Лінард Муциньш, латвійський юрист, екс-депутат парламенту
Голова радміну Латвії та прем'єр-міністр Литви були агентами КДБ
01.08.2017 15:45 3441

Сьогодні в Україні досить часто говорять про проблеми, які виникали і продовжують виникати через маніпуляції з архівами КДБ Української РСР. Досить часто у зв'язку з цим згадують про можливий негативний вплив на ситуацію в країні не виявлених "агентів впливу".

У Латвії з цим простіше. Це взагалі єдина пострадянська країна, в якій вдалося взяти гебістські картотеки разом з "ключем", що точно і однозначно їх розшифровує. Про це в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів активний учасник подій 1991 року, латвійський юрист Лінард Муциньш. Він був депутатом парламенту двох скликань, а нині - член Урядової комісії з наукового вивчення КДБ Латвійської РСР при Інституті історії Латвійського університету.

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА АРХІВІВ КДБ

-Доводилося читати, що під час розпаду СРСР в Латвії вдалося захопити і зберегти найбільш повний архів КДБ. Це так?

-Ну, так щоб зовсім повних архівів місцевого КДБ - у нас їх теж не збереглося. Але що важливо і цінно - у нас є "ключ" до архівів. Що це і навіщо він потрібен? Припустимо, береш оперативну справу, і там написано: "Агент "Орел" повідомляє". З контексту, звичайно, можна здогадуватися, хто саме ховається за цим псевдонімом. Але якщо є "ключ", то ти вже точно знаєш, хто він. Це називається - фамільна картотека агентури КДБ.

-Розкажіть, будь ласка, про структуру гебістської картотеки.

-Раніше вона була у трьох примірниках. Один - це алфавітний список за кличками. Другий - алфавіт за прізвищами діючих агентів. По кожній агентській картці є номер, а також спеціальний журнал, у якому записуються дані агента (тільки кличка, без зазначення прізвища, і різноманітні дані, у тому числі - хто вербував, коли). Третя - так звана "статистична" картотека, розкладена по установам і відділам. Щомісяця, а іноді навіть частіше, куратори звітували, скільки агентів завербовано, скільки з різних причин вибуло, скільки "настучали" тощо. З часом одну з картотек, за кличками, відповідно до центрального наказу з Москви ліквідували. Залишилися дві картотеки. І нам вдалося обидві їх захопити. Хоча деякі висловлюють сумніви, мовляв, що щось ще могло висипатися, щось могли викрасти. Але це не так - під час інвентаризації всі картки були на місці... Отже, по кожному агенту заводилися дві справи. Особова справа - весь матеріал по вербуванню, дані про агента: хто він, де живе. Друга - "робоча справа", в якій зібрані його агентурні повідомлення, у цій справі вказана тільки робоча кличка, без прізвища. Втім, найбільш важливі агентурні повідомлення вкладалися і в особову справу. Тут, до речі, є дуже важливий момент.

-Який?

-Відомі публічні люди, вчені, письменники, художники, які були агентами КДБ, часто намагаються спростовувати це. Вони кажуть: "Я лише писав звіт про подію, що відбулася, для "першої частини" в Академії наук, або Радміні, або в міськкомі-райкомі". Але тоді вони не підписувалися б "Орел", а писали своє справжнє ім'я, умовно кажучи, Іваненко Іван Іванович. В реальності ж таких повідомлень від відомих людей, підписаних саме псевдонімом, багато. Як правило, вони готувалися разом з куратором, офіцером КДБ, потім розсилалися по різним відділам. Копії залишалася в робочій та особистій справах.

КАРТОТЕКА-КЛЮЧ - "СЕРЦЕ" КДБ

-Як розвивалися події під час перебудови?

-У 1988 році центральна влада в Москві зрозуміла, що втрачає наші країни Балтії, або Прибалтику, як її там імперські називали і, до речі, продовжують називати. Вони вивезли всі робочі й особисті справи агентів до Москви. Однак необхідність у поточній оперативній роботі зберігалася, тому картотеки агентів та їхні копії повідомлень все ж залишалися і у нас. Відвозилися також і кримінальні справи, особливо довоєнні та післявоєнні, справи партизан. Однак потім нам вдалося більшу їх частину повернути назад. Літаком везли, коли ще була демократична Росія.

-Це коли?

-1991 рік, після провалу путчу, восени.

