського університету. Помер Фрейд від раку ротової порожнини. Незважаючи на чисельні хірургічні операції хвороба прогресувала, біль ставав нестерпним, до того ж дискомфорту завдавав важкий запах – навіть собака Фрейда, його улюблениця чау-чау при наближенні хазяїна тікала геть. 16 років він боровся з хворобою. Переконавшись, що далі терпіти немає сенсу, Фрейд вирішив піти з життя. Допоміг йому в цьому лікар, який зробив Фрейду декілька підшкірних ін’єкцій морфію. Той увійшов у стан коми і вже не прокинувся. Тіло Фрейда піддали кремації 26 вересня, а прах помістили у прекрасну грецьку вазу, подаровану йому декількома роками раніше. Похоронна урна, де також покоїться прах Марти Фрейд, дружини Зигмунда Фрейда (померла у листопаді 1951 року), знаходиться в крематорії Голдерс Грін у Лондоні. У Фрейда та його вчення було чимало як прибічників так і затятих противників. Тому й діапазон відгуків надзвичайно широкий – від проклять до хвалебних гімнів. Важко назвати хоча б когось одного з представників світової науки чи культури ХХ століття, хто не висловив би свого відношення стосовно фрейдизму – сила особистості й думки Фрейда нікого не залишали байдужим.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>