27 серпня. Пам’ятні дати

27 серпня. Пам’ятні дати

1714
Ukrinform
Цього дня народився Іван Франко.

Іван Якович Франко (1856-1916) - український письменник, вчений-енциклопедист, мислитель, громадський діяч. Сучасники називали Франка велетом думки і титаном праці, українським Мойсеєм. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів. 50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є далеко не повним його доробком і «тягне» на стотомник. За сорок років творчої діяльності Іван Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів. Плідною була і публіцистична діяльність Івана Франка – понад дві тисячі публікацій. Він є автором численних перекладів творів світової літератури - з французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, індійської та інших мов. Іноді навіть жалкував, що не став орієнталістом. В молодості Іван Франко, як і багато інших тогочасних інтелектуалів, зазнав впливу соціалістичних ідей,  з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою, «а всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям». На початку він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», лише згодом усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, що дасть йому підстави написати запальне: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Саме тому за радянських часів творча спадщина Івана Франка немилосердно фальсифікувалася. Українці не могли прочитати франкових поезій про національне відродження, про Січ та січових стрільців, про російський та польський колоніалізм на українській землі. «Або візьмімо всі свої сили докупи і силкуймося встояти в конкуренції цивілізаційної праці, або зложімо заздалегідь зброю і скажімо собі, що ми сміття і січка, добра на пашу для інших, але не здібна зеленіти й нове зерно родити» - писав Франко.

В останню неділю серпня в Україні традиційно відзначається День шахтаря. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 16 серпня 1993 року. В Україні вугільна промисловість є однією з найдавніший галузей народного господарства, а її історія складає понад 120 років. За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі та восьме у світі. Найбільше його на Сході нашої країни (Донецький басейн), але видобувають його і на Заході (Львівсько-Волинський басейн). Для багатьох міст Донбасу День шахтаря є чи не головним святом року, саме тому чимало міст регіону відзначають сьогодні і День міста. На жаль, свято четвертий рік поспіль затьмарене війною на сході нашої країни. Саме тому святкування цьогорічного Дня шахтаря відбудеться у Києві на фестивалі «Вітер зі сходу». Проходитиме він на концертному майданчику неподалік Арки Дружби народів. У концерті візьмуть участь музичні гурти та виконавці зі Сходу України, виступатимуть патріоти з Донбасу, вимушені тимчасово проживати за межами рідного краю, громадські діячі, волонтери, відомі особи.    

Ювілеї дня:

247 років від дня народження Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831), видатного німецького філософа. Якщо Канта прийнято вважати засновником класичної німецької філософії, то завершує її вчення Гегеля. Серед основних творів філософа: «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Філософія права», «Історія філософії» тощо У своєму вченні Гегель розглядав світобудову як втілення одного початку - Абсолютної Ідеї, яка через саморозвиток і самопізнання проходить шлях від природи до людської культури, та знаходить своє завершення в державі і філософії.

146 років від дня народження Теодора Германа Альберта Драйзера (1871–1945), американського письменника, публіциста, громадського діяча. Автор романів: «Сестра Керрі», «Трилогія бажання», «Геній», «Американська трагедія», збірок новел, публіцистики, автобіографічної «Книжки про себе».

Цього дня народився Богдан Сильвестрович Ступка (1941-2012), український актор театру і кіно, художній керівник столичного Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Родом актор з селища Куликів на Львівщині. Народився під час німецької окупації. До сцени – акторства і співу його привчили рідні. Батько співав у Львівській опері, там співав і мамин старший брат, а тітка була концертмейстером. За лаштунками Львівської опери юний Богдан почув спів Івана Козловського та Сергія Лемешева, долучився до світового оперного мистецтва. Актором мріяв стати з 17 років, але вступав спочатку на хімічний факультет Львівського університету. Щоправда, провалився на іспитах, працював в обсерваторії та заочно вчився на філологічному факультеті Львівського університету. «Я б міг стати хіміком, або звіздарем, але, як бачите, став актором… Мабуть Господь кожному з нас призначає якусь роль у цьому житті…», - зауважував Богдан Сильвестрович. У 1961 році він закінчив акторську студію при Театрі ім. Марії Заньковецької, згодом працював у ньому (його наставником був Сергій Данченко). Дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. У 1978 році на запрошення Сергія Данченка, який тоді очолив Театр ім. Франка, перебрався до Києва. 1993 року отримав Шевченківську премію за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом. Роль Тев’є Ступка зіграв понад 300 разів. Загалом на сцені зіграв понад 50 ролей, а в кіно – більш як сотню. У 1999-2001 роках був міністром культури, у 2001 році, після смерті Сергія Данченка, очолив Театр імені Івана Франка. Народний артист, Герой України. Богдан Ступка зажив слави не тільки як один із найяскравіших і найпотужніших українських акторів, але і як надзвичайно мудрий, розважливий керівник та наставник. Молоде покоління франківців добре пам’ятає батьківські звернення метра: «синку-донечко» та чи не миттєве гасіння різних конфліктів і розбрату. Він цінував у людях, передусім, щирість і людяність; сам був зразком шляхетності, толерантності і порядності.

Сьогодні святкує свій день народження Джамала (1983), відома українська співачка кримськотатарського походження, яка здобула перемогу на «Євробаченні-2016» з композицією «1944». Народилася Джамала в киргизькому місті Ош. Наприкінці 80-х років родина співачки повернулася до Криму і оселилася в селі Малоріченське під Алуштою. Оскільки мати співачки викладала в музичній школі, а батько за освітою диригент, займатися музикою Джамала почала вже в ранньому дитинстві: брала участь в різних дитячих вокальних конкурсах, навчалася в музичній школі Алушти і Сімферопольському музичному училищі. Вищу освіту здобула в Київській Національній музичній академії. Як краща випускниця курсу, Джамала планувала присвятити себе класичній музиці і виїхати працювати солісткою знаменитої Міланській Опери La Scala, але серйозне захоплення джазом і експерименти із соулом і східною музикою змінили її плани, визначивши напрямок подальшої кар’єри. Справжнє ім’я співачки - Сусанна Джамаладінова. ЇЇ сценічне ім’я – Джамала -  з’явилося перед Міжнародним конкурсом молодих виконавців «Нова хвиля», що проходив у Юрмалі влітку 2009 року. Цей конкурс, на якому Джамала отримала гран-прі, приніс співачці широку популярність. У 2011 році співачка вперше спробувала себе в національному відборі України на Євробачення, однак на тоді конкурс поїхала інша виконавиця. Творчість Джамали це не тільки музика, а й акторство. Так, влітку 2009 року вона виконала головну партію в опері Моріса Равеля «Іспанська година»; в лютому 2010 року виступала в оперній постановці Василя Бархатова за мотивами Бондіани; восени 2014 року Джамала знялася у фільмі «Поводир», де зіграла роль актриси і співачки Ольги Левицької. У лютому 2016 року, на національному відбірковому турі на Євробачення, Джамала представила пісню «1944», яка, зрештою, і принесла їй перемогу на цьому пісенному конкурсі.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-