-Можете трохи детальніше згадати про події серпня 1991-го? (Скоро вже 26-та річниця тих подій). Адже саме тоді вирішувалася доля архіву КДБ у Латвії.

-Про путч я дізнався, коли був в Лієпаї, місті біля моря. Ми там оперативно друкували газету у зв'язку з путчем. Її намагалися захопити прямо в друкарні, потрібно було протидіяти. У Ригу я приїхав тільки на третій день путчу. У нас там в парламенті (тоді Верховна рада Латвії - ред.) намагалися прийняти рішення щодо спецслужб. Але щось не виходило. Цим займався Юріс Боярс, колишній офіцер КДБ і йому не дуже довіряли. Я приїхав і за ніч все переписав - написав новий закон про КДБ, точніше про його ліквідацію. Того самого дня його прийняли. Після цього ми впритул зайнялися нашим латвійським КДБ. Відключили їм світло, воду і пішли до них. Але вони теж розумно вчинили, поставили собі на охорону більш надійних людей - прикордонників. Прикордонники в ігри не грали, тільки виконували наказ: охороняти, так охороняти.

Десь числа 28-го серпня нам підказали, що найважливіше - захопити "серце" КДБ - картотеку-ключ. Так само звернули увагу, що є ще "об'єктна" картотека (систематизовані справи тих, за ким ведеться спостереження), яку також треба забирати. З урахуванням архівної складової (старі справи ще 40-х років - партизан, легіонерів) ця картотека була дуже великою. (Восени ми її вивозили вантажівкою, разом з меблями).

-Чи була активна протидія з боку керівництва КДБ у Ризі?

-Тодішній начальник держбезпеки Йохансон (останній голова КДБ Латвійської РСР - ред.) наказав начальнику архіву забрати в кабінет найважливішу частину - картотеку-ключ. Статистична картотека була розкладена в двох кейсах, які завжди були напоготові, якщо потрібно буде терміново переїжджати. А по прізвищам - висипали в два мішки. Пізніше нам розповіли, що під час путчу в архів приходили офіцери КДБ, наприклад, з 1 відділу, говорили, що потрібно якихось агентів зняти з обліку через вибування з різних причин - нібито, переїзд в іншу союзну республіку", переведення в армійські відділи тощо. Але це вже важко було зробити, оскільки картки зсипали в мішки - 4 тисячі справ. А латвійський 1-й відділ КДБ підпорядковувався Першому головному управлінню КДБ у Москві, яке відповідало за зовнішню розвідку (у 1991 році ПГУ було перетворено в СЗР, Службу зовнішньої розвідки Росії - ред.).

ДВОВЛАДДЯ У "КУТОВОМУ БУДИНКУ" ДЕРЖБЕЗПЕКИ

-Навіщо ж розвідка приходили в ті дні з проханням внести зміни в картотеку?

-Видно, їм щось потрібно було вилучити з загального списку агентів. Так бувало у разі роботи агентів на кілька відділів КДБ, окрім 1-го на 2-й (внутрішня безпека та контррозвідка, - ред.), 3-й (займався міліцією, пожежниками, ДОСААФ - ред.), 5-й ("П'ятка", боротьба з ідеологічними диверсіями, антирадянськими та релігійно-сектантськими елементами - ред.). Різне бувало. Деякі картки були обмотані гумкою з прикріпленою написом "Знищити". Згідно з радянськими правилами, після входження в "номенклатуру" цією людиною вже не можна було користуватися, як агентурою.

Однак після 4 травня 1990 року (проголошення незалежності Латвії - ред.) номенклатуру нашої республіки вже сприймали як ворогів радянської влади. І тут виходив складний момент. Інструкція зобов'язувала, з одного боку, знімати з обліку і знищувати таку справу, а з іншого - про всякий випадок хотілося мати компромат на майбутнє - на представників ворожої номенклатури. Тому своєчасно картки не знищили. Так було зі справою нашого тодішнього прем'єр-міністра Годманіса.

-Він був об'єктом спостереження?

-Ні, він був агентом. Пішов в Народний фронт, а потім став головою Ради міністрів Латвії. У той час це було поширене. Прем'єр Литви Казимира Прунскене також була агентом. Гебісти багатьох своїх вводили в гру. Також було і у вас у Русі. Маса підставних осіб, щоб можна було якоюсь мірою маніпулювати рухом, його зборами, конгресами. З боку чимало з подібних людей здаються дивними, ненормальними. Але вони спеціально так себе поводили - для дезорганізації. Чи їх, таких, підбирали. Ними керували гебістські куратори.

