Відтепер не абітурієнт йде на бюджетне місце, а воно «приходить» у виш разом з ним

Вступна кампанія — 2017 дивує сюрпризами. 1 серпня було оприлюднено остаточні списки абітурієнтів, що пройшли “на бюджет і того ж дня стало відомо про остаточні квоти державного замовлення по всім спеціальностям і виявилось, що деякі спеціальності в кілька разів “урізали”. Зрозуміло, що це викликало хвилю обурення серед викладачів, адміністрації ВНЗ та абітурієнтів. Останні, зокрема, розраховували на щось одне і виходячи з того подавали документи, а викладачі – втратили «години», на які твердо розраховували. Зокрема, викладач Києво-Могилянської академії Катерина Диса у Facebook висловила обурення: “До останнього нам (кафедрі історії НаУКМА) обіцяли (і це відображалося в усіх електронних базах) 26 бюджетних місць на бакалаврську програму. Сьогодні, під час оприлюднення результатів, з’ясовується, що кількість місць нам скоротили майже втричі!”

Що ж трапилось? Лише згодом з’ясувалось, що різке скорочення бюджетних місць — наслідок нової системи їхнього розподілу між університетами. Відтепер є загальні списки абітурієнтів, по всій країні, і ті, кому дістається бюджетне місце, фактично “несуть” його в університет. На перший погляд здається, що це - великий плюс для майбутніх студентів: тепер вони можуть самі обрати університет, а не подавати документи туди, куди пройшли “на бюджет”. Втім, нам незрозуміло, чому таке має ставати «несподіванкою». Тобто є претензії до комунікації між МОН з одного боку – університетами та абітурієнтами – з іншого. А ще нова “формула” викликає і багато запитань: чи дійсно для абітурієнта це позитив, чи залишиться хтось в програші, які підводні камені нової системи розподілу держзамовлення?

Аби знайти на них відповідь, ми звернулись до експерта — Єгора Стадного, аналітика центру CEDOS (Центр дослідження суспільства).

Тепер бюджетне місце надається не університету, а абітурієнту

До 2016-го року Міністерство освіти і науки розподіляло бюджетні місця між університетами. Ще перед вступом абітурієнти знали кількість вакантних місць на кожну спеціальність. І розраховували, що треба зайняти не нижче умовного 20-го місця в списку, щоб вступити на бюджет. Але система змінилась - відтепер не МОН розподіляє бюджетні місця між університетами, а абітурієнти. Як це виглядає? Наприклад, уряд затвердив в 2017-му році 395 бюджетних місць по всій Україні на бакалаврську програму з історії. Під час вступної кампанії формується рейтинговий список з абітурієнтів по спеціальності “історія” не в окремому університеті, а в цілому по країні. І 395 перших осіб в цьому рейтингу отримують право “взяти” бюджетне місце і “понести” до університету, в який вони подали документи, лише за умови, що вони поставили цю спеціальність своїм найвищим пріоритетом.

Різниця між системами - колосальна. Викладачі, студенти та абітурієнти не достатньо обізнані з тим, як вже другий рік відбувається розподіл бюджетних місць. І переконані, що в усьому винне МОН. А насправді воно, як і решта державних замовників (Міністерство охорони здоров’я, Мінфін), формує держзамовлення по країні в цілому.

Що це за “нова формула”?

Університети мають змогу самостійно визначати коефіцієнти для кожного компоненту, що формує конкурсний бал — сертифікатів ЗНО, атестатів середньої освіти, дипломів переможців Малої академії наук та всеукраїнських олімпіад, сертифікатів підготовчих курсів. За сертифікат ЗНО університет має поставити коефіцієнт не менше ніж 20%. Верхньої межі фактично немає, але сума коефіцієнтів не може перевищувати 100%. І тому університети можуть визначати різні коефіцієнти на один і той предмет ЗНО.  Звідси і виходить різниця в конкурсних балах між різними університетами та між абітурієнтами. У одного і того ж самого абітурієнта, який подає на історію в умовні КНУ ім. Шевченка і Могилянку, конкурсний бал може бути різним. Чому так робиться? Університети мають право визначати пріоритетні знання — комусь важливіша українська мова, комусь — іноземна, комусь — історія.

