17 червня. Пам’ятні дати

17 червня. Пам’ятні дати

1255
Ukrinform
Щороку 17 червня з ініціативи ООН відзначається Всесвітній день боротьби з опустелюванням і посухою

Цього дня в 1994 році в Парижі була підписана Міжнародна конвенція про боротьбу з опустелюванням. Документ набрав чинності 26 грудня 1996 року (Україна приєдналася до конвенції у 2002 році). Опустелювання – один з найбільш тривожних світових процесів деградації навколишнього середовища. Щороку опустелювання і посуха призводять до втрат сільськогосподарської продукції орієнтовно на суму в 42 млрд. дол. США. Головною причиною опустелювання в світі є людська діяльність (приблизно 75%). Опустелювання – це результат циклу деградації земель, що перетворює колись плодючі землі в непродуктивні, а також є наслідком надмірної експлуатації земель за умов інтенсивного землеробства, вирубки лісів задля отримання палива і деревини, а також вибивання пасовиськ худобою. Таким чином, під опустелюванням мається на увазі не стільки самі пустельні й посушливі райони, скільки наслідки надмірного використання ресурсів Землі. Опустелювання – це глобальне явище, що негативно відбивається на умовах життя мільярду людей і є загрозою світовому біорозмаїттю. Майже половина людей, що мешкає на посушливих територіях, живе в умовах злиднів. У зв’язку з цим, проблема опустелювання вимагає загальної уваги. Тема дня 2017 року стосується взаємозв’язку проблеми деградації земель і міграції. Для України, попри світову славу її чорноземів, проблема опустелювання також є актуальною, хоча проявляється вона переважно на півдні країни – в областях степової зони. Причинами опустелювання «по-українськи» є надзвичайно високий рівень розораності, внесення надмірних доз добрив і деградація полезахисних лісосмуг.

Події дня:

345 років тому (1672) в Козачій Діброві поблизу Конотопа були підписані Конотопські статті – договір гетьманського уряду і царської московської адміністрації про міждержавні відносини між Гетьманщиною та Московським царством. Конотопські статті, які нараховували 10 нових пунктів, були складені на основі Глухівських статей 1669 р. з деякими доповненнями. Статті суттєво обмежували політичні права гетьманського уряду, особливо в області зовнішньої політики. Новообраному гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького. За Конотопськими статтями значно обмежувалась гетьманська влада на користь старшин; вони створили передумови для посилення колоніальних впливів московського уряду в Гетьманщині. Україна впевнено дрейфувала в бік Московії. Одним із підписантів Конотопських статей з українського боку був новообраний гетьман Іван Самойлович, який на ту пору вбачав у зближенні Гетьманщини й Московського царства позитивний ефект. У 1690 році він помре на засланні в російському Тобольську. На засланні перебуватимуть і його сини з родинами, одного з якого (найменшого Григорія) росіяни стратять за звинуваченням у «непристойних» словах проти московських царів.

150 років тому (1867) британський хірург Джозеф Лістер (1827-1912) вперше запровадив у хірургічну практику антисептику.

50 років тому (1967) пройшли випробування першої китайської водневої бомби. Випробування було здійснено на полігоні Лобнор. Термоядерна бомба на парашуті була спущена до висоти 2960 м, де був здійснений вибух, потужність якого склала 3,3 мегатонни. Після завершення цього випробування КНР стала четвертою в світі термоядерною державою після СРСР, США і Британії. Перша китайська атомна бомба була випробувана 16 жовтня 1964 року. Ядерні випробування в Китаї тривали до 1996 року, коли КНР підписала Договір про загальну заборону ядерних випробувань.