-Дуже цікава тема.

-Так, після путчу особливо цікаво було читати накази КДБ про координацію дій їхніх агентів з різних союзних республік під час проведення різних міжреспубліканських з'їздів, конгресів демократичних сил СРСР. Це ж дуже складно - як в таких умовах разом керувати агентами, припустимо з Латвії, України та Естонії? Складне завдання.

-Так, але давайт повернемся до подій навколо картотеки КДБ у серпні 1991 року.

-Ми тоді в кабінеті начальника архіву подивилися картотеку, яка там зберігалася. Наш консультант з КДБ підтвердив, що є і найважливіша картотека - із зазначенням прізвищ агентів. Ми опечатали цей сейф, закрили. Я забрав ключі собі. Зізнатися, тоді це був спонтанний вчинок. Але дуже добре, що я тоді так вчинив. Ми опечатали сейф і мішки своїми печатками, кадебісти - своїми. Однак зняти печатки та відкрити - дріб'язкова справа. Тому ми поставили там свою охорону, вони - свою. Після цього вносити якісь зміни в опечатані картотеки і одночасно в журнали вже було неможливо. Але до того моменту тодішній начальник архіву міг би, в принципі, винести всю цю картотеку зі свого кабінету.

ТАЄМНИЙ ПЕРЕЇЗД У ПАРЛАМЕНТ

-Яким чином?

-Про таку можливість ми дізналися пізніше. Виявляється, з будівлі КДБ можна було пройти до двох квартир у сусідньому будинку, а там вже був вихід на сходову клітку сусіднього будинку - зовсім іншого двору, іншого під'їзду. Припускаю, це були уроки 1956 року в Будапешті. Щоб можна було і самим утекти в крайньому випадку... Але ми все захопили до того, як були зроблені спроби щось винести. Таким чином, наявна в нашій країні картотека виявилася повною. Ми, наприклад, знаємо про перереєстрацію агентури у 1953 році. Це було зроблено після того, як прибрали Берію.

-Навіщо?

-У повоєнний час агентури було надто вже багато. Надлишковий обсяг, що дає мало користі. Вони її перереєстрували, скоротили штати. І з того часу, з 1953 року, розпочався новий, безперервний облік до 1991 року. У Латвії через журнали агентури пройшло близько 25 тисяч агентів (за весь період у 34 роки - ред.).

-Отже, опечатані картотеки, охорона. Що сталося потім?

-Цей, відомий всій Ризі, "кутовий будинок" КДБ почало забирати для своїх потреб МВС Латвії. І наша комісія прийняла рішення перевезти архів у парламент. Щоб не було неприємних несподіванок, про це знало лише вузьке коло осіб. Швидко зібрали все і перевезли. Коли повідомили про це Горбунова (голова Верховної ради Латвії у 1989-1993 роках - ред.), він сказав: "Вже телефонував з цього приводу Йохансон". Я відповів: "Так-так, ось постанова нашої комісії про перевезення картотеки. Все згідно з законом...". Так було з ризьким центральним архівом. І окрема історія - архіви інших підрозділів КДБ, у тому числі районні архіви.

-Що, там теж бували якісь суттєві справи?

-Так. В архіві розвідки ми знайшли справу покійного генерала Латвійської армії Роберта Клявіньша (1885-1941, - ред.). Він ще до війни був завербований російською (радянською - ред.) розвідкою. У 1940 році його зробили депутатом "народного" сейму (ми його називаємо "ляльковим"), який приймав рішення про входження в СРСР. Зараз ми добре знаємо, що в комісії цього "сейму", яка приймала рішення про приєднання до Радянського Союзу, були суцільні агенти. (Так що говорити про "волевиявлення народу в 1940 році" просто смішно). Потім його призначили начальником 24-го стрілецького корпусу Червоної армії, до складу якого включили переформовані дивізії колишньої Латвійської армії. А незадовго до вторгнення німців у червні 1941 року Клявіньша разом з іншими латвійськими офіцерами викликали "на курси" до Москви - нібито вчитися. Там їх майже всіх заарештували, і за кілька місяців розстріляли.

-Під час перебудови, в боротьбі за відновлення незалежності, був тісний зв'язок, координація дій між трьома балтійськими країнами. Ви знаєте, що було з архівами КДБ у сусідів?

