26 серпня. Пам’ятні дати

26 серпня. Пам’ятні дати

1973
Ukrinform
Сьогодні в Україні відзначається День авіації.

В останню суботу серпня в Україні відзначається День авіації – спільне свято військових та цивільних авіаторів та працівників авіаційної промисловості і  транспорту. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 16 серпня 1993 року. Крім цього дня в Україні, у першу неділю серпня, відзначається День Повітряних Сил Збройних Сил України. Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудованим літальними апаратами. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський зуміли «приборкати» пострах перших авіаторів – штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російській імперії авіаційних заводів. Сьогодні Україна входить до десятки країн, що мають замкнутий технологічний цикл створення і виробництва авіатехніки.

Події дня:

Цього дня 1657 року Гетьманом України було обрано Івана Виговського. Іван Виговський увійшов в українську історію, передусім, як поборник сильної і незалежної України. Гетьманом його було обрано після смерті Богдана Хмельницького. Саме Виговський організував Генеральну військову канцелярію – адміністративний і дипломатичний штаб Хмельницького, мозковий центр козацької революції. Виговський виховав ціле покоління урядовців і дипломатів, тримав у своїх руках всі нитки внутрішньої і зовнішньої політики. Він, по суті, був дорадником і правою рукою Богдана Хмельницького – брав участь в усіх воєнних походах, укладанні міжнародних угод. Після обрання гетьманом він продовжував політику Хмельницького, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України. Виговський намагався утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не надаючи переваги жодній зі сторін. Він уклав українсько-шведський договір, відновив союз з Кримським ханством та почав переговори з Польщею. Але активна зовнішня політика Виговського, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала велике занепокоєння Москви, яка після Переяславської угоди 1654 року сприймала Україну не як рівноправного союзника, а виключно як васала. Царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів (передусім духівництва) антигетьманську опозицію. Підкуплювалася козацька старшина, всіляко підбурювалися запорожці та селянство. Так, Виговський змушений був жорстоко придушити заколот Мартина Пушкаря – полтавського полковника, людини невеликої освіти, але надзвичайно амбітної. Тоді під Полтавою загинуло понад 15 тисяч козаків, а взагалі та домашня (громадянська) війна коштувала Україні до 50 тис. людських життів. Підступно-агресивна позиція Москви спонукала Виговського до союзу з Польщею – у 1658 році було укладено Гадяцький договір. Дізнавшись про це, Московщина розпочала відкриту агресію проти України. Виговський здобув блискучу перемогу над росіянами під Конотопом у 1659 році, розбивши вщент царські війська, але не зміг скористатися тим результатом і виявився абсолютно безсилим проти таємної політики підбурювання і підкупу. Проти гетьмана знову виступила частина старшинської опозиції, яку створили промосковськи настроєні полковники. Зрештою, Іван Виговський змушений був зректися булави і виїхати в Польщу. Невдовзі його було звинувачено у зраді і розстріляно. А це слова з маніфесту Івана Виговського, написаного понад 350 років тому: «От така то зрада підступної Москви слідна у всім: вона готовить нам ярмо – насамперед, домашньою громадянською війною, тобто нашою власною зброєю, без ніякої нашої вини. Все те ми виявили для нашої невинности, а тепер примушені підняти законну оборону та удатися до сусідів з проханням про поміч для своєї свободи. Не в нас лежить причина цеї війни, що розгорілася…»

26 серпня 1789 року Національними установчими зборами була прийнята Декларація прав людини і громадянина – один із засадничих документів Французької революції, що визначала індивідуальні права людини. В основу ідей Декларації прав людини і громадянина покладена концепція рівноправ’я і свободи, що належить кожному від народження. Природними правами людини і громадянина оголошувалася свобода особистості, свобода слова, свобода переконань, право на супротив гнобленню. Декларація і сьогодні є одним із наріжних каменів французького конституційного права. Вона підтверджена французькою конституцією 4 жовтня 1958 року. 16 липня 1971 року Конституційна рада Франції визнала Декларацію юридично обов’язковим документом, порушення якого прирівнюється до неконституційності. У 2003 році ЮНЕСКО включила декларацію в реєстр «Пам’ять світу». Декларація мала великий загальносвітовий вплив на утвердження принципів ліберальної демократії.

