24 серпня. Пам’ятні дати

24 серпня. Пам’ятні дати

683
Ukrinform
Сьогодні українці святкують День незалежності.

День незалежності України відзначається щороку 24 серпня на честь ухвалення Верховною Радою УРСР у 1991 році Акта проголошення незалежності України – політико-правового документа, який засвідчував новий статус Української держави. До своєї Незалежності Україна йшла довгим шляхом. Історія формування української держави має тисячолітню традицію. Її початком є існування княжої Антської держави, державного об’єднання полян Русі, згодом об’єднання Руської держави з центром у Києві. З розпадом Київської держави традиції державності перейшли до Галицько-Волинського князівства. Далі було Литовсько-Руське велике князівство, у складі якого Київська і Волинська землі користувалися значною автономією. У XVII столітті на території сучасної України починає формуватися Козацька держава. Понад сто років козаки боролися за незалежність України, але досягти її їм так і не вдалося. У XVIII столітті український народ втратив свою державність та опинився у межах двох імперій - Російської та Австрійської на наступних двісті років. У XIX- на поч. XX ст. зароджується і розвивається український національний рух, який призвів до Української революції 1917-1921 pр. та відродженням української державності. Формується Центральна Рада, яка своїм ІІІ Універсалом проголошує про створення Української Народної Республіки, а IV Універсалом оголошує незалежність УНР.  У 1919 році Акт Злуки засвідчив соборність українських земель. Однак УНР, як держава, проіснувала не довго. Український народ втратив шанс мати власну державу до кінця ХХ століття. Після серпневого путчу у Москві, виходячи з тієї небезпеки, яка нависла над Україною та продовжуючи тисячолітню традицію державотворення, 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради республіки проголосила незалежність України та створення самостійної держави – України. Це означало, що Українська держава має свою неподільну й недоторкану територію, на якій діють виключно Конституція і Закони України. Вона сама здійснює захист і охорону своєї державності, гарантує всім своїм громадянам права і свободи, виключно сама розпоряджається своїми природними багатствами, самостійно веде свою економіку, має свою валютно-фінансову систему і грошову одиницю, сама проводить міжнародну політику і встановлює рівноправні стосунки з сусідами, сама розвиває науку, освіту, культуру. Наприкінці 1991 року Україна з усіх формальних точок зору перетворилася на незалежну державу, яку в цьому статусі в досить короткий термін визнало світове співтовариство. Повну державну незалежність Україна здобула після проведення загальнонаціонального референдуму 1 грудня 1991 року, коли за її незалежність висловились 90,32 % громадян. Схваливши на всеукраїнському референдумі Акт проголошення незалежності України, народ надав цьому документові реальної сили та започаткував новий етап розвитку історії нашої держави.

Події дня:

У ніч на 24 серпня 1572 року в Парижі відбулась страшна різанина, так звана Варфоломіївська ніч. Вона була організована католиками на чолі з Катериною Медічі, якій приписують вислів: «Бути з ними (з гугенотами) жорстокими – людяно, а бути милосердними – жорстоко». Кривава ніч вражала уяву не лише сучасників, а й нащадків. Різня почалась між 2 і 4 годинами ночі. До полудня було вбито понад дві тисячі людей – чоловіків, жінок, дітей, стариків. Катерина Медічі намагалась вирішити таким чином дві задачі: покінчити з внутрішньою війною і не допустити зовнішньої. Тобто, мотиви були чисто політичними і аж ніяк не релігійними.

Ювілеї дня:

149 років від дня народження Максима Антоновича Славинського (1868-1945), українського громадського діяча, публіциста, дипломата. Після закінчення Київського університету працював у редакціях газет і журналів, зарекомендувавши себе здібним журналістом і публіцистом, фахівцем з національного питання. У буремному 1917 році представляв українську Центральну раду при Тимчасовому уряді в Петрограді. За влади гетьмана (з кінця квітня 1918) працював у Міністерстві закордонних справ, брав участь у переговорах з радянською Росією, очолював Міністерство праці в уряді Лизогуба. З початку 1919 був керівником дипломатичної місії УНР у Празі, де й залишився після її розпуску у 1923 році. У Празі викладав історію в Українській господарській академії і в Українському високому педагогічному інституті. Водночас був постійним кореспондентом громадсько-політичного тижневика «Тризуб», що видавався у Парижі. У статтях і публічних лекціях, виступах у комісіях Ліги Націй, Славінський гостро критикував більшовицьку ідеологію, методи правління в СРСР і УРСР. На його квартирі часто збиралися представники української політичної еміграції. Після визволення Праги від німецьких загарбників у травні 1945 року, Славинського було затримано контрозвідкою Радянської армії і відправлено до Києва у слідчу частину НКДБ УРСР за звинуваченням в «активній роботі, спрямованій на повалення радянської влади в Україні». Помер у в’язниці в листопаді 1945 року.

