3 липня. Пам’ятні дати - 03.07.2017 08:00 — Новини Укрінформ
3 липня. Пам’ятні дати

3 липня. Пам’ятні дати

2176
Ukrinform
Цього дня у 1917 році, в Києві розпочався збройний виступ полку імені Павла Полуботка.

Ще 16 березня 1917 року військова нарада на чолі з полковником Павлом Волошиним заснувала українське військове товариство – «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка», що мало на меті українізацію військових частин, та створення українського збройного війська. Ініціатором створення Клубу був відомий харківський адвокат Микола Міхновський - лідер Української партії самостійників-соціалістів. Згодом у Києві було сформовано перше українське військове формування – полк ім. Богдана Хмельницького. За прикладом Києва військові клуби були створені по всій Україні. У червні до столиці прибували солдати-українці з різних регіонів. Представники полуботківців звернулися до Українського Генерального Військового Комітету з вимогою визнати їх другим козацьким полком ім. гетьмана Полуботка. Цю вимогу Генеральний Комітет виконати відмовився. Він визначив певний термін, після якого полуботківці мали відправитися на фронт. Однак, вояки наполягали, щоб їх послали на фронт не інакше, як єдиним полком під назвою «iменi гетьмана Полуботка», i тільки в той корпус, який призначено для укомплектування українцями. Після тижня переговорів взаємопорозуміння так і не було знайдено. Ввечері 3 липня було проведене засідання самостійницького центру, яке вирішило почати збройний виступ i захопити Київ. Безпосередню підготовку до виступу очолили соратники Міхновського по Військовому клубу – Лук’янов, Павелко і Горемика. У ніч із 4 на 5 липня полк вийшов із казарм, захопивши пошту, банк, арсенал, квартири командувача Київським округом Обручева. Вони заарештували начальника мiлiцiї Лепарського i коменданта Києва генерала Цицуровича. Проте, Центральна Рада, яка ще сподівалася досягти української автономії політичним шляхом, не підтримала виступу. 7 липня повстанці склали зброю, частину з них було заарештовано. Військова прокуратура розпочала слідство, яке тривало аж до жовтня. Згодом полк відправили на фронт, де він відразу ж потрапив у «м’ясорубку». Полуботківці зазнали страшних втрат: станом на 9 лютого 1918 року полк імені Павла Полуботка становив лише 5 чоловік. Виступ полуботківців, без сумніву, являв собою політичну акцію та був результатом суперечностей в середовищі українських політичних партій. В тодішньому українському політикумі не було єдиного погляду на майбутній державний устрій України. Якщо найвпливовіші в Центральній Раді партії, виступали за автономію України в складі Росії, то Українська партія самостiйникiв-соцiалiстiв – за повну державну незалежність України. Зокрема, Микола Міхновський разом із побратимами-полуботківцями вважав, що військовий рух необхідно використати для створення національної армії, яка зможе стати головною запорукою самостійності України, але соціалістична більшість у Центральній Раді дивилася на це по-іншому – політики мали на меті взагалі позбутися армії й замінити її народною міліцією. Подальші події, зокрема збройна агресія Росії проти України, показали, що рацію мав саме Міхновський, але було вже пізно. 

Ювілеї дня:

90 років від дня народження Кена Рассела (1927-2011), британського кінорежисера, продюсера і сценариста. Поставив фільми: «Любителі музики», «Приятель», «Валентино», «Малер», «Закохані жінки», «Дияволи», «Шльондра». Ванесса Редгрейв, яка зіграла одну з головних ролей у скандальному фільмі «Дияволи», з приводу смерті режисера сказала наступне: «Кен був геній, і фільми його залишаються фільмами геніального режисера…» Критики досить часто звинувачували Рассела у надмірній жорстокості, вульгарності, а також пристрасті до «оперності». Але Кен Рассел мало зважав на подібні закиди. З 2000 року режисер не випустив жодного фільму. У світовому кінематографі настала нова доба, змінилися смаки, мода на екстравагантність і епатаж залишилась (до певного часу звичайно)  у минулому.

80 років від дня народження сера Тома Стоппарда (1937), британського драматурга, режисера, кіносценариста, критика. Лауреат театральної премії «Тоні» за п’єсу «Розенкранц і Гільденстерн мертві» (1966; також сценарій, удостоєний призу МКФ у Венеції, 1990). Автор п’єс «Аркадія», «Виходе вільна людина», «Справжній інспектор Хаунд», «Після Магрітта», «Винайдення кохання», п’єси-трилогії «Берег утопії» («Подорож», «Корабельна аварія», «Спасіння») і сценаріїв відомих фільмів - «Імперія сонця», «Бразилія», «Індіана Джонс і останній хрестовий похід», «Біллі Батгейт», «Закоханий Шекспір» (премії «Оскар», «Золотий глобус», приз МКФ у Берліні; 1999), «Ватель».