Ювілеї дня:

274 роки від дня народження Антуана Лорана Лавуазьє (1743-1794), французького хіміка, члена Паризької АН. Реформатор хімії: його праці сприяли перетворенню хімії в науку, яка ґрунтується на точних вимірюваннях. У дослідженнях хімічних перетворень Лавуазьє почав використовувати кількісні методи, зокрема зважування. На підставі закону збереження маси при хімічних реакціях пояснив явище горіння як процес сполучення речовин з киснем; довів, що процес дихання подібний до горіння, що вода є сполукою водню з киснем. Разом з іншими ученими розробив хімічну номенклатуру, заснував (1789) один з перших хімічних журналів – «Аннали хімії». Опублікував «Початковий підручник хімії», в якому визначив поняття «хімічний елемент». Він є також одним із засновників термохімії. Лавуазьє був досить заможною людиною, але майже всі свої статки він витратив на наукові досліди в галузі хімії. З 1768 року Лавуазьє служив відкупщиком. Але ні бездоганна репутація, ні заслуги перед батьківщиною, ні наукова слава не врятували вченого від трагедії якобінського терору. В 1794 його звинуватили у змові з ворогами Франції і гільйотинували за рішенням революційного трибуналу. Широко відомою є фраза Робесп’єра, сказана з цього приводу, що мовляв «республіці потрібні не хіміки, а патріоти». Існує чудовий портрет видатного вченого разом з дружиною роботи Жака Луї Давіда, який можна побачити в Інституті Рокфеллера в Нью-Йорку.

141 рік від дня народження Василя Михайловича Юрчака (1876-1914), українського драматичного актора. У 1896-1914 рр. працював у Театрі товариства «Руська бесіда» у Львові; був одним із кращих акторів цього колективу. Український театральний діяч і письменник Степан Чарнецький, високо оцінюючи Василя Юрчака як найкращого актора в театрі товариства «Руська бесіда» за весь період його існування, писав: «Юрчак був серйозний, глибокий народний драматичний талант. В його голосі було так багато драматичного виразу й сили, що саме тут вдирався він на верхи творчості, тут проявлявся його талант в усій його силі та глибині. Був це тип актора з Божою іскрою в грудях. Не мав за собою ні підготовчих студій, ні загальної широкої, ні театральної освіти, мав тільки – великий талант. Мав у собі щось наче яснояву, якусь надземну інтуіцію, що дозволяла йому розв’язувати найтяжчі, найбільш заплутані психічні проблеми…» Юрчак умів устами, «обличчям, очима, рухами – снувати фрагменти якихось ліричних мелодій чи цілих поем». На Василя Юрчака орієнтувалися всі актори, у нього вчилася молодь,  йому поклонялася публіка. Не випадково Амвросій Бучма на схилі віку у своїй «Автобіографії» (1949) так тепло висловлювався про видатного актора, називаючи його своїм першим учителем. «Це був справді величезний і глибокий талант», - писав Амвросій Бучма. Своїм учителем Юрчака називав і Мар’ян Крушельницький.

26 серпня 1910 року народилася Агнес Гонджа Бояджиу (1910-1997) – майбутня Мати Тереза, місіонерка Римо-католицької церкви, відома своїм подвижництвом у справах благочинності. У жовтні 1950 року заснувала в Калькутті Орден сестер милосердя «Місіонерки любові», яким беззмінно керувала протягом 47 років. Це був єдиний католицький орден, що виник у ХХ столітті. Лауреат Нобелівської премії миру «за допомогу стражденному людству» (1979). У 35 років вона почула голос: «Іди й живи серед бідних, а Я буду з тобою». Відтоді вона відмовилася від доволі спокійного життя в своєму ордені й пішла на індійські вулиці служити жебракам. «Богові потрібна була моя бідність, моя слабкість, моє життя для того, аби проявити свою любов до найубогіших», - зауважила черниця на схилі років. Сьогодні місії ордену налічують понад 300 тисяч співробітників у 80 країнах світу.

Цього дня 1914 року народився Хуліо Кортасар (1914–1984), аргентинський письменник. З 1954 року жив у Парижі, був перекладачем в ЮНЕСКО. Автор драматичної поеми в прозі «Королі» (1949), що є вільною інтерпретацією давньогрецького міфу про Тесея, повісті «Гонитва», збірок оповідань «Бестіарій», «Кінець гри», «Таємна зброя», «Усі вогні – це вогонь», «Той, хто поруч з нами»; романів «Іспит», «Виграші», «62. Модель для збирання», «Гра в класики». Як зазначив один із відомих аргентинських літературних критиків, «… в Аргентині є два культових письменника: Кортасар і Борхес. У їхній творчості визначилося два основних інваріанти аргентинського художника: Кортасар з його радістю і світлою надією, з його завжди розкритою, розімкненою в майбутнє поетикою, і Борхес, з його замкненим рухом свідомості по колу, відчуттям безвиході буття. Це як два полюси: легкість Кортасара і важка вага Борхеса… Кортасар – приклад творчої зухвалості». Кортасара українською перекладали Анатоль Перепадя та Юрій Покальчук.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>