-У Литві та Естонії було дуже схоже. Але там, на жаль, не вдалося захопити картотеку-ключ. Там прізвища агентів доводиться встановлювати за непрямими даними. І це може призводити до юридичних складнощів, коли колишній агент від усього відмовляється. Хоча, і у нас, навіть за наявності ключа, теж бувають складнощі, теж крутять всякі ширлі-мирлі. Кажуть: це за нашою спиною писали, замість нас, щоб зганьбити нас. А ми нічого не знали... Були і протилежні ситуації. Десь у середині 90-х років в Росії почали готувати підроблені картки на наших діючих політиків - нібито вони теж були завербовані. Однак підполковник КДБ Латвійської РСР, який вів картотеку-ключ, до того часу помер. Доводилося підробляти його почерк. І це допомагало викривати такі фальшивки.

ЯК ВИРАХУВАЛИ ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР КДБ-ДЕРЖПЛАНУ

-Якою є процедура звернення за даними про себе в архів?

-У нас (як і в Литві, Естонії) можна піти в Комісію розслідування тоталітарних злочинів із запитом про себе: по-перше, чи не значився ти в КДБ агентом, по-друге, чи не був ти постраждалою стороною, об'єктом спостереження? І тобі зобов'язані відповісти... Так, до речі, є ще одна важлива деталь. Ми в Ризі ще захопили "обчислювальний центр" держбезпеки.

-Що це?

-У будівлі, де зараз знаходиться регістр підприємств Латвії, колись був Інститут економіки Держплану Латвійської РСР. Для них купили новітні на той момент західнонімецькі комп'ютери. Але до всього цього таємно додали додаткові елементи. І в підвалі будівлі знаходився комп'ютер КДБ (можливо, що ночами кадебісти також використовували робочі можливості верхніх машин Інституту економіки Держплану).

-А навіщо це робилося?

-У них був розроблений спеціальний класифікатор - за яким легко було знайти потрібну інформацію в різних справах, донесеннях за якимись ключовими словами. Наприклад, за прізвищами... Комп'ютери тоді працювали з такими великими стрічками. Перед відходом гебісти думали, що розмагнітили їх. Там були такі спеціальні великі магніти, схожі на електроплити. Але ми ж зараз розумні, ми знаємо, що і з таких "розмагнічених" бобін насправді можна зчитати всю інформацію. Так ми відновили безліч агентурних повідомлень, об'ємом на третину аркуша кожне. Такого приблизно змісту: "Агент "Орел" повідомляє. Троє студентів випивали після здачі іспитів з "Історії КПРС". Студенти Іванов, Петров, Сидоров, будучи напідпитку, разом спалили підручники з історії КПРС". Або: "Я поїхав на екскурсію в Будапешт. І звідти зателефонував у Стокгольм латиському емігрантові такому-то". Завдяки "ключу", всі ці повідомлення повністю розшифровуються. А якби його не було, доводилося б з'ясовувати ім'я агента по іншим деталям. У другому випадку все зрозуміло: з Будапешта емігрантові дзвонила одна людина, вона та агент. А ось у першому випадку набагато складніше зрозуміти, хто саме стукач? Хтось з трійки "Іванов, Петров, Сидоров"? Чи ще хтось ззовні спостерігав за ними?

-Як юридично визначається, наскільки детальну інформацію можна отримати в архівах колишнього КДБ?

-Ось тут у нас і, наскільки знаю, у вас в Україні теж йдуть суперечки. Людині потрібно видавати тільки інформацію, що і як саме на нього стучав агент "Орел"? Чи ще розкривається і прізвище цього "Орла"? Ось у нас тут в Латвії йде боротьба з начальником Бюро по захисту конституції. Аргументуючи "європейськими вимогами" про захист особистих даних, вони хочуть запроторити побільше відомостей. І це зрозуміло. Вони самі сидять на цій інформації. А інформація - це влада... Хоч якусь важливу роботу вони теж ведуть. Нещодавно парламент дав 30 тисяч євро на переписування даних зі старих плівок, щоб нічого не пропало... До речі, я недавно їздив в Україну. Привіз звідти книгу, в якій описані такі самі суперечки на ту саму тему: як далеко ми можемо піти у розсекреченні інформації, а які особисті дані все ж потрібно зберігати. Це дуже важливе питання для кожної держави.

Олег Кудрін, Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-