11 вересня. Пам’ятні дати

Теракт 11 вересня 2001 року в США – серія терористичних атак, під час яких терористи-смертники на захоплених літаках атакували вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку і будівлю Пентагону у Вашингтоні.

Починаючи з 2002 року, за рішенням Конгресу США, 11 вересня відзначалося в Сполучених Штатах як «День патріота», а з 2009-го, після затвердження акта 111-13 Загального Закону США, дата називається «Загальнонаціональним днем служіння і пам’яті». Цього дня державний прапор США (як на території країни, так і за її межами) має бути наполовину приспущений. О 8:46 ранку за північноамериканським східним часом починається хвилина мовчання – саме в цей час перший літак врізався в Північну башту Всесвітнього торговельного центру на Нижньому Манхеттені. 17 хвилин по тому другий літак врізався в Південну вежу. Менше ніж за 90 хвилин, башти-близнюки, в яких щодня працювали до 50 тисяч людей, впали. О 9:37 третій авіалайнер врізався в західний фасад Пентагона. О 10:03 четвертий літак рухнув на поле на півдні Пенсильванії. Він прямував до Капітолія або до Білого дому, але завдяки сміливості пасажирів, які вже знали про те, що Америка піддалася нападам, задуму терористів не судилося справдитись. Згідно з даними, опублікованими у підсумковому звіті Національної комісії щодо терористичних атак проти Сполучених Штатів (комісія 9/11), у Всесвітньому торговельному центрі загинули понад 2600 осіб; 125 загинули в Пентагоні; 256 людей загинули в усіх чотирьох літаках. Таким чином, число загиблих перевищило кількість людських жертв у Перл-Харборі в грудні 1941 року. Безпрецедентні теракти, які назавжди змінили Америку, скоїли 19 молодих арабів, виконуючи накази ісламістів, що базувалися в Афганістані. Оскільки цей День не є федеральним для США, школи й різні установи працюють у звичному режимі, але чимало людей беруть участь у меморіальних заходах, присвячених пам’яті загиблих. Переважна більшість американців і досі називає цей день просто 11 вересня або 9/11.

Сьогодні православні християни вшановують Усікновення глави Пророка, Предтечі та Хрестителя Господня Іоанна. Для всіх християн це день суворого посту, молитов та згадування насильницької смерті того, хто тисячі людей підготував до зустрічі з Христом. Згідно з Новим Заповітом, цього дня було страчено Пророка і Хрестителя Господнього Іоанна. Сталося це під час бучного святкування дня народження правителя Галилеї Ірода Антипи. На гостини в палац до можновладця зібралася сила-силенна людей: вельмож, тисячників і старійшин. Іоанн Хреститель на той час перебував в ув’язненні – Ірод кинув пророка за ґрати через те, що той викривав царя у перелюбі – ще за життя свого брата Филипа він одружився з його дружиною, Іродіадою. Особливо ж на те злостилася Іродіада – жінка підступна і мстива. Вона почала просити Ірода вбити Іоанна. Але Ірод не надто зважав на її прохання й не наважувався вбити Іоанна – передусім він боявся людського поголосу, адже Іоанна вважали за великого пророка, святу людину. Але цього дня, дочка Іродіади Саломія (пасербиця Ірода) танцювала перед гостями і так догодила цареві, що той необачно пообіцяв дати їй усе що завгодно, навіть і половину царства свого. Але дівчина, навчена матір’ю, попросила у вітчима незвичний і страшний подарунок: голову Іоанна Хрестителя на таці. Цар спочатку засмутився, але заради клятви і тих, що були з ним, не захотів відмовити їй. Воїн пішов до в’язниці, відтяв пророкові голову, передав дівчині, а та – своїй матері. Учні Іоанна, довідавшись про це, прийшли, взяли тіло його і поховали. Ця сумна євангельська історія слугувала поштовхом для появи величезної кількості творів світового мистецтва (особливо образотворчого). У народі з цим днем пов’язаний ряд традицій. Зазвичай цього дня не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою будь-який круглий овоч, що нагадує голову, - капусту, буряк, картоплю. Їли лише пісні страви, а дехто взагалі говів. Картоплю варили в мундирах, гарбузи пекли, а хліб лише відламували. Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження О’Генрі (справж. – Вільям Сідні Портер; 1862–1910), американського письменника, майстра гостросюжетної новели з несподіваним закінченням. Написав їх близько 600. Автор сатиричної книги «Королі і капуста». Створив унікальний новелістичний портрет Нью-Йорка на зорі ери монополій та глобалізації – багатоликого, принадного, загадкового й жорстокого мегаполісу з його чотирма мільйонами «маленьких американців». Образи клерків, продавщиць, волоцюг, нікому невідомих художників, поетів, актрис, ковбоїв, дрібних авантюристів, фермерів – настільки яскраві, що назавжди залишаються в пам’яті читача. О’Генрі був надзвичайно популярним письменником першої чверті ХХ століття, його порівнювали з новим французьким класиком Мопассаном («Янкі Мопассан»). Прозі митця притаманна лаконічність, стрімкість, несподіваність, здатність вражати; вона легко розпадається на цитати: «У вас на ранчо будуть співи, а ви їх не почуєте», «Він був слабкий, як вегетаріанська кішка», «Кожен долар у руці іншого він сприймав як особисту образу», «Рот такої форми і таких розмірів, що погляд мимоволі шукав над ним напис: «Для листів», «Зросту вона була приблизно з ангела», «Він був свіжий, наче молода редиска, і простий, як граблі». Петро Вайль у есеї, присвяченому О’Генрі, пише: «Він - чи не єдиний письменник, який викликає у мене не скажу сльозу, але позив до неї. О’Генрі дозує сентименти так, що коли все закінчується весіллям або подвигом, роздратування немає, є подяка - і навіть не йому, не письменнику, а самому життю за те, що воно пам'ятає про справедливість. О’Генрі відновлює довіру до життя».  Помер письменник 5 червня 1910 року від цирозу печінки (зловживав віскі).