76 років від дня народження Богодара Антоновича Которовича (1941–2009), українського музиканта, скрипаля, народного артиста України, завідувача кафедри скрипки та професора Київської консерваторії (з 1985 року). Засновник, художній керівник і директор Державного камерного ансамблю України «Київські солісти», одного з кращих камерних оркестрів України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат міжнародних музичних конкурсів. Один із засновників сучасної української скрипкової школи. Випускники класу Которовича – це плеяда яскравих музикантів, які продовжують його традиції по світах. Народився Богодар Которович у місті Грубешеві (Холмщина, тепер Польща). У 1945 році родина майбутнього скрипаля переїхала на Волинь, а згодом до Львова. Після закінчення музичної школи у Львові рік навчався у Львівській консерваторії, згодом – у Московській. 1971 року, ще студентом, завоював дві премії на конкурсах ім. Нікколо Паганіні в Генуї та ім. Джордже Енеску (Бухарест). Пізніше Которович мав ще дві символічні зустрічі з Паганіні: через 20 років він був членом журі генуезького конкурсу, а в травні 1999 на завершення виконавської кар’єри, відіграв два аншлагових бенефіси в Національній опері на знаменитій скрипці Паганіні роботи Гварнері, яку на два вечори доставили до Києва спеціальним рейсом. Которович залишається єдиним скрипалем-неіталійцем, який двічі грав на цьому інструменті за межами Італії. У 1984 році музикант створив інструментальний ансамбль «Київські солісти», що спочатку виступав у легкому жанрі – на літній естраді Маріїнського парку. Маестро був постійним членом журі найвідоміших міжнародних конкурсів (ARD у Мюнхені, ім. Нікколо Паганіні в Генуї, ім. Петра Ілліча Чайковського в Москві, ім. Карла Нільсена в Оденсе, ім. Бенджаміна Бріттена в Лондоні та інші). Крім того, професор постійно очолював Український міжнародний конкурс скрипалів ім. Лисенка в Києві, а 2004 року став артистичним директором Britten Kyiv Festival.

55 років від дня народження Тома Круза (1962), американського кіноактора, продюсера, сценариста. Нині Круз один з найбільш відомих і високооплачувальних акторів Голівуду. В його фільмографії понад 40 картин, і він продовжує активно зніматися. Круз є володарем трьох премій «Золотий глобус» і тричі номінувався на премію «Оскар». Однак, в далекому дитинстві ніщо не віщувало Томові такого успіху. Він народився в багатодітній родині в маленькому містечку, батько – інженер, мати – актриса. Родина досить часто переїжджала, хлопчик поміняв з півтора десятка шкіл. Та й навчання не давалось: він страждав на дислексію, крім того, постійно комплексував через свій маленький зріст. У 1980 році Круз переїжджає в Нью-Йорк, де незабаром отримує свою першу невелику роль у фільмі «Нескінченна любов». Своїм першим успіхом актор зобов’язаний фільму «Ризикований бізнес», в якому він знявся в 1983 році. Починаючи з цього моменту, кар’єра Тома незмінно йде в гору. Фільми з його участю збирають повні зали. У цьому є чимала заслуга актора, часом він демонструє видатну акторську майстерність, як, наприклад, у фільмах «Людина дощу» (1988) і «Народжений 4-го липня» (1989). У 1990 році Том Круз познайомився з актрисою Ніколь Кідман, яка згодом стала його другою дружиною. Вони провели в шлюбі 10 років, після чого несподівано для всіх розлучилися. Можливою причиною для розлучення став роман Круза з Пенелопою Крус, яку актор зустрів на зйомках фільму «Ванільне небо» (2001). Третьою дружиною Тома була американська актриса Кеті Холмс. У цьому шлюбі народилася дочка Сурі (2006). Найбільш касовими в кар’єрі Круза є фільми з франшизи «Місія нездійсненна», а от вершиною його акторської майстерності, за версією кінокритиків, є робота в драмі «Магнолія» (1999). Остання робота актора – головна роль у фільмі «Мумія», прем’єра якого відбулась на початку червня цього року. У жовтні очікується ще одна прем’єра: знову головна роль у трилері «Баррі Сіл: Король контрабанди».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>