Інше питання, яким чином університети користуються цим правом? Найбільш “кмітливі” ставлять максимально можливий коефіцієнт на ті результати ЗНО, які традиційно є найвищими. Чому? Бо так легше залучити студентів.

Хто постраждає через малу кількість бюджетних місць?

В ситуації з малою кількістю квот на окремі спеціальності винен ні хто інший, як адміністрація університетів.  Вони не змогли розібратися в правилах гри, не змогли проаналізувати, яку краще обрати тактику.

Жертвами такої невдалої політики університету стануть викладачі. Мала кількість набраних студентів призведе до меншого обсягу завантаження викладачів. А це значить, до меншої кількості ставок. І треба буде когось переводити на неповні ставки, можливо, когось звільняти. Це неприємно і хотілось би щоб адміністрації визнали свою помилку і не покладали відповідальність на когось іншого. А також їм треба знайти спосіб, щоб не звільняти викладачів.

Мала кількість бюджетних місць на окремі спеціальності в тому чи іншими виші показує, що треба проводити велику роботу, уважно і відповідально аналізувати цифри і факти перед тим як вказувати в правилах прийому вагові коефіцієнти. Треба аналізувати конкурентів, моделювати ситуації і наперед передбачувати, які коефіцієнти можуть виставити інші ВНЗ.

Ми відійшли від геть недосконалої системи до системи, що має серйозні проблеми

Ця система має свої недоліки. Головний з них — розподіл місць тепер в руках абітурієнтів. Скажімо відверто, 17-річна людина не зовсім свідомо і обгрунтовано підходить до обрання місця навчання і бачення перспектив, що вона робитиме через N-ну кількість років після випуску. Абітурієнти підходять до цього вибору дуже непідготовленими, а бюджетні кошти йдуть за ними.

Але попередня система, коли МОН формувало держзамовлення, була ще гірша. Бо все залежало від волі одного міністра і наближених до нього чиновників. Це був ресурс адміністративного тиску в руках Міністерства. Наближеним університетам — все, а тим, хто “брикається” - нічого. До такої системи повертатись не можна.

Які перспективи нової системи?

Ще років п’ять ця система буде функціонувати точно. Це найкращий спосіб відійти від практик адміністративного втручання в діяльність університетів. І потрібно працювати над тим, щоб у абітурієнтів була під рукою достатня кількість інформації про ВНЗ, про ті спеціальності, які вони обирають. Проблема полягає також в тому, що інформації, зрозумілої для батьків та абітурієнтів, дуже мало. Немає адекватного Реєстру університетів, в якому мала б бути така інформація: ВНЗ, його спеціальності, показник якості освіти і заробіток випускників цієї спеціальності. Ми цього не надаємо нашим вступникам і вони, як кота в мішку, обирають собі спеціальності. Бажано було б надавати інформацію про можливості для міжнародного обміну, про викладачів.

Також майбутніх абітурієнтів треба вчити робити ретельний вибір: для цього треба запроваджувати спеціальні навчальні програми для старшокласників, де їм будуть пояснювати, як обирати університет, чому треба, або й не треба, здобувати вищу освіту.

Через 5 років все-одно треба перейти до іншої системи розподілу фінансування. Сподіваюсь, що поняття “бюджетне місце” вийде зі вжитку. Воно сильно викривлене і дісталось нам ще від радянських часів. Коли ми кажемо “бюджетне місце”, що ми уявляємо? Держава ніби надала гроші. Ідеальний варіант — фінансувати університети, які самі встановлюватимуть, скільки студентів вони може навчити за надані державою кошти.

Анастасія Капліна, Київ