114 років від дня народження Теодора Адорно (1903-1969), німецького філософа, соціолога, музикознавця. На початку 1940-х рр. провів у США дослідження «авторитарної особистості» як соціально-психологічної передумови фашизму. Автор «Філософії Нової музики», величезної кількості статей на музичну тематику, двох чудових монографій-есе про Ріхарда Вагнера і Густава Малера. Теодор Адорно надавав консультації з музичних питань Томасу Манну під час написання ним роману «Доктор Фаустус». Хто не знає цього імені, не читав творів, чув, принаймні, фразу: «Хіба можна писати вірші після Освенціма?» Репліка належать Теодору Адорно.

Сьогодні святкує свій день народження Анатолій Криволап (1946), український художник, майстр нефігуративного малярства та пейзажу, один з найвідоміших і найдорожчих сучасних українських художників. А ще просто – неперевершений маг кольору, адже одного лише червоного він може втілити на полотні понад 80 відтінків! Народився Анатолій Криволап у Яготині на Київщині. Закінчив столичний Державний художній інститут (нині академія), факультет монументального живопису. Батько Анатолія не вважав малярство серйозною справою для чоловіка, тому зі скептицизмом ставився до захоплення сина живописом. Мати ж казала: «вчися добре, гарно поводься, аби сусіди не скаржилися, а професія і дружина – твій вибір». На початку 90-х років Криволап брав участь в арт-об’єднанні «Живописний заповідник». Його членами були Олександр Животков, Марк Гейко, Тіберій Сільваші. Після закінчення вишу митець майже 20 років експериментував, намагаючись знайти власний шлях. І зрештою таки знайшов його. Коли в 1989 році його перший червоний пейзаж «Багряні висоти» був виставлений на виставці у Будинку художника, то всі одразу ж звернули на картину увагу – так вона виділялася з-поміж інших робіт. Криволап мав виставки в США, Німеччині, Франції. Його полотна експонуються в Національному художньому музеї України, музеях Австрії, Британії, Японії. Роботи митця неодноразово встановлювали світові рекорди продажів сучасного українського мистецтва на міжнародному арт-ринку. У червні 2013 року полотно «Кінь. Вечір» на аукціоні в Лондоні було продано за 186 200 доларів. У 2012 році Анатолій Криволап став лауреатом Шевченківської премії за цикл із 50 робіт «Український мотив». Митець живе і працює в Києві та селі Засупоївка Яготинського району. Він у шлюбі, виховав двох дітей, є дідом чотирьох онуків (усі – хлопці). «Ніколи не мав інтересу до облич. Колись думав, що найсильніші – людські почуття. Коли перебрався до села, зрозумів: найбільше почуттів має природа. Її слухаю». А ще Анатолій Криволап ніколи не малював якийсь закордонний пейзаж – іспанський, французький, італійський – лише український. Художник вважає, що закордонна краса нецікава. «В Україні сяду під кущем, хвиля, як цунамі, накриває, і вже можу працювати. За кордоном сприймаю пейзаж оком, вдома – душею». А ще зауважує: «Я не знаю, що означає «патріот». Але знаю, що не міг би жити в іншій країні. Я – українець».

Роковини смерті:

43 роки від дня смерті Миколи Федоровича Яковченка (1900-1974), українського актора. Працював у театрах Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпра, Харкова, з 1927 року (з перервами) – в Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка. Знімався у фільмах: «В степах України», «Ніч перед Різдвом», «Мартин Боруля», «Шельменко-денщик», «Фараони», «За двома зайцями». 27 травня 2000 року у сквері поруч з театром Івана Франка актору було встановлено пам’ятник (скульптор Володимир Чепелик, арх. Володимир Скульський).