10 серпня. Пам’ятні дати

715
Ukrinform
Три роки тому почались запеклі бої за Іловайськ.

10 серпня 2014 року розпочалися перші бойові зіткнення між українськими військовими і сепаратистськими озброєними формуваннями так званої ДНР за активної підтримки збройних сил  Російської Федерації за один із стратегічно важливих об’єктів Донбасу. Одержавши контроль над Іловайськом, який розташований за 25 км від Донецька, українські війська могли б відрізати постачання зброї та живої сили до окупованого Донецька. Метою військової операції було знищення укріпрайонів і блокпостів сепаратистів, встановлення повного контролю над важливим стратегічним плацдармом. 12 серпня українські армійські частини намагалися захопити місто з заходу (з боку Шахтарська), але не змогли – проросійські найманці вели вогонь з житлових будинків, а також за потужної підтримки важкої артилерії. Як відомо, друга спроба штурму міста розпочалась 18 серпня – тоді українські військовослужбовці змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, але після того, як 23-24 серпня Росія ввела свої регулярні війська, 28 серпня угруповання ЗСУ опинилося в оточенні. Тоді в іловайський «котел» потрапили батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь» і «Миротворець», «Шахтарськ», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ЗСУ. Вже 29 серпня президент РФ виступив з пропозицією про гуманітарний коридор, який, начебто, гарантуватиме нашим військовим вихід із Іловайська. Але вся суть псевдомиротвочої ініціативи головного ідеолога війни на сході України стала відома вже 30 серпня, коли колони українських солдат під час виходу з міста були підступно розстріляні російськими військовими. В історію бої за Іловайськ, які тривали майже місяць, увійшли під назвою «Іловайський котел». Втрати української армії під Іловайськом стали одними з наймасштабніших за весь час бойових дій на сході країни, і спонукали українську сторону погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року в білоруській столиці Тристоронньою контактною групою, за яким українська армія припиняла бойові дії.

Події дня:

Цього дня у 1793 році, під час Французької Революції, в Парижі був відкритий доступ широкої публіки до Луврського палацу для огляду художньої колекції французьких королів. Урочисте відкриття першого музею Франції відбулося 18 листопада 1793 року. На сьогодні Музей Лувр – найпопулярніший музей світу – демонструє 35 тисяч експонатів, від найдавніших часів до 19 століття на площі понад 60 тис. квадратних метрів. Починаючи з 2008 року, експонати музею розділені на 8 колекцій. На сьогодні Лувр є одним із найвідвідуваніших музеїв світу – в 2016 році його відвідувачами стали 7,4 мільйони людей.

Ювілеї дня:

204 роки тому народився Яків Петрович де Бальмен (1813-1845), український художник-аматор, граф. За походженням француз. У 1843 році познайомився і зблизився з Тарасом Шевченком. Ілюстрував рукописний «Кобзар» (1844; разом з Михайлом Башиловим), поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Поет присвятив йому поему «Кавказ». Автор альбому малюнків «Гоголівський час» та щоденника подорожі по Криму з 300 малюнками в тексті.

105 років від дня народження Жоржі Амаду (1912-2001), бразильського письменника і громадського діяча, одного з класиків латиноамериканської літератури ХХ століття. Жоржі Амаду написав майже 30 романів, які були перекладені на півсотні мов і видані сумарним накладом понад 20 мільйонів екземплярів. За його книгами знято більше 30 фільмів, і навіть популярні в усьому світі бразильські серіали починалися теж з його героїв, — вони так правдиво і гаряче любили один одного, що багато бразильців упізнавали в них себе. Один із його романів має назву «Лавку чудес» – «лавкою чудес» було і все його життя: за політичну діяльність його піддавали гонінням, книги письменника спалювали на вогнищі, він утікав від режимів і жив в еміграції, але попри все «залишався при своєму». Серед найвідоміших романів Амаду: «Какао», «Піт», «Жубіаба», «Капітани піску», «Габрієла», «Донна Флор та два її чоловіки» та ін. У 1995 році Жоржі Амаду був названий кращим португаломовним письменником ХХ ст. і удостоєний найвищої літературної нагороди – премії ім. Луїша ді Камоенса (Камойнша), яка вручається письменникам португаломовних країн. Він помер в Сальвадорі від серцевого нападу. Його тіло піддали кремації, а прах розвіяли серед коріння мангового дерева, біля лави, де він полюбляв сидіти зі своєю дружиною.

57 років від дня народження Антоніо Бандераса (1960), популярного іспанського кіноактора, режисера, танцюриста і співака, який нині живе і працює у США. Знімався у фільмах: «Лабіринт пристрасті», «Матадор», «Закон бажань», «Жінки на межі нервового зриву», «Зв’яжи мене», «Шкіра, в якій я живу» та ін. Як режисер поставив фільм «Божевільні в Алабамі». До 1990 року знімався переважно в Іспанії, у фільмах Педро Альмадовара, котрий власне і зробив з Бандераса зірку світового масштабу. Бандерас є чи не єдиним іспанським кіноактором, якому вдалося підкорити Голлівуд.

Роковини смерті:

Цього дня відійшла у вічність Марко Вовчок (справжнє прізвище – Вілінська Марія Олександрівна; 1833-1907), відома українська письменниця. Її батько був армійським офіцером, мати походила із збіднілого дворянського роду. Майбутня письменниця виховувалась у приватному пансіоні в Харкові, потім оселилася в Орлі в сім’ї багатої тітки, де познайомилася з відомими культурними діячами, письменниками, знавцями фольклору – Якушкіним, Киреєвським, Лєсковим та Опанасом Марковичем, з яким у 1851 році одружилася і виїхала в Україну. До літературного доробку Марка Вовчка і до неї як особистості досить трепетно ставився Тарас Шевченко. Поет присвячував Марку Вовчку вірші, а також висловлювався і в тому дусі, що «…якщо порівняти Жорж Санд і нашого Марка Вовчка, то я рішуче віддаю перевагу нашому автору». Коли ж Іван Тургенєв, маючи намір вивчати українську мову, звернувся до Шевченка, аби той порекомендував якогось із авторів, той без жодних вагань відповів: «Марка Вовчка! Він один знає нашу мову». Пантелеймон Куліш, прочитавши рукопис «Народних оповідань», писав Шевченку, який повертався із заслання: «Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру». Існує маса схвальних відгуків сучасників Марка Вовчка про її творчість. Крім Шевченка й Куліша можна згадати Івана Франка, Герцена, Проспера Меріме. Померла Марко Вовчок у Нальчику, де вона жила зі своїм другим чоловіком, відставним морським офіцером Михайлом Лобачем-Жученком. Письменниці було 72 роки.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-