140 років від дня народження Олександра Сергійовича Грушевського (1877-1943), українського історика, літературознавця, етнографа, архівіста. Молодший брат видатного українського історика, політичного діяча Михайла Грушевського. Після закінчення Київського університету працював в музеях і бібліотеках Австрії і Німеччини, поглиблював знання з археології та давньої історії Центральної і Східної Європи. Після повернення в Україну викладав у Новоросійському (Одеса) університеті загальний курс історії, історії України та нової української літератури. З 1917 – приват-доцент Київського університету. Був членом Наукового товариства ім. Шевченка, Київської археографічної комісії, Українського наукового товариства у Києві. У 1920-1936 рр. – голова Комісії АН УРСР по складанню історико-географічного словника України. Під час голоду 1921-1923 рр. Олександр Грушевський очолював київську філію «Комітету помочі голодним України», який матеріально підтримував діячів науки, літератури, мистецтва та культури. Через цю діяльність у 1923 році на нього була заведена справа як на учасника петлюрівського руху та націоналіста. Але якщо під час цієї першої хвилі сталінських репресій йому вдалося вціліти, то вже у 1939 вченого засудили до 5 років заслання до Павлодара (Казахстан). На чужині Грушевський працював рахівником і мріяв про можливість наукової роботи – адже його стихією були архіви. У 66 років він помер у с. Іртишську (неподалік Павлодара). Реабілітований у вересні 1989 року.

Сьогодні, в День української Незалежності святкує свій день народження Левко Григорович Лук’яненко (1928), український політичний і громадський діяч, дисидент, Герой України (2005), народний депутат України. Письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Левка Лук’яненка по праву можна назвати живою легендою національного визвольного руху України. Майже 27 років ув’язнення, концтаборів і заслання, 72 доби у камері смертників, щохвилини очікуючи виконання смертного вироку, - ціна, яку він заплатив за незалежність рідної батьківщини. У роки Радянського Союзу він був організатором таких партій і рухів, як Українська робітничо-селянська спілка, українська Гельсинська спілка (1976) та перша альтернатива КПРС - Українська республіканська партія (вона була першою офіційно зареєстрованою партією в Україні). Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор Акта проголошення України незалежною державою у серпні 1991-го. Кандидат на посаду Президента України на виборах 1 грудня 1991 року (третє місце після Леоніда Кравчука та В’ячеслава Чорновола). У 1992-1993 роках – перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді. Голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні. «Я палко вірю в майбутнє України. Вірю в молодь.  Вірю в чесних, порядних сміливих людей. Я йшов шляхом незалежності все своє життя і йтиму до кінця. Незалежно від того, що чекає Україну» (Левко Лук’яненко)

70 років від дня народження Пауло Коельо (1947), бразильського письменника. Автор популярних у масового читача романів-казок - «Алхімік», «Щоденник мага», «Вероніка вирішує померти», «Книга воїна світла» та ін.

Роковини смерті:

Цього дня загинув Олекса Довбуш (1700-1745), керівник руху опришків (від латинського opressor – нищівник, знищувач, утискувач, порушник). Загін Довбуша (до 50 чоловік) у 1738-1745 рр. діяв на території Західної України, на Закарпатті та Буковині. Найзначніші перемоги опришків Довбуша – це взяття добре укріпленої Богородчанської фортеці та успішні напади на міста Солотвин, Надвірну, Дрогобич, Турку, Рогатин. Ім’я Довбуша добре знали не лише на Прикарпатті, а й у сусідніх країнах – Польщі, Румунії, Угорщині, Болгарії. Під час проведення гайдамацького руху на Правобережній Україні в 1768-1769 рр. опришки допомагали своїм побратимам боротися проти засилля польської влади. Загинув Олекса Довбуш у с. Космачі (нині смт Івано-Франківської області) від руки сільського багатія Стефана Дзвінчука. Легендарному месникові, виразнику найзаповітніших прагнень до волі й соціальної рівності народ присвятив багато пісень, легенд, переказів, казок. Його образ втілено у творах класиків української літератури: Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Юрія Федьковича та ін.

Рік тому не стало Сергія Бабича (1939-2016), український громадський та політичний діяч, дисидент, націоналіст, багаторічний в’язень радянських концтаборів. Загалом він провів у неволі 27 років і чотири місяці, з них 24 роки – в камерах. Він перебував в ув’язненні з Юрієм Шухевичем, Данилою Шумуком, Василем Стусом, Святославом Караванським, Мелетієм Семенюком, Василем Овсієнком, Михайлом Осадчим та Василем Лісовим. Народився Сергій Бабич на Житомирщині. Уперше був заарештований у 1960 році за розповсюдження антикомуністичних листівок з гаслом «Геть комуністичну систему гніту і терору!». Далі були арешти у 1963 та 1976 роках. Побував Сергій Бабич і у сумнозвісному психіатричному інституті Сербського. З ув’язнення Бабич вийшов 7 червня 1989 року. Він вступив в Українську Гельсінкську Спілку, з її перетворенням на партію, був членом Української республіканської партії. З легалізацією в 1992 році ОУН(б) в Україні під назвою «Конгрес українських націоналістів» очолював Житомирську обласну організацію. Незадовго до смерті, у 2016 році, Бабич видав книгу спогадів і роздумів «Дорогою безглуздя».


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-