45 років тому (1972) під час передвиборчої кампанії в США розгорівся політичний скандал, до якого була втягнена адміністрація Республіканської партії («Вотергейт»). Під загрозою імпічменту, рекомендованого 30 липня 1947 р. Юридичним комітетом палати представників, президент Річард Ніксон у серпні 1974 р. подав у відставку.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Ігоря Федоровича Стравінського (1882–1971), композитора, диригента, одного з найвідоміших (і високооплачуваніших) композиторів ХХ століття. Новатор в царині метроритму, оркестровки, гармонії; справив величезний вплив на розвиток музичного мистецтва ХХ ст. Ігор Стравінський прожив надзвичайно довге й насичене подіями життя – 89 років. Він був громадянином спочатку Російської імперії, потім Франції і, зрештою, США. Лише в США композитор прожив 32 роки. Народився Ігор Сравінський в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. Його батько – Федір Гнатович Стравінський – оперний співак, бас; декілька років був солістом Київської російської опери. Рід Стравінських походить з Волині. З дитячих років Ігор Стравінський вчився грі на фортепіано. У 1900–1905 роках, виконуючи батьківську волю, навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. З 1914 року жив за кордоном: Швейцарія, Франція, з 1939 – в США. Серед творів: балети – «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (2013); опери – «Соловей» (1914), «Мавра» (1922). З Україною пов’язаний, так би мовити, перший період життя і творчості Ігоря Стравінського. В 1892 – 1914 роках він подовгу жив разом із сім’єю в містечку Устилуг поблизу Володимира-Волинського, яке він називав «райським куточком для творчості». Його першою дружиною була двоюрідна сестра (по матері), киянка Катерина Гаврилівна Носенко – Котюля (другим коханням його життя була богемна і екстравагантна Віра Судейкіна – цілковита протилежність Катерині Носенко; втім, і перша, і друга на запального Стравінського діяли заспокійливо). Вони одружилися в 1906 році, прожили 33 роки, мали двох синів (1907, 1910) та двох дочок (1908, 1913). В Устилузі молода сім’я Стравінських мала маєток (будинок був збудований у 1906 році за проектом самого Ігоря Стравінського в стилі швейцарського шале), там він посадив яблуні, там виникали задуми й частково писалися одні з найвідоміших його творів – «Фантастичне скерцо», «Соловей», «Весіллячко» і, головне, «Весна священна». Нині в Устилузі діє музей-садиба Ігоря Стравінського. За радянських часів там був гуртожиток для робітників, тому чудові каміни на другому поверсі були розбиті. Поки в будинку порядкували не звиклі до панських розкошів пролетарі, Стравінський мешкав у Нью-Йорку – вікна його величезної квартири виходили на Централ-парк. Він до останнього концертував і любив свою дружину. На аркуші паперу зі списком щоденних справ, складених Вірою, зверху неодмінно писав: «Спочатку поцілувати тебе…» 

90 років від дня народження Лючіо Фульчі (1927 – 1996), відомого італійського кінорежисера, одного з зачинателів класичного італійського хорора (інші визнані італійські майстри цього жанру – Маріо Бава і Даріо Ардженто). До того як піти вчитися в престижний Центр Кіно в Римі, серед викладачів якого були Мікеланджело Антоніоні та Лукіно Вісконті, Лючіо Фульчі навчався на медика. Втім кіномистецтво перемогло медицину. Після закінчення в 1950 році Центру, молодий фахівець почав писати сценарії до низькобюджетних фільмів, але згодом працював з Росселліні, Фелліні, Вісконті, Бава. Він не збирався знімати кіно, але задля того, аби прогодувати сім’ю, мусив зайнятися кінорежисурою. Його фільмографія чимала – він знімав багато і різне, зокрема й комедії (з Тото і Челентано), але найвідомішими, поза сумнівом, є «Зомбі», «Місто живих мерців», «Сьомі ворота пекла», «Дім біля цвинтаря», а також «Ящірка під жіночою шкірою» (жанр джалло – поєднання фантастики, триллера і еротики; візуальні ефекти створював неперевершений Карло Рамбальді, котрий створював головних кіномонстрів для «Кін-Конга» (1976), «Чужого» та «Інопланетянина»). Фільми Лючіо Фульчі немилосердно цензурувалися, а то й взагалі заборонялися, але їхній вплив на розвиток жанру фільмів жахів – беззаперечний – це вже класика. 

75 років від дня народження Нікола Труссарді (1942-1999), італійського модельєра і стиліста, засновника популярної фірми Trussardi. Нікола Труссарді народився в Бергамо. Закінчив факультет економіки Католицького університету, згодом успадкував від діда засноване в 1910 році сімейне виробництво шкіряних рукавичок. Приступивши в 1970 році до виконання обов’язків, молодий підприємець запевнив всіх у дотриманні традицій, але майже одразу запровадив нововведення: модернізував виробництво, змінив стратегію продажів, розширив асортимент продукції Trussardi, ввівши чималий молодіжний сегмент. На кожному виробі тепер стояло фірмове клеймо – голівка ґрейгаунда (улюблена порода собак і новий символ удачі Труссарді). У 1976 році Нікола Труссарді закріпив успіх на ринку, випустивши лінійку жіночого спортивного і джинсового одягу pret-a-porter. Утім, не залишав він поза своєю увагою і більш старше покоління, беручи участь у показах Alta Moda. Поєднання бездоганної традиційності з молодечою екстравагантністю стало фірмовим стилем Trussardi. Та й сам модельєр – неодмінно підтягнутий, елегантний, товариський – завжди був улюбленцем модних критиків і численних шанувальниць. Нікола Труссарді трагічно загинув на 56-му році життя в автокатастрофі. Він дуже любив моду, швидкість і свою сім’ю. По його смерті залишились дружина Марія Луїза (креативний директор компанії) і четверо дітей, які так чи інакше беруть участь у батьківському бізнесі й задіяні в фешн-індустрії. Свої внутрішні органи модельєр заповів використати в якості донорських. Його печінка врятувала життя одному з пацієнтів міланської клініки. 29-річний син Труссарді Франческо розбився на спортивному авто в 2003 році.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-